Глава третя. Документи.

    Минуле знову настигає мене цього ранку. Дивно, що те, що я намагалась так довго відпустити, ніяк не хоче відпускати мене.

    Дивлячись на те, як Ліза підходить до мене все ближче, бажаючи про щось поговорити, я думаю над тим, чому вона знову наближається до мене. Ну звісно, вона ж не знає, що я - це я. Вона не винна в тому, що цю гру затіяла одна єдина людина. Але я гадала, що вона по місцях, схожих на Тихий Ринок взагалі не ходить, якщо рахувати те, що навіть влітку вона не так часто з'являється тут.

— Бачу, ви непогано тримаєте Ринок на плаву.

     Вона звертається до мене на «ви». Дивно таке чути, враховуючи те, що я старша від неї лиш на два з половиною роки. Тим паче... Тут ніхто не звертається до мене так. Хіба що ті, що вперше тут. А Ліза тут вже втретє, чи вчетверте... Я не особливо слідкую за нею, і без того справ багато.

— Так. - Коротко відповідаю я і відвертаючись, йду геть, залишаючи Лізу десь там. Вона проводить мене німим питанням, але мене це не сильно турбує.

    Пройшовши кілька кроків, я трохи уповільнююсь,  слідкуючи за тим, як люди роблять свої справи на Ринку. Хтось щось продавав, хтось торгувався за більш вигідну ціну, а хтось такий самий, як я - просто ходить, лиш би ходити і слідкувати за людьми і тим, що вони продають.

    Зараз я чомусь відчуваю себе не в цьому місці, а десь далеко звідси. Наче я просто слідкую за картиною, яка відбувається на Ринку, а хтось керує моїм тілом, змушуючи йти вперед, лиш би люди довкола не подумали, наче зі мною щось не так, раз я різко вирішила зупинитись посеред вулиці. Усі дії мляві, таке відчуття, наче я знаходжусь у воді, що уповільнює мої рухи. А люди... Не те, щоб вони були якимись дивними. Таке відчуття, наче вони теж рухаються так, як ніколи не повинні були рухатися, але десь на підсвідомому рівні я все ще знаю, що все довкола - правда. Через цю «накладеність» відчуття, наче мене перемістили у зовсім іншу реальність.

     І зараз хочеться самій собі задати лиш кілька питань - звідки я? Чому я тут? Хто ці всі люди? А я хто? Що я тут роблю і що це за місце?

— Обснайт? - Хтось кладе мені руку на плече, допомагаючи поступово виринати з цього дивного відчуття. - У тебе все добре?

    Я озираюсь і бачу Максима. Він стоїть поряд, і, прибравши руку з мого плеча, дивиться з цікавістю, наче намагається дізнатись щось, лиш заглядаючи мені в очі.

     Відголоски того дивного відчуття засіли незрозумілим осадом. Хотіла б я знати, що я відчуваю зараз і що це було, але не можу. З таким я ще ніколи не зустрічалась.

— Все нормально. - Нарешті відповідаю я. - Щось трапилось? - Фраза, до якої багато хто вже звик, злітає доволі швидко, що я навіть не встигаю цього вчасно помітити.

— Все добре. - Бачу, як хлопець трохи розслабився. - Я просто хотів запропонувати трохи прогулятися разом. Ну, як тоді.

— Добре, пішли. - Легко погоджуюсь я.

    Мені треба було розвіятись. В останній час чомусь багато різних темних думок. Спочатку про навчання, яке з кожним днем ставало все ближче, що лякало мене, потім про різні справи, пов'язані з Ринком. З'явився страх того, що цей клятий Рагнар колись візьме і закриє Ринок, і наврядчи мені тепер хтось допоможе. Він тепер головний в поліції, наврядчи хтось наважиться піти проти нього. Принаймні, відкрито.

    І вже вночі, вилізши у вікно - Саша погодилась зачинити його за мною, - я пішла тинятися по вулиці, засунувши руки в кармани. Спати зовсім не хотілося, думок про Ринок і Рагнара з'являлось все більше, як би я не хотіла й намагалась придушити їх.

    Мені пощастило, коли після більшої легалізації про Ринок дізналось лиш більше підлітків, а дорослі - не рахуючи ментів, - знову в «прольоті». Але гадаю, Рагнар така людина, яка, якщо треба, виставить усе на публіку, лиш би досягти свого. І наврядчи він зупиниться так просто. З ним просто домовитись вже не вийде.

    Як же мені не щастить. З усіх сторін пре. То одна проблема, то інша. Звісно, я розумію, що скиглити зараз і жалітися на життя і такі проблеми в ньому не варіант, бо я знала, на що йшла і що може бути, коли я створю Ринок. Але я не думала, що проблеми будуть настільки масштабними.

    Різко, мене сіпнула одна цікава, але шалеша ідея того, як тримати головного мента на короткому повідку. Що, якщо проникнути в кабінет Рагнара і нарити щось в його документах? Дуже ризикована ідея, вона мені не подобається. Але чим більше я думаю про те, що мені варто робити і як намагатися впоратись з такою обширною проблемою, ця ідея не здається мені настільки поганою.

    Так, ні, Настя, ти не можеш цього зробити. Це вже надто занадто. Тим паче після того, як ти два роки ледь-ледь могла утримувати репутацію більш-менш хорошої людини, на яку можна покластися, а не того, хто може пирнути ножем в спину при першій же можливості. Але тоді Рагнар може спробувати зробити щось погане, і про Ринок можуть дізнатися і батьки... Так, ні! Ну це вже дитячі забавки, їй богу. Треба діяти розумно, як колись казала мені мама...

..

..

..

..

..

    Руки сіпались кожен раз, коли я чула, як по коридору хтось проходить. Я завмирала, прислухаючись буквально до кожного шереха навіть на вулиці. Боялась, як заєць, який ледь встиг сховатися у своїй норі, і гадав, чи пішов вже лис, а чи треба ще посидіти в безпечному теплі.

    Для початку я перевдяглась і натягла на обличчя зовсім іншу маску. Було незвично носити іншу, але я заспокоювала себе, кажучи, що це не надовго. Потім довго вишукувала хоча б натяки на місця, де могли би бути приховані камері - спочатку просто по вулиці туди-сюди ходила, інколи кидаючи погляд на вікна кабінету Рагнара, потім, спробувала спроектувати його кабінет в думках по тому, що вже встигла почути від когось чи побачити.

   Другим кроком було викрасти ключі або хоча б зробити копію. Одного разу мені вдалось побувати в комірці прибиральниці - чи ким вона там була, - я, доки жінка вийшла, швидко зробила фото потрібного мені ключа. Удача була на моїй стороні - спочатку ключ був на місці, потім майстер зробив точну копію за кілька днів. Я домовилась, що половину ціни віддам тоді, а іншу через кілька днів - пощастило, що майстер був розуміючим, і ніяких питань мені не задавав.