Розділ 5. Принцеса прибула

Принцеса Флора та Мікела схопилися на ноги водночас. Вістерія впустила лляну хустинку прямо у тарілку, а  Ейренд ледь не захлинувся вином. Корвін перевів на мене погляд, і я значимо йому кивнула, також підіймаючись:

– Дискредитація вже почалася. 

Принцеса Алісія мала прибути за два тижні. Без свити, без придворних – тільки з однією своєю служницею. За стародавніми, несправедливими законами самої Крезни це символізувало перехід жінки до нової родини. Все своє старе життя вона залишала позаду; окрім того, це мало свідчити, що чоловік здатен її забезпечити. 

А у ситуації між Крезною та Вірном це ще й означало, що Айгар серед придворних, служниць та гувернанток не відправить разом зі своєю донькою та посагом ще й кілька шпигунів. 

Вочевидь, ця перспектива йому не надто сильно подобалося. І, певно, це означало, що шлюбу задля миру він хотів не так вже й сильно – тому й наказав використати надіслані амулети для перетину кордону раніше, ніж домовлено.

Я зиркнула на насупленого Корвіна, поки ми швидко крокували загущеним садом; певно, він також чудово розумів, що означала передчасна поява принцеси. 

– Не цілуйте руку Алісії, – швидко проінструктувала я. Корвін аж спинився на мить, але замість запитання тільки підняв брови. – Простого поклону буде достатньо. У Крезні не заведено цілувати жінку до заміжжя – і навіть у руку. А поки її слуги та придворні тут, краще грати за крезнійськими правилами. 

Корвін підтиснув губи, та заперечувати не став – я ж тільки сподівалася, що він зробить так, як я порадила. 

– І звертайтеся до неї на ім'я – ви її наречений, нехай ви й ніколи не зустрічалися. Крезнійці люблять показову доброзичливість.

Ми проминули обплетеного плющем фавна, що цілував застиглу німфу, і нарешті попереду показалася площа перед палацом. Там вже виструнчилося з десяток слуг, перешіптувалися придворні – але карети з принцесою та її слугами й свитою тільки наближалися до палацу. Певно, звістку перехопили ще на в’їзді принцеси в місто та вчасно передали Корвінові – і тільки завдяки цьому вдалося уникнути звинувачень про те, що принцесу ніхто не зустрів. 

– Як накажете, маері Сезорі, – пробурмотів король з одним тільки натяком на насмішку, але я його посмішки не віддзеркалила. Надто багато зараз було на кону – і я не могла дозволити собі розслабитися навіть на мить. 

Коли трійка гнідих конів заіржала і водночас спинилася, ми обоє вже стояли перед палацом: його величність Корвін попереду, з доброзичливою, привітною посмішкою на лиці, а я – позаду, зі скромно складеними на животі руками. Поряд зі мною опинилися й трійка Корвінових радників. 

Карета, в якій прибула принцеса, виявилася значно розкішнішою, ніж я очікувала – і щось мені підказувало, що в ній Алісія подолала тільки останні милі до палацу. Як цей легкий фіякр, облямований золотом та рубінами, міг подолати гірські та надзвичайно вузькі крезнійські схили, я навіть не уявляла. 

Двері для принцеси відчинив вишколений слуга. Здавалося, весь двір затримав дихання – і я в тому числі. Вперше на вірнську землю ступала нога майбутньої королеви, принцеси… 

…не Алісії. 

Серце стиснулося та так і завмерло в мене в грудях – а тоді взагалі впало кудись нижче шлунка, коли маленька, тендітна нога новоприбулої опустилася на граніт. Дівчина, що показалася з карети, була юна – надто юна. 

На мить в мене перехопило подих – здалося, наче я впізнаю цей вигин очей, ці світлі брови, це каштанове, ледь хвилясте волосся, що м’якими хвилями під вуаллю спадає на спину. Дівчина була самим втіленням грації та покірності. 

Вбрана у білу сукню – просту, наче монахиня Преясної Веди, що готова прийняти постриг і стати нареченою її сина, бога ночі Невара. 

Корвін повільно, не відриваючи недовірливих очей від своєї нареченої, майбутньої дружини, схилився у поклоні. 

– Вітаю вас, Алі–

Ноги понесли мене вперед ще перед тим, як мозок встиг віддати наказ. Я перечепилася на пустому місці наче й навмисно, але відчуття падіння і невагомості все одно стало несподіванкою. Корвін затнувся. Цього вже було достатньо – і я приготувалася зустрітися з твердою землею; але за мить мене підхопили сильні руки чоловіка. 

Я й не зрозуміла, як це сталося – щойно він стояв, схилений у поклоні перед принцесою – а ось вже тримав мене в обіймах на очах у всього свого та крезнійського двору. Я підняла очі на Корвіна – і він, видавалося, був не менш здивований, ніж я. 

– Дякую, – сказала я голосно та вибачливо. А тоді, пильно подивившись в очі королю, додала самими тільки губами: – Гвелінда. 

Я зіп’ялася на ноги та поспішно відсторонилася від короля. Присіла у реверансі перед принцесою та відступила на кілька кроків, не відриваючи очей від землі. Тільки б він збагнув! 

Краєм ока я вловила невдоволення в очах Мікели, але не зважала. З серцем, що калатало не гірше за монастирський набат, я спостерігала, як Корвін знову повернувся до її високості. Ще раз схилився в поклоні – цього разу навіть глибшому. 

– Сподіваюся, ваша дорога була приємною, Гвеліндо, – м’яко сказав він. Я ледве стримала гучний полегшений видих та відступила ще на крок. 

Принцеса мовчала; пальці вона зчепила між собою, наче не могла набратися сміливості заговорити з монархом.