Розділ 14.3

Тканина спалахнула, наче її промочили гасом – швидко і яскраво. Гвелінда позадкувала, намагаючись схопити полум’я, збити його з одежі, та дарма – її руки проходили повз вогонь, зовсім не шкодячи йому. Щось темне впало з її одягу вниз, на траву, і відкотилося мені під ноги.

А сорочка горіла і горіла, і то чим швидше – за якісь кілька митей вся вона опала вниз попелом. Гвелінда лишилася у шатрі зовсім оголена – і варто їй було це збагнути, як вона спробувала прикритися руками, відвертаючи голову. 

Поглядом вона шукала мене – наче сподівалася, що я щось зроблю. Та я не могла. Від моєї присутності не було жодної користі – крім того, що Гвелінда знала, що її приниження не буде заховане і забуте навіки в мить, коли крезнійці поїдуть. Я його пам’ятатиму. 

Прийти сюди було помилкою. 

– Руки! – гаркнув Велорі. 

Кілька митей Гвелінда його не слухала – тільки дрижала й намагалася закритися, опанувати себе. Все її тіло трусилося від жаху, холоду, сорому; знаки Веди згасли, але її біла шкіра саме наче світилася у темряві. 

Вона була не просто бліда, а побіліла; і те, що я раніше сприймала за стрункість, виявилося хворобливою худобою. Гострі ребра ледь не пробивалися крізь шкіру, напинаючи її так, що видавалося, наче вона ось-ось розірветься. На оголених стегнах звивалися довгі та вигнуті шрами – і я знала, що вони не могли бути залишені нічим іншим, окрім як батогом. 

Якби не схожість з королем Айгаром – така очевидна в усьому лиці Гвелінди – в цю мить цілком можна було б запідозрити, що замість справжньої принцеси Корвіна намагалися одружити з якоюсь крезнійською служницею. 

Непокірність Гвелінди швидко отримала відповідь – Велорі подолав кілька кроків, що їх розділяли, та сам схопив її за зап’ястки. Принцеса спробувала вирватися – та її сил, жалюгідних порівняно з радником короля, не вистачало. Однією рукою Велорі, певно, міг би обхопити обидві руки Гвелінди – і саме це він і зробив. 

– Тримай руки, – прошипів крізь зуби він, а тоді відійшов на крок. Напруга, що почала збиратися у моєму тілі, виразна, страшна потреба втрутитися та щось зробити, послабилася, та зовсім трохи. 

– Біль і кров нехай нагадають тобі про кару за непослух. 

Велорі створив закляття мовчки та швидко. Воно пронеслося повітрям розмитою лінією, а тоді вдарило по передпліччях Гвелінди, залишаючи на них дві червоні, навіть на вигляд болючі смужки. За мить вони почали наливатися краплинами крові. 

Гвелінда застогнала, до білого закусивши губу. Але вона не закричала. Не благала – і цим вже була кращою за мене. 

Колись я не зуміла зберегти гідності під час свого вааршан’ґу. Спогади знову почали прибивати хвиля за хвилею, оббивати крейдяні, не надто міцні скелі мого захисту. До Гвелінди все ж ставилися як до принцеси. Їй залишили по рубцю на кожному передпліччі – суто символічний жест. 

Коли я йшла до ріки, послушниці Преясної Веди стояли з обох боків кам’янистої, крутої стежки. Як раби, що обертаються не проти господаря, а проти найслабшого зі своїх, вони били, не щадячи сил. 

Коли я нарешті зайшла у воду, вона ненадовго стала бурою від крові. 

– Йди, – наказав Велорі. Він відступив на крок від входу у шатро – і я помітила, що за ним вишикувалися усі крезнійці. Вони чекали, поки їхня принцеса, оголена та принижена, пройде повз та зайде у воду. Побреде небезпечним, кам’янистим і слизьким дном на протилежний берег – аж поки не зникне у темряві десь далеко. 

– Йди й молися прожити принаймні день. Там тебе ніхто не чекає. І там ніхто не буде тебе берегти так, як це робили у Крезні. 

В мене з горла вирвався хрипкий, недоречний сміх – і мені неймовірно пощастило, що в ту ж таку мить і сама Гвелінда розсміялася. Та до того ж так гучно, що Велорі завмер, примруживши небезпечно очі. 

– Берегли мене?.. – запитала Гвелінда з широкою, майже божевільною посмішкою. – Берегли? Я краще стану дружиною самого Невара, ніж залишуся у Крезні ще бодай на де–

Ляпас, який отримала Гвелінда, був миттєвим та таким сильним, що її голова з розчервонілими щоками смикнулася і відкинулася в бік, як у якоїсь ляльки. 

– Невдячна курва! Забирайся звідси! І повір… – Велорі вхопив лице Гвелінди за підборіддя, стиснувши їй щоки, не залишаючи вибору, окрім як дивитися йому у вічі. – Коли ти подохнеш, у Крезні буде святкування більше, ніж ти коли-небудь бачила. 

Мить принцеса Крезни – вже, певно, колишня принцеса – дивилася в очі Велорі небезпечно спокійно. Наче зараз, коли в неї спробували забрати усе – від одягу до останніх крихт гідності, вона нарешті почувалася вільною. А тоді вона втягнула повітря крізь зуби та плюнула Велорі прямо в лице. 

Радник побуряковів – та перш ніж він встиг зробити ще щось, Гвелінда вивернулася з його хватки та майже побігла до виходу з шатра. Вона пронеслася повз придворних так швидко, що вони, певно, й не встигли насолодитися миттю приниження. 

А тоді я почула сплеск води – принцеса забігла в неї, занурюючись одразу з головою. Вона вже була у безпеці. Варто їй перейти річку, як вона опиниться у таборі Вірну. Її одягнуть, нагодують, а потім кілька служниць, що володіють дуже ламаною крезнійською, проведуть її до покоїв. 

Я беззвучно, але полегшено видихнула.