5, 6

Частина V. Дзеркало

Вони їхали крізь ліс уже більше години. Дороги як такої не було — Лео вів фургон, орієнтуючись на просвіти між деревами, повільно, але впевнено просуваючись уперед. Кевін за ноутбуком вів їх по GPS, як штурман веде корабель через рифи.

Ліс був дивним. Густий, темний, але при цьому майже позбавлений підліску. Велетенські, старі дерева стояли так щільно, що їхні крони спліталися в суцільний зелений дах, крізь який ледве пробивалися сонячні промені. Під ногами лежав товстий, вологий килим моху, що поглинав будь-які звуки. Гудіння двигуна фургона здавалося тут неприродним, брутальним вторгненням.

"Має бути десь тут. За цими деревами," — сказав Кевін, вдивляючись у екран.

Лео зупинив машину. Далі фургон не проїхав би. Вони вийшли назовні, і їх одразу огорнула тиша. Густа, майже фізично відчутна. Звичного лісового шуму — співу птахів, дзижчання комах, шелесту листя — не було. Навіть вітер, який щойно гойдав верхівки дерев, здавалося, завмер.

Вони рушили пішки крізь останній ряд дерев. І раптом ліс розступився.

Вони стояли на краю невеликого схилу, дивлячись на видовище, від якого перехопило подих. Перед ними лежало озеро.

Воно було саме таким, як на старому відео, але в реальності виглядало в тисячу разів вражаюче. Ідеально кругле, воно лежало в лісі, наче око циклопа, що дивиться в небо. Вода в ньому була абсолютно чорною і гладкою, без єдиної брижі, ніби хтось накрив землю велетенським шматком відполірованого обсидіану.

Неземна, математично досконала краса цього місця була настільки ж захопливою, наскільки й моторошною. Воно було занадто ідеальним. Занадто правильним. Занадто тихим.

Зої, яка завжди знаходила слова для будь-якої ситуації, лише мовчки підняла свою камеру. Лео завмер, ніби розглядаючи картину в музеї. Навіть Джейк на мить забув про своє шоу, про контент і перегляди. Він просто стояв, вражений цією холодною, байдужою красою.

Атмосфера тут була абсолютно іншою, ніж у лісі. Якщо там тиша була просто гнітючою, то тут вона була... дзвінкою. Вона тиснула на вуха, створюючи відчуття вакууму. Це було місце, яке існувало за своїми власними законами. І вони щойно, без запрошення, ступили на його територію.

Благоговіння від першого погляду тривало недовго. Професійні інстинкти взяли гору. Джейк обрав місце для табору на невеликій галявині, метрів за двадцять від води — достатньо близько для зйомок, але не біля самої кромки. Він хотів зберегти відчуття безпечної відстані.

Почалася рутинна, добре відпрацьована робота. Зої та Лео швидко й мовчки поставили два міцних намети. Джейк розпакував провізію та взявся за облаштування "зони відпочинку" зі складними стільцями та столиком. Але наймасштабнішу діяльність розгорнув Кевін.

Витягнувши з фургона кілька важких захисних кейсів, він перетворив їхній табір на філію науково-дослідної станції. Його звичайне невдоволення досягло апогею через відсутність зв'язку та неможливість загуглити інструкцію до нового пристрою.

"Чорт забирай, хто придумав ці роз'єми?" — бурмотів він собі під ніс, розмотуючи десятки метрів кабелю. — "Живемо в 21 столітті, а я тут, як в кам'яному, все вручну з'єдную. Вай-фаю їм, бачте, захотілося посеред ніде".

Але, попри всі прокльони, його робота вражала. Він методично оточив табір мережею датчиків:

• Чотири інфрачервоні камери нічного бачення були встановлені по периметру, їхні об'єктиви дивилися в бік лісу та озера.
• Два чутливі параболічні мікрофони, схожі на супутникові тарілки в мініатюрі, він націлив на центр озера, щоб вловлювати будь-які звуки, що йдуть від води.
• Навколо наметів він розставив датчики руху, з'єднавши їх з невеликим сигнальним пристроєм у фургоні.
• Він розгорнув сонячні панелі, під'єднавши їх до блоку акумуляторів, щоб забезпечити автономне живлення для всієї цієї машинерії.

Наостанок він розпакував дрон. Перевірив гвинти, відкалібрував гіроскоп.
"Пташка готова до польоту," — повідомив він Джейку. — "Завтра вранці зробимо обліт, подивимося на це ваше ідеальне коло згори. Можливо, з висоти воно не таке вже й ідеальне".

Через годину їхній табір виглядав як острівець високих технологій посеред первісної, незайманої природи. Десятки дротів, мерехтливі індикатори, об'єктиви камер, що дивилися в темряву. Вони принесли свій цифровий, раціональний світ у місце, яке, здавалося, існувало поза часом і логікою. Вони збиралися виміряти таємницю приладами і записати привидів на жорсткий диск. І озеро мовчки, нерухомо спостерігало за їхньою метушнею.

Коли останні промені сонця зникли за верхівками дерев, на табір опустилася глибока, чорнильна темрява. Джейк, Зої та Лео сиділи біля невеликого газового пальника, який заміняв їм багаття. Справжнє вогнище розводити не хотілося — здавалося, це було б занадто гучним і зухвалим для цього тихого місця.

Кевін, як завжди, облаштувався у своєму "святилищі" — фургоні. На кількох моніторах відображалися дані з усіх розставлених пристроїв: чотири чорно-білі картинки з камер спостереження, показники датчиків руху, рівень заряду акумуляторів. Він попивав уже четверту банку енергетика і нудьгував. Ліс навколо був мертвий. Жодного руху. Навіть звірі, здавалося, обходили це місце стороною.

Він вирішив перевірити нові іграшки. Перемкнувши одну з камер, націлену на озеро, в режим тепловізора, він очікував побачити рівномірну, темно-синю поверхню — холодну воду. Але те, що він побачив, змусило його наблизитися до екрана.

Поверхнею озера повільно, ніби велетенські амеби, дрейфували кілька великих, майже чорних плям. Це були зони з аномально низькою температурою, на кілька градусів холодніші за решту води. Вони рухалися хаотично, то зближуючись, то розходячись. Кевін перевірив налаштування. Камера працювала ідеально. Жодних логічних пояснень цьому феномену — підводних течій у стоячій воді чи джерел крижаної води — не було. Він зробив кілька скріншотів, відчуваючи суміш роздратування і професійної цікавості.