Розділ 18. Отруйний трунок

Прокидатися у теплі – у справжньому теплі – було для мене зовсім незвично. Зазвичай холод проникав мені у саме нутро взимку і не виходив до пізнього літа, а тоді підкрадалася підступна осіння погода, що означала ломоту в кістках та біль у вухах. 

І тому в мить, коли я прокинулася – притиснута до чогось дуже теплого, з ледь ясними променями сонця, що почали пробиватися крізь примружені повіки, з тілом, у якому зовсім нічого не стогнало й  не боліло, мені ще кілька митей здавалося, що це продовження сну. 

Ось тільки дивний звук, що нагадував скрип зубів, над головою, вирвав у реальність. Щось було не так – і це вже більше нагадувало будні весільної розпорядниці. 

– Знайшла їх! 

Гучний, практично громовий голос Мікели я впізнала одразу – і якби в цю мить не спала, то точно прокинулася б. Та що там, від цього голосу й мертві прокинулися б! 

Щось м’яке й тепле, на чому я лежала, заворушилося – і тільки витримка, яку я заробила під час організації численних весіль, дозволила мені не відсахнутися. 

В мить, коли я пристала на ліктях та побачила, що моя подушка має пряме смоляне волосся та сірі очі, що дивилися на мене сонно та здивовано, над нами зависла тінь. 

– Сподіваюся, у вас є хороше пояснення тому, що тут відбувається, маері Сезорі, – голова варти вхопила мене за руку та смикнула вгору. Я тільки й встигла що схопитися за лацкани сюртука, аби вони не відкрили Мікелі – та ще й трьом вартовим, що стояли за її спиною – нічого зайвого. 

Й так сюртук короля закривав тіло тільки дуже умовно, і той факт, що під ним я була гола-голісінька, став очевидним дуже швидко. 

Голос Мікели звучав так холодно, що ним можна було перетворювати на лід. Вона не відпускала мого плеча й стискала його досить сильно – і я була майже певна, що згодом на цьому місці залишиться синець. 

Корвін ще мить мружився, намагаючись намацати рукою окуляри. Нарешті начепив їх на носа та підхопився; корона в нього покосилася, а сорочка розхристалася, відкриваючи бліді груди. 

– Що тут відбувається? – запитав він, а тоді втупився у Мікелу таким поглядом, що її пальці наче самі собою розтиснулися, і я негайно відступила на крок. Відчула, наче затиснена між молотом та ковадлом – Мікела була явно не рада мене бачити, а наближатися до Корвіна мені було соромно. 

Що я йому вчора наговорила? Навіщо відкрила так багато про себе?.. 

Я думала, що вже навіки поховала ті спогади. Я не розповідала про них жодній живій душі вже десяток років – а тут проговорилася останній людині, яка мала б щось знати. Королю Вірну! 

У гідності Корвіна в мене не було сумнівів – та все ж я не знала, що він зі мною зробить, коли дізнається правду. І тепер я точно усвідомлювала, що правильне слово тут – коли, а не якщо дізнається. 

Корвін з Вірну точно був не дурним – і я дала йому вдосталь підказок. 

– Тебе не було цілу ніч, – процідила Мікела крізь зуби, не відриваючи прямого погляду від Корвіна. В ньому, окрім хвилювання і роздратування було ще щось – злість, якась майже лють. Заздрість?.. Ні. 

Ревнощі.

– Флора почала хвилюватися. Ми обшукали весь замок – і тільки тоді збагнули, що і твоєї… розпорядниці немає, – Мікела трохи опанувала себе, та її голос все ще лишався холодним. 

Корвін зиркнув на трьох вартових позаду Мікели – і одного тільки його погляду вистачило, аби вони вийшли геть, закриваючи за собою тканину шатра. Тоді Корвін перевів спокійні очі до Мікели, і жінка глитнула, раптово вже не почуваючись так розкуто. 

Вона була довіреною особою Корвіна, навіть його подругою – та, вочевидь, все ж були якісь межі, які він не дозволяв переступати. 

– Моєї розпорядниці? – перепитав він наче мимохіть. 

– Вона мала бути у замку… 

– Маері Сезорі не належить мені, так само як вона не мусить звітувати перед тобою. Її єдине завдання – це організувати весілля, якого я, як ти чудово знаєш, чекаю не більше за тебе. 

Я стояла, випрямивши спину, але намагалася не перетинатися поглядами з Мікелою. Вона мені подобалася, відверто кажучи – ось тільки це почуття, вочевидь, не було взаємним. 

– Я відповідаю за безпеку замку. І за твою безпеку, – не здалася жінка. – А ти – король, тож не можеш просто ночувати у шатрі серед лісу зі своєю розпорядницею. А що, якби не я знайшла вас? Чутки б розлетілися за мить. І добре, якщо тільки чутки – бо полетіти цілком могла твоя голова. 

– Я здатен захистити себе, – всміхнувся криво Корвін, та це зовсім не послабило хижого виразу Мікели. 

Й попри те, як вона говорила зі мною, я її розуміла.

– Це було справді неприйнятно, маері Алорі, – сказала я тихо, виступаючи з-за спини короля. – І, запевняю вас, цього більше не повториться. Те, що відбулося сьогодні вночі – цілковито моя провина. 

Мікела спершу насупилася, а тоді почервоніла. 

– Відбулося? Ви… Ви з розуму зійшли? Зраджувати нареченій-крезнійці прямо перед їхнім табором?

Ми з Корвіном важко зітхнули водночас. 

– Нічого не відбулося, – сказав чоловік.