Глава третя. Побачити.

    Сьогодні сталося те, чого  я зовсім не очікувала, хоча передбачала, що буде щось подібне. Але те, що цей момент настав так швидко... До цього я точно не була готова.

     Днем ми зустрілись з друзями. Саша обіцяла прийти ближче до обіду, бо у неї знову були якісь справи. Які саме - навіть я до кінця не знала, бо не хотіла бути дуже нав'язливою. І, усівшись за стіл у моєму будинку, Оля майже одразу видала:

— Сьогодні відбулось щось дивне... Мене зранку переслідував якийсь хлопець.

    Дивний хлопець? В думках з'явились спогади про те, як я колись захистила Лізу від довгого хлопця. Чи міг це бути той самий хлопець, який до цього переслідував - якщо це так можно назвати, - мою минулу подругу? Якщо так, то тоді їй треба буде якось допомогти ю

— Ти була в масці? - Запитала я через кілька секунд.

— Без.... - Видихнула поднуга. - Але це всеодно не дуже приємно. І страшно... - Додала швидко вона перед тим, як надовго замовчати.

    Розумію. Я б теж злякалась, якби якийсь псих почав переслідувати мене. Тільки ось, як же мені зупинити цього хлопця, якщо все зайде настільки далеко? Або взагалі якщо зайде... Бо, можливо, це лиш мої підозри, які мені треба ще ствердити 

— Якщо він знову з'явиться, піди в місце, де багато людей. - Порада - єдине, що я могла зараз зробити для Олі. - Якщо не відв'яжеться - нам дзвони. Вже разом будемо розбиратися. А краще до Олега звернись. У тебе ж наче є його номер...

   Дівчина лиш кивнула. Через кілька хвилин ми відправились трохи прогулятися - не хотілось сидіти постійно на одному місці. Я інколи могла озиратись по сторонах, боячись того, що цей дивний хлопець знову вчепиться в нас, але на цей раз вже не відпустить так просто. Все-таки, він знайом вже з двома з нас - зі мною і з Олею, - а значить, приблизно вже може собі уявити, як з нами впоратись. Так, Олю під маскою він не бачив, але ж це не значить, що небезпека повністю зникла.

    Максим, бачачи мій трохи знервований стан, вирішив трохи «розрядити» атмосферу:

— Да заспокойся ти! Я певен, нікого поряд нема. Тим паче, я певен, що він не наважиться напасти на нас трьох.

    Я зітхнула. І як йому взагалі вдається бути таким спокійним? Хоча, знаючи те, що не знають вони, очевидно, що він спробує пожартувати, не розуміючи усієї серйозності ситуації.

— Треба бути набагато обачніше зараз, коли таке відбувається. - Нарешті сказала я. - Ми не знаємо, на що він здатен, і що може прийти йому в голову навіть зараз.

    Максим підняв з землі камінь. Покрутив в руці, «зважуючи», а потім показав мені, самим поглядом кажучи - «тепер хоч чимось зможемо відбилися».

   На секунду я замовчала. Чи варто мені розповідати про те, що я до цього бачила? Гадаю, що якщо я хочу захистити друзів, то мені варто розповісти їм про те, як я відігнала до цього хлопця від своєї подруги. Але... Я, мабуть, не буду поки що уточнювати, що я врятувала подругу...

— Одного разу я бачив, як якийсь хлопець ледь не напав на беззахисну дівчину. Хотів було допомогти, але на моє місце прийшов хтось інший. Гадаю, це і був той хлопець, якого Руж, - тепер так ми називали Олю, - до цього бачила.

    Максим трохи насупився. Ці новини явно не дуже сподобались йому, але, що маємо, то маємо. І зараз ми йшли мовчки, кожен думав про своє. Потім, Оля нарешті видала:

— Гадаю, треба буде про це все повідомити Олега, якщо станеться щось подібне знову.

    Я кивнула головою, розуміючи її. Гнати зараз нікуди не треба. Доказів окрім наших слів поки що нема, нам ніхто особливо не повірить. Особливо якщо враховувати те, що деякі люди з відділку до сих пір до кінця не могли повірити там. Та що там вони - навіть Олег інколи міг підозрювати у чомусь, хоч потім швидко виправдовував нас.

    На секунду я задумалась - а що, якщо Ліза сама винна в тому, що той хлопець поліз до неї? Так, я розумію, і він не кращій, і не варто його взагалі виправдовувати, бо він поліз навіть до Олі... Але, враховуючи, що могло статися все, що завгодно, могла до цього всього бути причетна ще й Ліза.

    Можливо, вона зв'язалась не з тою компанією, що напоролась на цього... Нехорошого хлопця, і зараз від нього можемо почати страждати ще й ми. Головне, щоб ще й до Максима він не поліз, бо тоді взагалі ще «краще».                                                                                    

   Якщо станеться щось з моїми друзями, боюсь, винною буду я, вчасно не захистивши їх. Все-таки, я знаю більше, ніж вони. Тому і захищати їх саме мені.

— Якщо щось станеться, обов'язково розкажіть мені. - Кажу, знову дивлячись на друзів.                           

..                                                                                                      

..                                                                                                    

..                                                                                                      

..                                                                                                       

..                                                                                                    

— А цей дім непогано облаштований. - Чую я знайомий голос і тихі кроки вперед. Він явно усе оглядав. - Шкода, що я раніше сюди не приходив.

    Від його слів я легенько сіпаюсь. Як він посмів ось так спокійно розходити по домівці Максима, при тому бачачи, що тут може хтось жити?... Стрималась від того, щоб вийти, об'явивши себе господарем цієї домівки замість Макса, який зараз сидів вдома. Зараз не час, не хочу, щоб мене побачив ще й Вадим.