Глава дванадцята. Кладовище машин.

    Пройшло ще кілька днів з того моменту, пов'язаного з клятими волоцюгами. Мене нарешті випустили з лікарні зі списком того, що мені треба пити ще якийсь час для повного відновлення голосових зв'язок, які той клятий псих все-таки пошкодив. Останні три дні я відпочивала вдома і звикала до нових, не дуже приємних відчуттів у тілі. Все-таки, рани загоюються не настільки швидко, як би мені хотілось. Але, на Тихий Ринок все-таки хоч колись заглянути треба.

    Так, зараз ця «операція» по гулянкам на Тихому Ринку і подібних місцях були доволі небезпечними як для мене, так і для Саші. Мама вирішила по-справжньому взятися за нас і контроль над нами, щоб ледь не постійно знати, де ж ми є, і що з нами відбувається.

     Сьогодні зранку, доки мама ще спала, бо був вихідний, я ходила туди-сюди по кімнаті, намагаючись придумати, як мені знову потрапити на Тихий Ринок. Саша, яка прокинулась через кілька хвилин після мене, кинула ще сонний погляд на мене. Але сестра зрозуміла усе майже одразу, через що доволі швидко підірвалась з кроваті, і підійшла до мене.

— Ти не посмієш знову звалювати на Тихий Ринок, доки не відновишся і я не буду впевнена, що поряд з тобою хтось є! - Прошипіла мені Саша тихо, схопивши легенько за плечі. - Тільки через мій труп ти це зробиш, зрозуміла?

— Боги, заспокойся. - Кажу пошепки, бо ще не впевнена, що можу казати вголос, дивлячись в очі дівчини. - Я туди й назад. Нічого не станеться. Все-таки, людей на Ринку багато, я не впевнена, що хтось захоче мене вбити. Тим паче, я давно вже не була там. Треба хоч перевірити, чи все добре з Ринком.

— Навіть не дивлячись на те, що людей там може бути багато, що ти скажеш матері, коли вона помітить твоє зникнення? - Продовжує стояти на своєму Саша, трохи сильніше стискаючи мої плечі. Звісно, біль був, але не такий, щоб скаржитись. - Коротше. Я не дозволяю тобі це робити. Принаймні в найближчий час.

     І тут Саша все-таки була права. Я не придумала ніякої відмазки для матері. Треба щось придумати, бо сидіти вдома вічно я не могла. І відповідь прийшла сама собою сьогодні за сніданком.

— Мам, я можу піти трохи прогулятися днем? - Питаю тихо у матері, вирішивши зайти здалеку.

— Тільки під наглядом. - Киває жінка. - З Сашею підеш.

     Ля, так легко. А я вже почала думати, що вмовити жінку буде набагато складніше. Треба тільки придумати, куди телефон запхати, щоб мама не дізналась, куди ми пішли.

    На жаль, якщо ми обидві з Сашею залишимо гаджети вдома, це буде виглядати дуже дивно. Хоча... Якщо я скажу, що забула свій телефон, або ми скажемо, що Саша забрала його, бо мені довелося відійти по справах, це буде більш правдоподібно. Залишилось тільки вмовити сестру.

— Ну добре. - Кинула та, видихнувши з легким роздратуванням. - Але у відповідь ти сьогодні вночі залишишся вдома, а я вискочу трохи прогулятися.

    Я не наважилась питати, що за справи вночі мала моя сестра. Нехай. Це принаймні краще, ніж нічого. Тому, я киваю головою, погоджуючись на її прохання у відповідь.

— Але будь обережною, добре? - Питаю з легкою турботою в голосі. - Бо мені не дуже хочеться, щоб ще й ти постраждала.

— Обов'язково. - Саша легенько посміхнулась.

    Ринок, який я змогла побачити, коли нарешті змогла вирватися з полону матері, здавалось, тільки розквітав, доки мене не було. Коли я нарешті з'явилась на головній вулиці, багато хто вітав мене, наче я була їх знайомою, хоча я вперше бачила цих людей. Невже я могла стати настільки популярною, що навіть злившись з натовпом, на мене продовжували інколи озиратись, посміхаючись очима і киваючи, коли ми зустрічались поглядами.

— Дякую, що ти створив цей Ринок. - Звернулась до мене якась дівчина, коли змогла пробратися крізь натовп і нормально поговорити зі мною.

    Я лиш киваю головою, не знаючи, що ще можна сказати на це все. Але, десь у глибині душі я дуже пишалась собою через те, що наважилась створити Тихий Ринок.

     Ці люди... Дивлячись на людей тут, я точно можу сказати, що багато хто, навіть не знаходячи того, що хотів би придбати, виглядали доволі щасливими. Тихий Ринок став не тільки місцем, де можна продавати різний мотлох, а й знаходити нові знайомства. Він об'єднав нас усіх.

     А Саша хотіла, щоб я знищила це місце. Щоб зруйнувала ту надію, яку покладають люди на цей Ринок. Боюсь, тоді я стану монстром, якщо зруйную те, що проіснувало трохи менше місяця - вже зовсім скоро закінчується перший місяць літа. Як же швидко час йде...

— О, Обснайт! - Чую знайомий голос, і озираюсь на Зорга. - Я шукав тебе. Де ти зник так надовго?

— Були деякі... Справи. - Я вирішила не розповсюджувати те, що зі мною сталося. Нехай гадають, куди ж я зникла. - Щось сталося?

— Нічого такого. Я лиш хотів повідомити, що Льодовий Ринок почав своє існування. Хочеш, проведу, покажу трохи?

     Я видихаю з полегшенням. Добре, що нічого не сталося навіть тут. А ось пропозиція подивитись на новий Ринок... Доволі спокуслива. Тому я погодилась на неї.

— Де ти була так довго? - Запитала Саша, коли я нарешті повернулась і швидко перевдяглась на нашій базі.

 — Були справи. - Трохи посміхаюсь, повільно йдучи по лісовій тропі. - З'явився новий Ринок, його головний показував мені його. Гріх було відмовлятися.

— Бачу, ти повільно стаєш поступово популярною. - Губи сестри теж повільно розтягнулись у легкій посмішуі. - Але не забувай, що тобі тепер треба ховатися від матері якомога краще.

    Я киваю, і посмішка швидко сходить з мого обличчя. Те, що моя мама поставила нам обом батьківський контроль, кажучи, що це лиш для нашої безпеки, значно ускладнює мої спроби щось приховати. Але, я вже знаю, як це все працює, бо пам'ятаю ще з минулого разу, тому гадаю, що зможу обійти батьківський контроль.

..                           

..

..