Глава друга. Поміч.

      Сьогодні була субота. Вихідний. Ти можеш робити багато чого, бо вільний цілий день.

      І для початку, я вирішила змінити трохи свою зовнішність, щоб ніхто не зміг мене потім впізнати. На горищі, куди сусіди часто носили старий непотреб, я знайшла одяг батька, який він колись туди склав, і який до сих пір ніхто звідти не забрав. Одяг я впізнала, бо ще пам'ятала його зі свого дитинства, коли батько вдягав його в останній раз. Схоже, одяг лежав би там і далі, якби я не забрала його. І схоже, колись наче батько цей одяг батько часто носив на роботу. Звісно, він був трохи брудним, але сьогодні зранку мої батьки поїхали на дачу, тому я могла зробити усе без їх на те відома.

    Засунувши одяг до пральної машини, я стала чекати. Чекала доволі довго, не знаючи, чим себе можна зараз зайняти. Але потім я знайшла чим себе зайняти. Якщо я хочу змінитися повністю - ну, майже повністю, - мені також треба змінити ще й голос.

    Я намагалась змінювати свій голос до невпізнання, але усі голоси були не такими. Вони хоч якось, але все ж були схожі на мій власний. І тільки хрипкий, тихий голос був зовсім не схожий на мій. Він був тим, що мені було треба!

    Коли одяг нарешті висох - з кожною пройденою годиною я боялась, що батьки ось-ось повернуться додому, бо вони не казали, коли саме повернуться назад, - я надягла на себе увесь одяг. Під кінець я вдягла залізну маску. Декілька секунд я стояла, намагаючись зрозуміти, чого не вистачає моєму образу, в потім до мене нарешті дійшло - мені треба зробити так, щоб я виросла.

   Це було треба для того, щоб я виглядала більш високою - очевидно, - і масивною. Мені не хочеться, щоб люди, дивлячись на мене, думали про те, що я можу бути слабкою, і що на мене легко можна напасти.

     Але, як саме мені це зробити? Я навряд чи зможу далі рости, бо я перестала це робити ще з класу так сьомого. Може, на вулиці знайти якісь палиці, і прив'язати до ніг? Ну а що? Чудова ідея, як на мене. І штани теж дозволяють мені це зробити, бо вони доволі широкі.

     Повернулась я тільки під вечір з двома товстими палицями. Зрозумівши, що поки що нікого вдома не було, я з полегшенням видихнула. Значить, все ще добре. Поклавши на підлогу вже очищені від кори гілки - я б не дозволила сама собі чистити гілки вдома, тому вирішила зробити це на вулиці, - я стала думати, як їх варто прикріпити до ніг так, щоб при цьому я могла хоч якось звикнути до своїх нових «ніг».

    Ідея прийшла мені в голову доволі швидко, тому вже через декілька хвилин я намагалась звикнути до нових відчуттів і нових способів ходьби. Так, це було складно, але я нікуди не поспішаю. Тим паче, мені ще варто звикнути до цього всього.

    Батьки повернулись лиш через годину. А я вже гадала, що я сьогодні весь день вдома сама... Ну і фіг з ним. Принаймні, я встигла зробити все, що хотіла. Залишилось тільки звикнути до тих палиць, але це вже я буду робити на вулиці. Я вийшла до батьків у коридор, і яким було моє здивування, коли я побачила ще й мою бабусю, яка інколи могла до нас приїздити, і яка живе у селі.

— Настя, ти не проти, якщо твоя бабуся якийсь час поживе у твоїй кімнаті? - Запитав батько. - Бо вона продала свій дім у селі, тому їй поки що ніде жити.

     Якого чорту? Звісно, я була проти цього, але хіба у мене був вибір? Якщо вона вже продала свій дім, то нічого вже не змінити, хоч я була роздратована тим, що мені доведеться ділити мою, і тільки мою кімнату з кимось іншим. Навіть якщо це якийсь родич.

— Ні, не проти. - Сказала я, і перевела погляд на бабусю, яка, помітивши те, що я дивилась на неї, трохи посміхнулась.

    Ця жінка задовбувала мене ще давно. Починаючи з молодшої школи, коли вона забирала мене після уроків додому. Тоді вона теж часто ночувала у нас - спочатку в залі, потім вже зі мною. І вона майже постійно намагалась контролювати ледь не кожен мій шаг. Здавалось, їй просто життєво необхідно подивитись те, чим я займаюсь в дану секунду.

    Скажу чесно, в якійсь то степіні я ненавиджу цю жінку. Вона постійно руйнувала усе те, що я намагалась зробити, постійно приходила в самий не підходящий момент, постійно контролювала...

    Я пам'ятаю, вони з батьком навіть часто сварилися. Як він взагалі міг допустити подібне? І чому він взагалі допустив таку ситуацію, згадуючи те, що терпіти цю жінку він не міг? Але, проти батька йти я не могла. Якщо спробую - почне тиснути.

    Тому, опустивши трохи голову, я зайшла до себе в кімнату, і же доволі довго лежала в кроваті, прислухаючись до звуків в коридорі та в кімнаті батьків. Коли все нарешті закінчилось, і всі заснули, я вирішила зробити щось, що не зробила б до цього ніколи - прогулятися вночі. При тому самій. Не один з батьків не захотів би гуляти до ночі зі мною, а відпускати мене саму вони тим паче не захочуть. Тим паче, зараз я хотіла зробити це на помсту для цієї бабки, яка зараз лежала на дивані й хропіла.

     Я швидко вдягла той одяг, який сховала під кровать - добре, що я додумалась це зробити, бо від цієї шаленої наврядчи щось можна сховати, коли вона шастає по дому, явно щось вишукуючи, щоб почати ще одну сварку. Потім вдягла маску і в останню мить натягнувши на ноги ті палиці, взулась.

    В останній раз озирнувшись на цю бабку, я вийшла в коридор. Взявши ключі, я якомога швидше й тихіше відкрила двері й пішла геть, ледь не забувши до цього зачинити двері знову. Інакше якщо хтось прокинеться і помітить, що щось не так - точно заглянуть до нас і побачать, що мене нема. А там вже й проблеми інші...

    Холодний вітер особливо не обпалював, бо майже все моє тіло було закрито - я спеціально подбала про те, щоб в майбутньому ніхто не зміг побачити навіть мої руки. Старий одяг батька мені дозволяє подібне зробити, і це саме головне.

   Спочатку, я вирішила прогулятися по вуличках, де зазвичай дуже мало людей навіть вдень і де ліхтарі рідко світять. Тут є великий шанс того, що мене не помітять. А то хто його знає, може, десь камери вже понатикані... Потім наважилась піти на невеличкий пагорб, який знаходився біля одного з дитячих майданчиків. Якщо піднятися на нього, можна побачити увесь майданчик «згори», і при цьому спробувати розгледіти ще й магазин, який сховався за декількома деревами.