Глава перша. Початок.

    Я не очікувала, що усе почнеться настільки рано, і я не встигну до цього підготуватися.

    Сьогодні ранок був набагато холоднішим, ніж до цього. Снігу навалило ще з ночі, і зараз він тихо хрускотів у мене під ногами, коли я поверталась зі школи. В голові крутилось багато різних думок - спочатку про школу, потім про моє власне життя.

    Коли постучали по моєму рюкзаку, мені не довелося навіть обертатися, щоб зрозуміти, хто то був. Моя найліпша, і, мабуть, єдина подруга в школі.

— О, рада тебе знову бачити. - Кажу, трохи посміхаючись. - Я не бачила тебе у школі сьогодні. Де ти була?

— Да так, у директриси була.

    Я подивилась на неї, трохи здивувавшись. Невже, вона наважилась?... І, наче читаючи мої думки, Ліза сказала:

— Так, я все ж наважилась перейти в іншу школу.

     Моя подруга вже давно скаржилась на те, що її постійно донімають одноклассники. Я пам'ятаю, що в останній час вона багато чого про них розповідала, скаржачись мені на них. І, в один момент, Ліза навіть викинула фразу, що можливо з наступного року перейде в іншу школу, лиш би не бачити цих дебілів.

    Спочатку я думала, що подруга просто жартує, бо нащо звертати увагу на таких дурних людей, які роблять усе спеціально? Але потім зрозуміла, що вона зовсім не жартувала, коли подруга все частіше і все впевненіше казала про перехід з нашої школи в іншу.

   З того моменту я намагалась запевнити подругу перейти до свого класу. Хоча б у моєму класі вона буде відчувати себе більш впевнено, бо я зможу її захищати, якщо щось станеться. Але подруга стояла на своєму.

— Ти впевнена? - Запитала я, відчуваючи, як десь усередині розливаються не дуже приємні відчуття.

    Як я й казала раніше, Ліза була моєю єдиною подругою в школі. Але насправді, вона була взагалі моєю єдиною подругою, як в школі, так і на дворі. І відпускати Лізу для мене прирівнюється до того, що відпустити велику частину себе і своїх спогадів. Можливо, я б не була настільки розчарованою, якби Ліза тоді не заявила, що хоче почати усе з чистого листа.

— Розумієш, я хочу забути своє минуле життя у цій школі. - Заявила вона, коли знову почала розповідати про своїх однокласників. - І тебе, на жаль, мені доведеться теж забути, як щось, що було причетне до цієї проклятої будівлі.

    Вона казала про це все так легко, наче їй було плювати на мене і на мої почуття. Ліза точно знала, що вона моя єдина подруга, і що мені складно знаходити нові знайомства так само, як і їй самій. А тоді вона казала про все так, наче я була якимось предметом, який спокійно можна забути, і піти далі.

     Насправді, в нашій школі багато хто «не такий» часто потерпав під гарячу руку. Можливо, я б і сама давно перевелась, але ж це не вихід. Якщо ти спробуєш втекти від однієї проблеми, на тебе може навалитися ще більше інших проблем. Саме це в самому початку я й намагалась подрузі донести. Але вона просто не слухала мене. Як же мене бісить те, що інколи до мене не прислухаються...

— Так, впевнена. - Сказала Ліза. - І схоже, що усе вдасться.

— Ох, не подобається мені щось це...

— Тобі це з самого початку не подобалось. Але гадаю, так буде набагато краще.

    Я видихнула. От роби що хочеш, а вона продовжить стояти на своєму. І ніщо не зможе змінити її думки.

— Але, я хочу укласти невеличке парі з тобою в останній раз. - Різко видала моя подруга, і я ледь не подавилась повітрям. - Якщо ти не знаходиш друзів до кінця цього місяця, коли я вже перейду до іншої школи, то ти даєш мені тисячу гривень. Якщо знаходиш, і при цьому ви дружите більше трьох днів - я віддаю тобі дві тисячі гривень. Іде? - Вона простягає мені руку, зупиняючись лиш на декілька секунд.

    Я теж зупиняюсь, і декілька секунд дивлюсь на її простягнуту долоню. Вона дійсно цього хоче? Бачачи те, що я вагаюсь, Ліза додає:

— Гадаю, це буде цікаве парі. Ти згода?

    Все ж, я потискаю їй руку, показуючи, що згодна на такі умови парі. Але при цьому я кажу:

— Якщо я виграю, ти даєш мені не тільки дві тисячі, а ще й будеш хоч інколи гуляти зі мною.

    Ліза трохи мружиться, але потім киває головою й усміхається.

— Згода.

..                                                                                                       

..                                                                                                       

..                                                                                                       

..                                                                                                    

..                                                                                                  

    Якщо я дійсно хочу перемогти, мені треба починати прямо з наступного дня. Все ж, невідомо, скільки у мене може зайняти все це. Тим паче, коли у мене залишається тільки п'ятнадцять днів до завершення цього місяц,. Часу не так вже й багато. Але, як це зробити?

    Я пам'ятаю, як до мене підійшла у свій час Ліза і запропонувала дружити. Може, і зараз мені зробити щось таке? Типу, підійти до когось, запропонувати дружити, а там будь що буде. Але... Тоді було набагато легше, ти просто міг підійти до якоїсь дитини твого віку, і запропонувати товаришувати. А зараз усе змінилось, і так легко ти це не зробиш.

    Хоча, може, зараз це лиш єдиний спосіб знайти собі друга, навіть не дивлячись на те, що багато хто розділився на «стаї», та наврядчи захочуть приймати когось до себе. Все ж, можливо, якби Ліза не запропонувала мені це парі, я б всеодно спробувала таким чином знайти собі хоч якогось друга.