Я не просила багато від життя. Не намагалася бути зручною для інших. Я хотіла лише отримати право на кохання, те, що приходить після. Після падіння і безсонних ночей. Коли опускаються руки і не бачу сенсу йти вперед.
Я надто добре знаю біль втрати. Коли немає друзів і ворогів. Та душа моя жива й вразлива, відкрита для всіх - і це найбільше ранить.
Ти прийшов в моє життя раптово. Високий темноволосий чоловік з вусами та шрамом на щоці. Просто був поруч тоді, коли я розсипалася. Коли не вірила в себе. Коли творчість стала єдиною віддушиною в цій жорсткій реальності. Ти допоміг мені побачити свою силу духу. Дозволяв сидіти на колінах і цілувати твої вуста. Моя душа п'яніла від твоїх ніжних доторків. Ти не торкався тіла. Ти навчився торкатися душі. Вгамовувати її голод.
Іноді я просто сиділа у твоїх обіймах, не вимовляючи жодного слова. І це було достатньо. Достатньо, щоб відчути, що хтось не залишить мене на самоті, навіть коли всередині все розпадається.
Ти не питав, чому мені важко, і не намагався виправити мою біль. Ти просто був. Тихо. Рівно. І саме в цій простоті моя душа почала відновлюватися.
Іноді ти називав мене малою. Лише так — тихо, ненав’язливо. І в цьому слові не було знецінення, не було контролю. Було тепло і довіра. І я відчувала, що можу бути собою повністю, не ховаючи ані тіні, ані світла.
Кожен твій дотик був мовчазною обіцянкою: що я можу сповільнитися, видихнути, і навіть тоді — коли світ жорстокий і глухий — є хтось, хто бачить мою душу.
Іноді я ловлю себе на тому, що посміхаюся сама собі, навіть коли нікого поруч немає. Бо знаю: була мить, коли мене бачили повністю — і мене прийняли. І в цій простій правді з’являється сила, якої ніхто не зможе забрати.
Тепер я знаю, що справжня ніжність — не у словах чи обіцянках, а у тих тихих моментах, коли ти поруч і все, що відчуваєш, — можна просто відпустити. І саме це робить життя повним, навіть після темних ночей.
Це подарунок для тих, хто досі як і я вірить у справжнє кохання, живучи в Україні зараз. Бо світом завжди керує любов.