Глава п'ята. Протистояння.

    Обснайт хрипить, дивлячись на нього і намагаючись перевести дихання після довгого і швидкого бігу. Рагнар дивиться на нього з викликом, його рука повільно тягнеться до кобури, але чоловік змушує себе зупинитись. Це не злочинець, щоб йому погрожувати таким. Принаймні, не зараз, бо для пістолету ще дуже зарано.

    Але вчасно для того, щоб нарешті дізнатись більше про цього малого... Про цю малу людину. Відірвати від його обличчя маску, яка, мабуть, вже давно встигла прилипнути до хлопця і стати частиною його тіла, змусити відповісти на всі потрібні йому питання, і більше не дозволяти йому втручатися в справи поліції.

    Те, що колись Обснайту дозволили прислужувати поліції було помилкою. Тим, чого зовсім не повинно було статися, але сталося. І це треба знищити. Або, на крайній випадок, заглушити.

    І зараз, стоячи напроти нього, Рагнар дякуаа усім Богам, які тільки існували за те, що загроза ледь не сама прийшла йому до рук на прогулянці по лісу. Особливо тоді, коли у нього був єдиний нормальний вихідний за два місяці.

— Я знаю, що це був ти. - Гарчить Рагнар. - Саме ти лазив тоді по моєму кабінету.

    Обснайт кліпнув кілька разів, дивлячись на чоловіка, і, в його погляді з'явився спокій. Те, чого не повинно було з'явитись при таких обставинах. Те, чого Рагнар зовсім не очікував, бо гадав, що хлопець буде боятися його. Що змушує тебе бути таким спокійним? - задав сам собі питання чоловік. - Чому ти не боїшся моєї зброї?

— Ну, знаєте... - Подав голос Обснайт, розігнувшись у повен зріст. - Людей землю топче купа. Звідки вам звати, що це був саме я?

    У очах хлопця з'явилось легке глузування. Що, вже старечій маразм в тебе? - наче питав він цим поглядом, не сприймаючи Рагнара зараз за свого заклятого ворога.

— Ти йдеш зі мною. - Каже чоловік, хапаючи того за руку. - Будемо вже у відділку розбиратися.

    Обснайт різко вириває руку. Рагнару доводиться відпустити її, бо хватка була не дуже сильною. Тим паче, якщо він приведе хлопця до відділку силою, це не піде йому на користь.

— Те, що ви вважаєте мене злочинцем - помилка. - Каже хлопець, розтираючи свою руку і роблячи кілька кроків назад. - Я знаю, що я не сама приємна людина, але це ж не значить, що треба мені спричиняти біль. Натерпівся вже, дякую.

    Рагнар дає хлопцю можливість висказатися. Знову дає йому змогу відчути, що він виграв - або наближається до виграшу, - у маленькій, негласній сутичці. Але чому? Це лиш звичайний, нічим не особливий хлопець. Так, він заслужив хоч якусь повагу серед деяких поліцейський, так, він створив цілий Ринок, і за його прикладом подібні Ринки почали створювати й в інших містах. Але якщо відкинути всю цю мішуру, Обснайт не є Богом. Тому і особливостей в ньому теж ніяких нема.

    Коли вони різко падають на землю від того, що Обснайт не втримався, вони котяться пару метрів по землі в сутичці. Рагнар намагається не нашкодити Обснайту - все ж, хлопець не збрехав, коли сказав, що натерпівся до їх зустрічі. Тим паче... Йому було явно не більше дев'ятнадцяти років. Він ще зовсім недавно міг вийти з підліткового віку.

    Різко, Рагнар падає у воду, до цього боляче вдарившись плечем о якесь каміння. Обснайт все ж знайшов в собі сили звалити його з себе прямо до озера, яке знаходилось за пару кроків від них. Змогши нарешті виплити, чоловік швидко поглядом шукає хлопця, хоча знає, що з більшої вірогідністю він втече, бо нарешті з'явилась така можливість.

    Але чоловік помилився. Все ще лежачи на краю, Обснайт уважно слідкував за ним, наче намагався зрозуміти, що Рагнар зараз збирається робити. Було незрозуміло, що хлопець відчував - сором за те, що так довелось поступити чи радість, що він знову переміг.

    Ось, Обснайт встає з місця, не чекаючи, коли Рагнар підніметься до нього і знову спробує потягнути за собою. На секунду озирається в останній раз, а потім зникає в лісі.

   Рагнар не відчував такого сильного розчарування, як в минулі рази, коли йому доводилось знову відпускати хлопця, приймаючи поразку. Тепер у нього принаймні були думки про те, де можна шукати Обснайта, щоб одного разу нарешті притиснути його до стінки.

..     

..    

..        

..       

..       

    Я знала, що це колись станеться. Що він колись спробує ось так відкрито напасти на мене. Спробує створити більше проблем в моєму житті. Спробує зупинити мене, придушити, підкорити власній волі... Але мені пощастило, що поряд було озеро, в яке мені вдалось скинути Рагнара, а потім втекти геть.

    Скажу чесно, мені було більше соромно, ніж легше від того, що довелось зробити щось подібне, особливо коли жертвою була така «велика» і поважна людина. Все-таки, начальник поліції, невідомо, що він спробує викинути наступного разу. Але я вважаю, чоловік це заслужив. Все ж, стільки за мною ганятися, і все заради чого?

    Йдучи повільно по вулиці у своєму «звичайному» вигляді, я думаю над тим, як же мені варто уникнути нових проблем. Те, що Рагнар так відкрито звинуватив мене в тому, що я залізла до його кабінету - він хоч і був правий, але проблема трохи в іншому, - показувало те, що мені повна срака, якщо він знову спробує мене спіймати, якщо ми залишимось ось так наодинці. Можливо, ця ситуація з документами сильніше розв'яже йому руки, що робить його ще більш небезпечним супротивником. Бо я не знаю, чого від нього чекати.

    І, скажу чесно, мені лячно. Всі ті проблеми, які були до цього, здаються мені не такими вже й поганими, як зараз. Бо тоді я хоча б приблизно могла уявити, що мене чекає, і що зі мною буде, якщо я попадусь не тим очам або зайва інформація потрапить не до тих. Зараз усе було набагато серйозніше, і я не знала, що мені треба робити.

    Тільки ось, я не знала, чому Рагнар не може відкрито затиснути мене десь у лісі завдяки своїм підопічним з поліції і ледь не силою дотягнути до відділку. Або ж натиснути на щось болюче - щось схоже було з Олегом, коли я боялась, що викличуть наших батьків, і ті дізнаються про наші вилазки. Чому він просто не змусить мене щось робити? Бо він сильніший за Олега, має більш високий статус, ніж інші поліцейські. У нього є все, щоб зробити зі мною щось погане, але чомусь він тримається, наче боїться наслідків.