Розділ 22. Протиотрута

Корвін

– Ти справді їй повірив? – Мікела завмерла переді мною, брови зведені на переніссі. За нею виднілося вузьке ліжко з білими простирадлами – і такою ж білою Гвеліндою. 

Протиотрута від щурячого зілля вже потепліла у мене в руці. 

– Я визнаю – я не мала рації, коли замкнула її у темниці; це було нерозумно, – визнала жінка, опустивши очі у підлогу. – Та це нічого не скасовує – вона крезнійка. Вона, скоріш за все, бреше – бо це те, що вони завжди роблять. 

Скло у моїй долоні стало вже майже гарячим; я стиснув його трохи сильніше, і воно ледь не тріснуло. 

– Поки що я ухвалюю рішення тут, Мікело, – спокійно мовив я. – Вістеріє, ти виявила якісь чари?

Чаклунка стиснула губи, а тоді ледь помітно похитала головою. Її рожева сукня зім’ялася, біляві кучері повибивалися з придворної зачіски. Під очима залягли тіні, як і у мене, і у Мікели – ніхто з нас не спав цієї ночі ані хвилини. 

– Якщо це й магія, то така, про яку мені ще не доводилося чути, – пробурмотіла вона, проганяючи одиноку іскру між пальцями. Вона гралася чарами тільки тоді, коли страшенно нервувала – і зараз, вочевидь, був саме такий час. 

– Чи може це бути отруєння щурячим зіллям? – запитав я, цього разу повертаючись до старого цілителя. Протягом всієї ночі він мало чим міг допомогти Гвелінді – поки усі були переконані, що її непритомність спричинена чарами, припарки, компреси та решта його звичного арсеналу видавалися недоречними та навіть небезпечними. 

Чоловік насупився, зиркаючи обережно на дівчину у ліжку. 

– Це… важко сказати, – пробурмотів він собі під носа. – Зрештою, нечасто доводиться бачити людей, отруєних зіллям від щурів. Та якщо вірити “Тисячі зіль і трав”, деякі симптоми таки збігаються. Наприклад, чорні губи, загальна блідота, плівка в очах. Та… 

Чоловік замовкнув. 

Мікела вигнула брову. 

– Говоріть, маере Солле. 

Цілитель невпевнено перевів погляд з Мікели на мене – вочевидь, сумнівався, чи варто суперечити королю. Я кивнув, опускаючи пляшку з зіллям. Гвелінда ще дихала – поверхнево, але спокійно. У нас ще було трохи часу. 

– Я лиш не зовсім розумію, звідки взялося припущення про те, що це саме щуряче зілля. Не дуже поширена отрута, мусите погодитися. І, відверто кажучи, до симптомів її високості пасують ще три десятки різних зіль, якщо ви вже впевнені, що річ не у магії. 

– Це ще не все, – проникливо зауважила Мікела, примружившись на цілителя. Рука її стискала ефес меча, наче вона відчувала невидиму небезпеку навіть у цілительському крилі – найбільш захищеній і віддаленій від зовнішньої стіни частині палацу. 

– Так, якщо дозволите, – пробурмотів маер Солле, перебираючи зморшкуватими пальцями тканину свого камзола. – Протиотрута від щурячого зілля досить… сильна. Вона діє майже миттєво – але пити її просто так, без нагальної потреби, дуже нерекомендовано. Навіть у сильних тілом і магією людей вона може викликати слабкість, а у стані її високості…. 

На кілька митей у залі повисла тиша, що вже сама собою була досить промовистою.

– Тоді протиотрута може навіть стати фатальною, – все ж закінчив чоловік. 

Я чітко відчув мить, коли пальці Мікели стиснулися на мечі сильніше – вона вже бачила перед собою ворога, і цим ворогом була Аїда. 

– Звісно ж, вона сказала, що це щуряче зілля, – прошипіла вона. – І звісно ж, ти їй повірив. Бо весільна розпорядниця просто не може помилитися, так?

– Це справді виглядає досить підозріло, Корвіне, – зауважила Вістерія, перезираючись між мною та Мікелою. Вона застигла між нами двома – як робила це безліч разів раніше, коли у нас з вартовою виникали суперечки. 

– Вона не та, ким прикидається, – видушила Мікела, підступаючи на крок. 

І тут я не міг заперечити – Аїда таки виявилася зовсім не тим, чого я очікував. Позашлюбна донька Айгара? Сестра Гвелінди та невизнана принцеса Крезни?.. Та ще й – раптом збагнув я – вочевидь, найстарша, адже Алісії, офіційній спадкоємиці, заледве виповнилося двадцять чотири. 

Несподівана думка пробігла головою, як зляканий олень, і змусила мене затриматися із відповіддю Мікелі. Що сталося б, якби матір Аїди не тікала геть? Якби вона виросла, як принцеса, нехай і незаконнонароджена? У тому, що вона б витримала життя у крезнійському палаці, я не сумнівався – він точно не міг бути гіршим за Акґорський монастир. 

Та чи була б вона зараз моєю нареченою замість Гвелінди?.. Чи її я мусив би вести до вівтаря?

Видіння Аїди у білій сукні, з серпанком, що спадав би з потилиці до тонкого стану, з рівною, впевненою посмішкою на лиці, виникло у розумі миттєво. 

– Аїда Сезорі бреше тобі, і я це доведу, – тихо зронила Мікела. Від мене її відділяла тепер тільки Вістерія та її широка рожева сукня. 

Вістерія обережно перехопила вартову за зап’ясток, але та наче й не бачила архіваріуски перед собою, а дивилася тільки на мене. 

– Вона небезпечна, Корвіне. І ти добре знаєш – я в таких речах не помиляюся. 

Я це знав. Судженням Мікели я довіряв недарма: якщо вона вірила, що Аїда Сезорі небезпечна, значить, так воно й було. І сперечатися з вартовою не мало сенсу – та я й не хотів. Аїда таки була небезпечною.