Розділ 9. Пастка

Я стиснула руку так сильно, що на долоні залишилися білі плями від нігтів – та тільки це дозволило мені залишити лице спокійним, а лінію плечей – розслабленою. Флора перевела погляд від мене на підлогу. 

– Мені… мені шкода її, – визнала вона зрештою. – Але чому батько має з нею одружуватися? Це несправедливо! 

На очах у Флори виступили сльози – гарячі та великі. Вони не встигли пролитися – дівчина втерла їх кулаком, а тоді сіла прямо на підлогу, зовсім не турбуючись про те, що її лавандова сукня з вишуканим мереживом може зім’ятися чи забруднитися. Вона обхопила коліна руками та вклала на них же чоло. 

– Це мала бути я, – глухо вичавила вона після миті мовчання. – Це я мала вийти заміж за герцога з Крезни. 

Я підняла брову – про це мені чути раніше не доводилося. У Айгара не було синів – тільки доньки, і тому я навіть не припускала можливості політичного шлюбу саме для Флори. Втім… певно, Айгар вважав би це чудовим приниженням для Вірну – забрати єдину спадкоємицю. 

Або ж не забирати – а натомість зробити Флору покірною маріонеткою, коли насправді державою правив би крезнієць, нехай він і не був сином самого Айгара. 

– Що ж завадило цьому союзу? – запитала я сухо, хоча вже наперед знала відповідь. 

– Батько. – Флора підняла до мене почервонілі очі, на лиці в неї відбився вираз щирого жалю. – Він і слухати цього не хотів. Прогнав гінця з Крезни геть того ж дня, навіть не дав йому залишитися на ніч у замку. Він… він мені навіть не розповідав про це, я просто… 

– Підслухали? 

– Так, – без навіть натяку на сором зізналася Флора. 

Я зробила крок до дівчини. Сама я сідати на підлогу не стала, та все ж поклала їй долоню та тендітне, ще дитяче плече. 

– Ваш батько вчинив так, як мусив. Хтось має укласти союз з Крезною. І цим кимось точно не має бути п’ятнадцятирічна принцеса. 

Флора підняла на мене гострий погляд. 

– То це має бути шістнадцятирічна принцеса, так? 

Я стиснула зуби. Гвелінда була такою ж заручницею ситуації, як і Корвін. Та він погодився на цей шлюб сам, аби захистити доньку та своє королівство, а принцеса… 

Я зупинила думки, що зайшли зовсім не у той бік. Цей шлюб мусив відбутися. Заради Вірну, заради мене. Я мала отримати обіцяні гроші, і чимшвидше – а значить, не має бути жодних сумнівів. 

– Ти ж знаєш, що це буде суто політичний шлюб? Його величність та Гвелінда не будуть парою чи подружжям у звичному сенсі цього слова. І вони точно не ділитимуть ложе – принаймні поки Гвелінда не стане дорослою. Та й тоді… 

Я урвала себе – вочевидь, ще менше, ніж говорити про Гвелінду як свою мачуху, Флора хотіла говорити про те, чи ділитиме її батько ліжко з новоявленою принцесою. 

Я відвела погляд від Флори, і він сам собою впав на віконце, що виходило до танцювальної зали. Кравці вже пішли, ілюзії зникли, і Гвелінда мала лишитися зовсім одна. 

Та коли я знайшла очима її постать, я завмерла: над нею навис маер Велорі та щось злісно шипів – так, що аж слина вилітала з рота та падала на мереживо сукні бідолашної Гвелінди. 

– Ваша високосте, – повільно сказала я, не відриваючи очей від сцени, що розгорнулася у залі. – Чи є можливість якось послухати, що відбувається за стіною?

Флора здивовано підняла до мене очі, а тоді, шморгнувши носом, кивнула. За мить піднялася, обтрусила спідницю та натиснула на ще один камінець, тепер на іншій стіні. Я вже на мить злякалася, що й вона розступиться, являючи Велорі та Гвелінді факт шпигунства, та цього не сталося: натомість почулося шипіння, наче непокірні хвилі б’ються об скелясті береги, а тоді кімнатка наповнилася голосом радника крезнійського короля. 

–...то зроби це. Присягаюся Преясною Ведою, якщо ти не змусиш його сьогодні скасувати заручини, твоє життя у замку видасться для тебе справжнім раєм.

Флора завмерла на середині руху, а тоді, насупившись, перевела погляд на мене. Я не зреагувала, натомість прикипіла очима до невеликого віконця, наче сам вигляд масного лиця Велорі міг ще щось мені відкрити. 

– Але я… – слабкий голос Гвелінди зовсім стих під гострим, крижаним поглядом радника. Він вхопив принцесу за руку, а тоді стиснув її так сильно, що шкіра побіліла – я була впевнена, що у Гвелінди на зап’ясті залишиться синець – та її високість не видала жодного звуку й навіть не змінилася у лиці. Все ще дивилася тільки у підлогу, наче й не сміла підняти погляду на радника. 

– Для тебе вже давно готове місце в Акґорському монастирі. Тож якщо не впораєшся… – погроза залишилася висіти у повітрі – і Флора вражено відступила на крок, прикладаючи долоню до лиця. 

В мене ж кожна кістка і м’яз у тілі наче перетворилися на камінь – я не була впевнена, чи зможу поворухнутися, навіть якщо від цього залежатиме моє життя. 

– Війська вже на кордоні та тільки чекають сигналу. Тож щойно Корвін розірве заручини, стисни персня. Второпала? 

Велорі схопив Гвелінду за передпліччя та струснув її, як грушеве дерево – наче очікував, що з неї посиплються стиглі плоди. Принцеса ледь помітно, з затримкою кивнула – і цієї відповіді було цілком достатньо. 

– І щоб при цій розпорядниці – ані пари з вуст. Не подобається вона мені.