Розділ 7.2

Аїда підвела незнайомку прямо до вороху тканини, що лишився на підлозі. Тоді нахилилася і підхопила його, допомогла дівчині вступити всередину нього. 

– Люба моя, вам потрібно терміново змінити кравця, – з крижаним спокоєм мовила Аїда. – А якби таке трапилося не вночі, а серед білого дня? Поряд з іншими придворними?.. 

Жінка похитала головою та вміло натягла сукню на талію, а тоді й до самих плечей крезнійки. Вочевидь, Аїда уявляла, як працюють подібні сукні, набагато краще за мене – їй знадобилося всього кілька митей, аби з’єднати таємні кріплення, і придворна спокусниця вже знову виглядала цілком пристойно. 

– Я… – крезнійка почала щось говорити, але під важким поглядом Аїди затнулася й змовкла. 

– Не переймайтеся, на щастя, тут тільки я та його величність – і жоден з нас і словом не обмовиться про цей… конфуз, – ледь смикнула краєчком рота розпорядниця. Я вже не дивився на крезнійку – мені вона була геть не цікава; натомість мій погляд прикувала сама Аїда. 

Вона точно знала, що робила – діяла так обачно і чітко, без жодних сумнівів. І водночас не поставила нікого в більш незручне становище, ніж це було суворо необхідно – навіть поберегла цю крезнійку, нехай я й не до кінця розумів, з якою метою. 

Та спокусниця не поспішала йти геть, радіючи, що все закінчилося так добре; вона дивилася на мене крізь довгі пухнасті вії та все намагалася підступити вперед – навіть попри те, що Аїда кожного разу наче ненароком опинялася в неї на шляху. 

– Можливо, мені варто покликати кількох покоївок, аби вони допомогли вам з сукнею? – невимушено запитала розпорядниця, складаючи руки на грудях. – Здається, я все ж не до кінця знайома з таким кроєм. Це якась крезнійська мода?.. 

Ось це вже нагадувало завуальовану погрозу – і до дівчини вона нарешті дійшла. Її великі, затуманені очі метнулися від мене до маері Сезорі, тоді ще раз до мене – а наступної миті ми вже бачили тільки її спину, що дуже, дуже поспішно віддалялася коридором. 

Я ще кілька секунд дивився їй услід, а тоді повільно приклав пальці до скронь. Голова починала боліти – як це зазвичай і бувало, коли я надто довго використовував чари – тобто майже завжди. 

– Це було… щось, – зрештою вичавив я, намагаючись побороти мігрень, що навалилася так раптово, що я ледь не похитнувся. – І трохи забагато, як на один день. 

Аїда Сезорі знову склала руки на животі, як слухняна вихованка інституту благородних дівиць, і улещено схилила голову. 

– Дякую, ваша величносте. Та, боюся, розваги ще не закінчені, – в її голосі з’явився тонкий, ледь помітний натяк на усмішку. 

– Про що це ви?

Усмішка стала відчутнішою. 

– Хтось ж має застати вашу зраду прямо під носом у благочестивої нареченої, – майже ніжно сказала вона. 

І, наче у відповідь до її слів, з-за кута почулися кроки. 

Цього разу розпорядниця не вимикала світла – і тому фігура застигла у самому кінці коридору, запримітивши й мене, і маері Сезорі. Постать трохи розпливалася під поглядом: навіть з окулярами мій зір важко було назвати ідеальним. 

Маері Сезоорі також примружилася і нахилилася вперед: її окуляри були тонкі, ледь помітні, але щось мені підказувало, що це не значило, ніби вона носить їх просто задля краси. 

Можливо, зір в неї був навіть гіршим за мій. 

Постать на протилежному кінці коридору також підступила на крок – наче не була до кінця впевнена у тому, що бачила. І тоді я впізнав її – розкішний камзол, ще розкішніші вуса.

– Маере Велорі, – вдавано доброзичливо протягнув я. Мені починала потрохи подобатися гра, яку затіяла Аїда – хоча, безперечно, я отримав би від неї в рази більше задоволення, якби тільки біль не стискав скроні щосекунди. 

Другий радник короля Айгара, що вже поставив ногу назад, збираючись поспішно відступати, завмер. 

– В-ваша величносте, – пробелькотів він. – Чому ж це ви все ще не ногах? 

Посмішка на моїх губах сама собою перетворилася на хижий вищир. 

– Та ж ось, вперше зустрів свою наречену. То від захвату не можу заснути, – витиснув я крізь стиснуті зуби. Маері Сезорі непомітно поклала мені руку на спину – жест настільки ж легкий, наскільки й несподіваний. Втім, доторк її прохолодних пальців я відчув навіть крізь сорочку та камзол – і цей доторк миттєво заземлив та заспокоїв. 

Я б запідозрив чужу підступну магію – якби тільки артефакти, якими я обвішувався щоранку не гірше, ніж придворна дама дорогоцінностями, не відрізали усі чужі чари ще на підході. 

Тож доторк маері Сезорі був саме ним – звичайнісіньким доторком. 

– А що ж у таку пору тут робите ви, маере Велорі? – запитала розпорядниця, невинно схиляючи голову. Вона відступила від мене, і її пальці зникли з моєї спини. Аїда схилилася над столом та почала складати папери в стоси, перевертаючи їх письмом униз. 

І саме вчасно: сальний, переляканий погляд Велорі все почав метатися до розкладених документів. Зірвати заручини йому не вдалося – то він хотів поживитися принаймні державними таємницями Вірну. 

Я вже накинув на папери закляття, що заважало б прочитати їх комусь сторонньому – та проникливість маері Сезорі вражала мене знову і знову.