Розділ 17. Під провідною зорею

Корвін

Жінка переді мною сиділа рівно – наче не була зовсім гола, не рахуючи мого сюртука; наче не трусилася від холоду і наче на її грудях не було рани, якої навіть мої чари не могли чомусь загоїти. 

Я намагався втамувати злість, що почала розливатися у грудях. Як вони посміли? Як посміли на моїй землі зневажити мою… мою весільну розпорядницю. 

Аїда ж дивилася кудись вперед, у гущавину лісу – і її вже ніби нічого не турбувало. Наче нічого іншого від крезнійців вона не очікувала. 

– Ви ж не думаєте, що я повірю, наче ви самі вирішили поплавати у річці без одягу? Серед ночі, та ще й – якщо я правильно зрозумів – не вміючи плавати? 

Я втупився в Аїду важким поглядом, а тоді примусив себе заспокоїтися. Вона не була винна у тому, що з нею сталося. Та чому вона намагалася захистити крезнійців?.. Чому все ще дивилася на мене вперто, наче я сам не розумів, про що запитую?

За кілька митей Аїда не витримала мого погляду. Її постава не погіршилася ані на йоту, коли вона повільно, майже судомно видихнула. 

– Це нічого не змінить, ваша величносте, – тихо сказала вона. В її лиці застигла така глибока переконаність, наче вона вже давно засвоїла: єдине, що можна зробити із кривдою – це мовчки прийняти її та йти далі. 

Руки діяли наче окремо від розуму – я простягнув їх до Аїди Сезорі та стиснув її плечі. 

– Ви помиляєтеся. Я – король Вірну. Ви будете здивовані, наскільки багато я можу змінити. 

Я дозволив собі слабку, дражливу посмішку – та Аїда її не повернула. Вона дивилася мені в очі серйозно, наче намагалася щось донести. 

– Не з крезнійцями. Для них закон Вірну – пісок. Вони й на свої закони не зважають, коли думають, що мають право. 

В останні слова жінки пробилася якась давня гіркота, що встигла вже порости мохом, але не розчинилася. 

Аїда точно перетиналася з крезнійцями раніше – та як? І коли?.. Мікела попереджала мене, що всі документи, що стосуються Аїди Сезорі, тягнуться всього на п'ятнадцять років у минуле – та тоді я не звернув на це уваги. Мало які причини спонукали її відмовитися від сімейного імені?.. 

Та зараз це вже не здавалося дуже ймовірним. Аїда щось приховувала. А якщо не приховувала – то просто недоговорювала. 

Вона здригнулася. Сильніше вхопилася за лацкани сюртука та спробувала втиснутися в нього, наче зменшитися у розмірі. Я вже встиг висушити свій одяг закляттям, та віддати його Аїді не міг – принаймні, не ризикуючи при цьому самому опинитися надто оголеним. 

– Зачекайте мить, – прошепотів я, торкаючись зап’ястка жінки.

 Легкі обігрівальні чари окутали її золотистим коконом. Та Аїда чомусь тільки зітхнула розчаровано. Причину цього я збагнув за мить – купол магії навколо неї почав дрижати, а тоді розпався на іскорки, аби зовсім зникнути у темряві. 

– Дивно, – пробурмотів я, готуючись знову накласти чари. – Такого раніше не траплялося… 

– Не варто, – Аїда перехопила мою руку та зупинила її за мить до того, як я торкнувся її шкіри. – Це не подіє. 

– Чому? 

Аїда втягнула повітря. 

– Це одна з небагатьох особливостей моєї магії, – пояснила вона тихо, уважно спостерігаючи за моїм лицем. – Чужі чари на мене не діють – ані захисні, ані… Загалом, частіше мені це йшло на користь, ніж на шкоду. Та зараз… Боюся, доведеться зігрітися природним шляхом. 

Маері Сезорі посміхнулася коротко, але гостро – не залишаючи навіть найменшого простору для жалості до неї. 

Я вигнув брову, але нічого не сказав. Видавалося на те, що Аїда не збиралася розповідати про своє минуле – але водночас давала якісь дивні підказки, за якими я цілком міг скласти картину сам.

І якщо вона думає, що зможе обіграти мене – людину, що сиділа на королівських зібраннях радників з миті, як навчилася ходити – що ж… Тоді мені довелося б визнати, що маері Сезорі може дивувати навіть сильніше, ніж робила це раніше. 

– Я розведу вогонь, – сказав я, підіймаючись з колін. Аїда ще якусь мить дивилася на мене, а тоді стрепенулася. 

– Навіщо? – щиро здивовано запитала вона. 

– Вам потрібно зігрітися. Ви вся дрижите. І губи у вас все ще сині. 

Це була правда – жінка намагалася побороти дріж, і якби це можна було зробити самою силою волі, то вона неодмінно впоралася б. Та її довге сірувате волосся бурульками спадало долі, з нього крапала вода; губи посиніли, а на самій шкірі виднілися численні блакитні прожилки. 

Я вже почав збирати хмиз, якого біля лісу, на щастя, вистачало, коли Аїда встала і наблизилася до мене. У темряві ночі її тонкий силует наче підсвічувався білим – а мій сюртук закривав її тіло ледве до середини стегна. Вона ступала по траві босими ногами, наче зовсім не боялася перечепитися чи впасти. 

– Ми можемо просто повернутися до замку, – запропонувала вона, і в голос прослизнули якісь тривожні нотки. – Вам не потрібно це… це робити через мене. Одного тільки каптана вже більш ніж достатньо. 

Жінка насупилася, наче сама думка про те, що я розпалю вогонь, аби вона зігрілася, викликала в неї відторгнення.