Розділ 24. Сестра

Корвін нахилився та обережно опустив все ще непритомну Гвелінду на лавандові простирадла – за останню добу він тримав її на руках вже вдруге. Щойно тіло принцеси опинилося серед перин і численних подушок, я накрила її ковдрою, залишаючи на видноті тільки лице, шию та плечі у білій сорочці. 

– Дякую, ваша величносте, – ледь чутно вимовила я. Знала, що Гвелінда не прокинеться – якщо вже вона спала весь час, поки король переносив її від цілительської зали до її власних покоїв, то мій голос навряд чи був би надто голосним – а все одно не могла змусити себе говорити не пошепки. 

Корвін тільки відмахнувся. 

– Я також хотів би, аби вона прокинулася не там, – відізвався він, але наче вже був не у покоях принцеси, а десь далеко. 

Світанок вже ледь помітно пробивався через запнуті завіси кімнати, і жоден з нас навіть не зімкнув очей. Я не хотіла спати, бо весь попередній день провела у королівському ліжку. Корвін… Я не знала, як він тримався. 

Втім, запитувати зараз не видавалося доречним. 

Кімнати принцеси Гвелінди – вітальня, що переходила у кабінет, а тоді ще у спальню – були якісно та дорого вмебльовані, але не свідчили нічого про людину, що тут жила. І тим паче вони не видавали, що цією людиною була шістнадцятирічна дівчина. 

На високих полицях у кабінеті тіснилися важкі томи з історії та географії Вірну, стіни прикрашали натюрморти золотого періоду Алейської тріади; серед одноманітних та знеособлених зображень келихів, виноградних грон та квіткових композицій я навіть помітила одне раннє полотно маера Грінеля. 

Втім, я сумнівалася, що Гвелінда переймалася принаймні чимось з цього. Та вже зовсім скоро у цій кімнаті житиму я, а сама Гвелінда переселиться в суміжні покої, і цього разу я точно подбаю, аби вони були затишніші. 

Корвін завмер над ліжком – зі свого місця у самому кутку кімнати я бачила тільки його спину у вільній сорочці, з рукавами, закоченими до ліктів. Волосся гладкою вороновою хвилею спадало йому на спину, до середини лопаток, наче якась чорна, смоляна ріка. 

Кілька митей він тільки дивився на непритомну, зморену сном принцесу. Тоді трохи схилився, його рука торкнулася кучерів на чолі Гвелінди, відкинула їх геть м’яким, майже ніжним жестом. 

Він погладив Гвелінду по волоссю – наче їй було не шістнадцять, а шість. Я уявляла, що так мене могла б гладити матір, якби тільки я мала її; так мене ніколи не гладив би батько. 

– Вам потрібно відпочити, ваша величносте, – стримано сказала я, коли мить минула, і Корвін знову випрямився. – Попереду важкі дні. 

Чоловік озирнувся до мене через плече. 

– Ви ж не хочете сказати, що ми мусимо влаштувати той дурнуватий бал? Гвелінда точно не у тому стані, аби– 

– Так. – Кивнула я різко. – І тому замість неї піду я. У її сукні, з вуаллю на лиці та дрібкою ілюзії, з якою, сподіваюся, мені допоможе Вістерія. 

Корвін дивився на мене кілька митей з сіллю в очах, а тоді поволі кивнув. 

– Як скажете, маері Сезорі. 

Він відступив від ліжка. 

– Тоді я побачу вас перед обідом. 

Його погляд обпік мої плечі та шию, як наче він торкнувся їх насправді – чи то я просто бажала цього настільки, що уявляла собі доторки короля, коли він стояв на відстані витягнутої руки від мене?

Погляд Корвіна – та й сам він – затримався на кілька митей довше, ніж було потрібно – а тоді він вийшов геть, обережно причинивши за собою двері. Я стояла, витягнувшись у струнку, ще хвилину: поки не почула, як його кроки стихли вдалині, і тоді ще трохи. 

Повільно, невпевнено обернулася до ліжка. Гвелінда все ще лежала серед простирадел, і не виглядала так, наче скоро прокинеться. Я все не наважувалася підійти до неї; погладити волосся, як це зробив Корвін, чи просто присісти поряд. 

Натомість я взялася за те, що робила найкраще: за роботу. Різко відчинила дверцята шафи принцеси та почала вишукувати одяг, в якому Гвелінду вже бачили при дворі: якщо я вдягну його, підміну, можливо, навіть не запідозрять. 

Я перевдяглася у сусідній кімнаті, з однієї чужої сукні в іншу. Рожеве, ще майже дитяче вбрання Гвелінди виглядало на мені дивно. Корсет трохи тиснув, бо я затягла його тугіше, ніж зазвичай, тканина впивалася у шкіру під пахвами, а спідниця виявилася на якийсь сантиметр коротшою, ніж потрібно було. 

Та коли я накинула тонку вуаль і подивилася на себе в дзеркало, ледь не відступила від несподіванки: я таки була сестрою Гвелінди, і зараз це видавалося настільки очевидним, що я здивувалася, як ніхто не помітив цього раніше, ще тоді, коли ілюзія була на місці. 

Зі спальні почувся шурхіт. Підхопивши широкий поділ вбрання у пальці, я поспішила назад, до принцеси. На самому порозі застигла: Гвелінда вже прокинулася, привстала на ліктях і обдивлялася покої так, наче вперше їх бачила. А тоді її погляд повільно, майже невпевнено сфокусувався на мені. 

Кілька митей вона просто дивилася, не промовляючи жодного слова. Наче побачила привида, і не могла до кінця повірити, що очі її не обманюють. Пальці Гвелінди зчепилися на лавандовому покривалі, очі розширилися. 

Спиною вона притиснулася до узголів’я ліжка і спробувала б відсунутися й далі, якби тільки мала куди.