Розділ 25. Неможлива наречена

Корвін

– Не цього разу, квітко, – як міг суворо сказав я. Відмовляти доньці я не звик – і щоразу, коли таки доводилося це робити, відчував тягучу провину у нутрі. Ані могла б зробити це краще; м’яко подивилася б на Флору, і та сама б стягнула бальну сукню. Без сліз і вмовлянь. 

– Але чому? – Флора склала руки на грудях, щоки почервоніли від злості. – Там будуть усі! Я тепер бранка у своєму ж домі?

Я тяжко зітхнув. 

– Це небезпечно, Флоро. На Гвелінду вчинили замах, й вона ледь не загинула. І в нас є усі підстави підозрювати, що на балу спроба повториться. Тож, будь ласка… – я провів рукою по лицю, намагаючись набути спокійного виразу. – Я не хочу турбуватися ще й про тебе. 

Вираз лиця Флори зовсім трохи пом’якшився, та я знав свою доньку досить добре, аби знати, що так просто вона не здасться. 

– Але ти береш Аїду! – заявила вона, наче це хоч щось означало. – І про неї ти не переймаєшся? І там будуть і Вістерія, і Мікела! Усі йдуть, крім мене! 

– Вони дорослі. І можуть себе захистити, – м’яко відповів я. 

Сподівався, що можуть себе захистити. Принаймні щодо однієї з трьох я все ще був чомусь болісно невпевнений – попри те, що маері Сезорі вже не раз і не два доводила свою неймовірну компетентність. 

Я повільно сів на ліжко доньки поряд з нею – настільки поряд, наскільки дозволяла її пишна лавандова сукня. Цю сукню на останній день народження їй подарувала Вістерія, і Флора ще не мала можливості кудись її вдягнути. Я підозрював, що така можливість не випаде до самого весілля. 

На мою простягнуту долоню Флора скоса дивилася кілька митей, а тоді все ж вклала у неї свою руку. Я потиснув доньчині пальці, намагаючись збагнути, що ж сказала б Анемона. 

– І ти танцюватимеш з нею, так? – запитала вона раптом, і образа у її погляді змінилася на лукавість. 

– З ким?

– З Аїдою, – негайно відповіла Флора, наче слова вже крутилися в неї на язику. 

Я відкрив рота, та з нього не вирвалося жодного слова. Про Аїду, яка вже тиждень вбиралася і ходила замком, як Гвелінда, я намагався не думати – та не робити цього було неможливо. 

– Король має станцювати зі своєю нареченою, – зрештою сказав я. 

Флора зітхнула – трохи сумно і майже мрійливо. Тоді скосила на мене невпевнений погляд. 

– Мені вона подобається, – сказала вона невинно. – Маері Сезорі тобто. 

Я кивнув – не помітити це було складно. Увесь час, що Аїда не проводила за підготовкою до весілля, балу чи написанням гори листів у моєму кабінеті, вона чаювала з Флорою та Гвеліндою, прогулювалася з ними садами, вони шепотілися і тонко посміхалися тільки їм відомим секретам. 

Та Флора дивилася на мене з дивним очікуванням – і я удав, що нічого не помітив. Кілька митей донька сиділа мовчки, намагаючись скласти до купи слова. 

– Ти хочеш, аби вона була твоєю нареченою? – нарешті спитала вона, здіймаючи брови. 

Від несподіванки я застиг. Хочу?.. Образ Аїди Сезорі у білосніжній сукні, з червоною вишивкою на споді, біля вівтаря, виник у голові за лічені миті – і сталося це вже далеко не вперше. 

Та я тільки похитав головою. 

– Це неможливо. Гвелінда – моя наречена. 

Я стиснув зуби так міцно, що щелепа заболіла, та не дозволив розчаруванню проникнути на лице. Нічого Флорі перейматися ще й через моє особисте життя. 

– Але ж Аїда – принцеса! – вигукнула Флора, стискаючи мою руку тепер обома долонями. Вона повернулася до мене повністю й дивилася так, наче я був цілковитим дурнем. – Теж принцеса! Чому б тобі не одружитися з нею?

Якби ж усе було так просто. 

– Аїда Сезорі – незаконнонароджена донька короля, – тихо сказав я. – Й невизнана, бо він про неї не знає. А це значить, що шлюб з нею не принесе Вірну жодної користі. 

Флора повільно відпустила мою руку. Погляд її став прохолоднішим, здивованим. 

– Чому ти так говориш?.. 

– Я король, Флоро. А значить, маю передусім захищати своїх людей. 

Я не сказав цього, та з погляду Флори було ясно, що вона зрозуміла – вона також має навчитися думати передусім про Вірн. Настане час, і вона стане королевою. І тоді її бажання значитимуть так само мало, як і мої зараз. 

– Бал скоро почнеться, – тихо сказав я. – Я мушу йти. 

Флора повільно, загальмовано кивнула. Я схилився до неї та поцілував у чоло. 

– Чому б тобі не піти до Гвелінди? Вона теж залишається у своїх покоях. 

Флора кивнула ще раз, і я пішов до дверей. 

Перед самим порогом ледь стримав бажання спинитися. Повернутися до Флори та пояснити, що я хотів того ж, чого й вона. Аїда Сезорі була б ідеальною нареченою – і, певно, ідеальною королевою. Якби я тільки міг би прокидатися щодня поряд з нею, дивитися, як вона пише листи, а окуляри сповзають на самий кінчик носа, проводити її під руку до трапезної та їздити з нею верхи – я б вважав себе щасливим чоловіком.