Глава друга. У темряві.

    Трохи мружусь на сонці, але швидко зникаю в тінях. Єдине, що для мене зараз головне - не дати спіймати себе, коли иере знову намагаються спіймати. О, я вже давно бачила, що вони полюють на мене, хочуть забрати, та, мабуть, використати в якихось своїх цілях. В яких - я без поняття. Але так просто я їм не дамся.

    Швидко залажу в якісь густі кущі, ховаючись у них. Кліщів я не сильно боюсь. Потім прийду додому, уважно роздивлюсь тіло, це не критично. А те, що відбувається зараз... Це вже більш серйозно.

    На кілька секунд завмираю, прислухаючись до довколишніх звуків, намагаючись зрозуміти, чи пройшли мої переслідувачі, а чи залишились на місці, зробивши вигляд, наче пішли, а самі стоять і чекають, коли ж я розслаблюся вилізу. Коли зрозуміла, що чекаю вже доволі довго - мабуть, більше десяти хвилин, хоча я не встигла навіть помітити, як пройшов цей час, - і переслідувачі давно пішли б, якби стояли тут, вирішила трохи вилізти. Озирнулась по сторонах. Нікого. Значить, можна йти.

    Ці переслідування почались майже одразу після того, як новим начальником відділу поліції став Рагнар і я вперше побачила його на посту. Ну, може, пройшло хіба що три чи чотири місяці, але, не суть. Я відчувала шестим чуттям, що з цією людиною щось не так, раз він так агресивно ховається, і ось тобі результат. Але поки я не можу поскаржитись на нього, звинуватити в тому, що він щось проти мене планує, бо хто я а хто він? Так, у мене у самої багато різних зв'язків у поліції, але вони не настільки потужні, як у Рагнара. Значить, треба брати хитрістю. Але моя хитрість спить вже другий рік підряд, не підказуючи, як варто звалити ворога без особливого галасу. Але його виклик я прийняла.

     Про ці переслідування я нікому не казала. Навіть сестрі. Доки я можу справлятися з цим всім, бо, здається, починаю розуміти схему тих, хто намагається піймати мене. Варто лише сховатися у натовпі і не дозволяти розуміти їм, де у мене база, і ти в безпеці. Треба буде поменше лазити в образі Обснайта, хоч люди на Ринку й будуть думати, що я почала часто йти від своїх обов'язків. Але, гадаю, вони мене все ж зрозуміють.

   Я нарешті вилажу з лісу лиш через кілька хвилин, коли заплутала кроки і відвела переслідувачів, які могли ще переслідувати мене. Швидко йду по вулиці й заходжу за кут. З полегшенням видихаю, коли на майданчику бачу декількох дітей з їх батьками і підлітків а поряд на вулиці часто ходять люди. Чудово, я зможу відірватися, якщо мене знову будуть переслідувати.

    Уявляю, як Рагнар знову буде розносити свій кабінет, коли дізнається, що мене знову не спіймали. Чомусь я уявляю його саме таким підчас гніву. Але мені навіть легше від того - можливо, підчас таких емоційних імпульсів він допустить помилку, і я зможу виграти у цій тихій війні, скориставшись цією самою помилкою. Але треба ще чекати і самій подібних помилок не дотримуватись.

— Щось нове є? - Запитала я тихо, коли опинилась у малій, тійсній кімнаті.

    Кілька хлопців швидко підняли погляди, і, впевнившись, що це всього лише я, знову опускають погляди - хто на планшет, хто на телефон, а хто взагалі в ноутбук. Тут сиділи, мабуть, найкращі хакери на Льодовому Ринку, які тут були. І, мені пощастило, що я була однією з тих, хто взагалі хоч побачив їх, а потім і товаришувати почав. Ну, в якомусь сенсі...

— Взагалі нічого. - Трохи розчаровано відповів один з них. - Ховається потужно.

   Надумав ховатися? Воно й не дивно. Такі люди, як Рагнар, часто люблять приховувати ледь не всю інформацію про себе. Але дивно, що взагалі нічого нема. Ніяких гучних фраз з чи в його сторону, ніяких інцидентів, взагалі нічого. Дуже дивно те, що він настільки тиха особа.

   Але, гадаю, так навіть цікавіше, хоч і складніше. Все-таки, Рагнар ніколи не зможе бути настільки тихим, як зараз. Колись він допустить помилку.

— Добре. - Кажу нарешті я. - Дякую, що шукали. Продовжуйте це робити.

   У відповідь тиша. Ну, не варто сподіватися від них відповідей буквально на всі питання. Образяться ще.

..

..

..

..

..

    Якийсь час він сидів, втупляючи в скло своєї машини, інколи сильніше, ніж треба стискаючи кермо, коли з'явились не дуже втішні думки, не наважуючись вилізти із затишної кабіни у вечірній холод. Роботи навалило дуже багато за останній час, хоча чого він хотів? Рагнар знав, на що йшов, коли просив підробити ті документи і зробити з нього великого лиш за кілька днів.

   Він знав, що йшов на великі ризики бути виявленим, знав, що після цього, щоб робити з себе «ідеального» боса, який знає свою роботу, її навалиться стільки. Але всеодно йшов. Яка мета? Рагнар сам спочатку не міг зрозуміти, чого саме хотів більше - бути ближче до Обснайта і розкрити його хитрощі, чи показати батькам, що він на щось здатен, - але це вже було не особливо важливо тепер. Він обіймає цю посаду, тому треба зосередитися на важливому.

   Продовжуючи сидіти в машині, чоловік намагався розслабитись і зібратись з силами для того, щоб зробити ривок і піти нарешті додому. Чомусь згадав свою першу місію, яку «виконував» разом зі своїми колегами тоді, коли тільки став на пост.

...— Йдіть тихше... - Гарчить Рагнар ледь чутно, повільно крокуючи вперед і трохи сильніше стискаючи в руках вже заряджений пістолет.

    Зараз була місія на вагу золота - або ти їх, або вони тебе. Нервуватися змушувало ще й те, що довкола була тиха темрява. Ліхтарики важко йшли. Вони не показували достатньо, через що деякі речі могли ховатися від пильних очей. І вийшло ж так, що саме сьогодні вимкнули світло в цьому районі?...

    Тоді Рагнар намагався тримати обличчя і не спасувати перед іншими. Бо ким він буде, якщо буде боятися звичайної темряви? В ній же нічого поганого нема! Хіба що, кілька амбалів, які вирішили заховатися у ній і могли напасти на них кожної миті...

    Цікаво, чи Обснайт теж хвилювався, коли вперше йшов на подібну місію? По слухам він вляпався у щось серйозне, через що і вирішив ось так послужити поліції. Але слухи бувають неправдиві.