Глава шоста. Таємниця.

     Сьогодні мені наснився кошмар. Не такий, як до цього, коли я могла керувати власним сном або одразу, або згодом. Просто звичайний кошмар, який взяв з моєї пам'яті пару моїх спогадів і підлаштував «під себе» і подібні з яких можуть бачити мільйони людей ледь не кожної ночі. Мені снилось те, як на Ринку багато хто глузував наді мною за те, що я не змогла дати відсіч Рагнару, і що зовсім скоро мені доведеться відповідати за всі свої погрішності. Було так неприємно, від чого осадок після сну протримався ще кілька годин.

    Я намагалась заспокоїти себе, сказати, що це всього лиш жалюгідний сон, який може ніколи й не збудеться, якщо в це не вірити. Бо після того, як мені перестали снитися настільки яскраві сни, вони перестали мати настільки сильний вплив на мене. До цього сни мали хоч якийсь сенс в моєму житті. А зараз... Наврядчи вони грають хоч якусь роль в моєму житті навіть не дивлячись на такий осад.

— Чого така похмура? - Запитала у мене Саша за сніданком, коли батьки вже давно пішли на роботу.

    Сьогодні сестра була вільна весь день вперше за останній час - ті два додаткових, на які дівчина повинна була сьогодні піти, відмінили. Я без поняття, чому саме, але була рада, що сестра зможе відпочити хоч сьогодні. І, Саша почала насолоджуватись цим з самого ранку - прокинулась майже об одинадцятій. Не засуджую, для неї це важливо.

— Да так... - Відповідаю я, відводячи погляд геть і дивлячись у вікно. - Нічого особливого.

    В думках знову з'являється спогад про нашу останню з Дмитром зустріч. Про те, як він буквально прожигав мені спину, коли я втікала геть, про те, як чоловік знову відпустив мене, давши можливість вже в який раз залишитись без зайвих проблем на якийсь час.

    З однієї сторони я рада, що мене не затримали, відпустивши, і Рагнар був тоді сам, а не з кимось з колег. Бо тоді мені б точно було погано. А з іншої  - мені не може щастити вічно. Колись точно мені потрібно буде прийняти поразку. І наврядчи вона буде настільки легкою, як хотілось би.

— Дивись мені. - Каже дівчина, трохи мружачись. - Якщо мама дізнається про твої викрутаси - не важливо, які, за усі тобі прилетить, - тобі буде дуже погано.

    Теж мені, нянька знайшлась. Це я повинна повчати її, а не вона мене. Саме я старша, а не Саша. Але, зараз варто промовчати, щоб не сваритися.

— Буду дивитись, не хвилюйся. - Єдине, що відповідаю я через кілька довгих хвилин тягучої тиші.

   Саша киває, і відвернувшись, пішла робити свої справи, показуючи, що на цьому наша розмова закінчилась. Я лиш зітхаю. Так, сестра права. Мені щастить, що Рагнар ось так вирішив гратися зі мною, і поки не намагається перейти на новий рівень. Але якщо я доведу його до скаженості, чоловік може вибухнути. І наврядчи все закінчиться так добре, як я би хотіла.

   Коли сьогодні ввечері я після того, як перевдяглась і знову натягла маску на обличчя, прийшла на базу Максима, щоб перевірити, чи все у нього і його дому добре - просто перевірка, нічого такого, - те, що в одній з кімнат горіло світло, мене трохи насторожило. Так, я розумію, це його дім, і він вирішує, коли саме вмикати світло, але знаючи свого  друга і його звички, я впевнена, що він не вмикає світло, коли на вулиці ще так світло.

   Постукавши пару разів в двері і не дочекавшись відповіді, я заходжу всередину. Тут було надто тихо, що ще сильніше налякало мене. Зайшовши в потрібну кімнату, я на секунду завмираю в проході, щоб роздивитись усе, поки мене не помітили.

   На руці Максима був великий, товстий поріз, на який страшно було дивитись. Поряд стояла Оля, допомагаючи спочатку обробляти рану, а потім накладати бинти - все це, як засіб першої допомоги сюди принес до цього Максим.

— Чортові виродки... - Скаржився хлопець, поправляючи бинти. - І чому взагалі потрібно було це робити?

   Поряд, на іншому стільці сидів Вітя. Він теж постраждав, але не так сильно, як Максим. Лиш пара жалюгідних подряпин, які зникнуть за кілька днів. Але це не відміряло того факту, що сталось щось неприємне. Може, навіть страшне.

— Не знаю, кому це потрібно було, але треба з цим щось робити. - Нарешті подала голос я, і всі підняли на мене очі.

— Ти тут! - Максим різко підскакує з насиженого місця, але Оля швидко садить його назад.

— Вибачте, що пропустив усе. - Відповідаю, і проходжу трохи ближче. - Розкажіть, що сталось?

— Ми зустрілись на головній вулиці, і коли йшли до майданчика, хотіли покликати ще й тебе, щоб усі разом погуляли. - Почала розповідати Оля. - Але два якихось виродка напали на нас. У них була зброя. Ножі, чи щось таке - я тоді не розібрала, скажу чесно. Нам ледь вдалось втекти геть. Ми не знаємо, що їм від нас треба було і як вони виглядають без тих капюшонов і масок. Вони просто напали, і...

— Можливо, вони намагались нас налякати. - Видав Максим вмить. - Але й тут з'являється питання - для чого?

    Я трохи мружусь. Озираюсь по сторонах, заглядаючи поглядом в усі вікна, які були в цій кімнаті, намагаючись вислідкувати того, хто міг ховатися у лісі.

— Ви ж не привели хвіст за собою? - Питаю я, трохи понизивши голос.

— Навіть не думай. Вони відірвались майже одразу. - І, секунду промовчавши, Максим додав: - Повірити не можу, що вони вирішили напасти на нас, коли до Тихого Ринку нам було йти дві хвилини швидким кроком.

    Так, дивно, що вони напали так близько, але логічно, якщо вони напали, знаючи, що якщо їх хтось помітить - або те, що відбулось з моїми друзями, - полізуть чутки про те, що знову може статися напад. Значить, цей хтось обізнаний в ситуації з Ринком і Знищувальниками хоча б поверхньо. А значить, або серед ментів, або серед наших є криса. І мені знається, я починаю здогадуватись, хто міг прикласти руки до цього всього.

— Все добре? - Запитав у мене Вітя, коли, вийшов до мене на вулицю і, опершись на стіну спиною і почав дивитись на гарне небо.

    Я глибоко зітхнула. Пам'ятаю, як обіцяла колись цьому хлопцю, що більше нічого не буду приховувати від нього, особливо після того, як ми почали зустрічатися. Тоді я обіцяла це сама собі. Ніякої брехні, ніяких таємниць хоча б від мого хлопця. Все ж, відносини і були створені для того, щоб розповідати те, що тебе турбує своєму партнерові. Мабуть...