Розділ двадцять восьмий

Фред прокинувся, коли надворі панувала літня спекотна ніч. Потягнувся, позіхнув. Ліна навіть не поворухнулась. Вона продовжувала тихо посвистувати уві сні. Чоловік прибрав волосся з обличчя коханої, усміхнувся сам до себе й прошепотів:

— Яка ж ти гарна, Ліно! 

Від вчорашніх обіймів і поцілунків він розімлів. В такі  моменти  часто виринає в пам'яті якась дурниця. От і зараз в голові надоїдливою мухою звучала пісенька його шкільних років про солод і голод. Тільки в його житті все було навпаки.

— Не буду тобі брехати, Ліно, — Фред поцілував її в лоб, шепочучи, — в тобі є той солод, який викликає мій голод. Що будемо робити? Я на межі…

Чоловік відсунувся. Від гріха подалі. А той «гріх» привідкрив уста, ніби закликав до любощів.

— Ти ще та спокусниця, Ліно! — він почухав потилицю, провів рукою по волоссю від шиї до лоба, потрусив головою, вибиваючи бажання заволодіти коханою жінкою.

— Я божеволію, Господи! Не думав, що найважче завдання — стримувати себе, щоб не зробити шкоди найдорожчій людині.

Ліна поворухнулась, щось промуркотіла і далі поринула в сон. 

— Дивачка ти, Лінко! Заспокоїлась? Від Фреда у тобі все тремтіло, а з Алом, очевидно, почуваєшся у безпеці. Цікаво, з яким мною ти не боятимешся померти? Бо смерть так близько, маленька…

Чоловік потер сонні очі. Давно так міцно не спав. Чи приїжджали Фролови? Думка про них зовсім його збадьорила.

— Спи, моя звабнице! — Фред ніжно поглянув на дівчину, підвівся, і крадучись, як кіт, вислизнув у коридор. Потягнувся до вимикача. Клац!  Світло не ввімкнулося. Побрів по звичці у ванну кімнату вмити лице. Вода теж не побігла.  

 «Добре хоч телефон, планшет та комп'ютер  встиг зарядити!»

Помацав кишені, дістав смартфон. Висіли повідомлення від Фрола.

«Брателло, пробач! Не заїхали, бо поїхали! Взнали, що Яра вагітна! Сипа не віддають. Будуть на якогось їхнього обмінювати. Не знаю чи повернуся… Старий Сип уже в дорозі. Поки  Макс лишається з цим розгрібатися! Всі питання до нього».

От і приїхали!

Ті, в кого є  хтось масово евакуйовуються! А ті, в кого війна забрала найдорожче — лишаються. Макс хоче помститися, але чи знайде винного?  А навіть як знайде, то хіба це поверне Меліссу і племінника Даню? 

Їхню загибель назвали просто «загибеллю двох цивільних, з яких один — дитина». Яке мудре пояснення! Він добре знає, що їх вбили, бо сестра повідомила про розміщення  «Граду» на дитячому майданчику біля їхньої багатоповерхівки! Як так потім випадково попали в неї?! Чисто нещасний випадок! 

— Виродки!

Фред не лаявся, та іноді не стримував гнівні пориви, бо добре знав про підводні камені тих «нещасть» починаючи зі шкільного випадку зі Святошею, закінчуючи вбивством батька на майданівському мітингу в Донецьку. Як його так «просто задавили»?! Маячня повна! 

В тій гнилій конторі, у якій мав честь робити його батько, і куди прилаштував свого зятя Максима Фролова, було і є занадто багато перевертнів. Батько пояснював це специфікою роботи, мовляв варто бути гнучким, та скрізь постелити соломку, щоб падати було м'якше…Тільки от впав він на мокрий холодний асфальт…

 А як так при випадковому обстрілі фролівського району в липні загинула лише Мелісса з Данею?! Він більше, ніж впевнений, що вони були мертві до того, як їх ніби то витягли з палаючого будинку…

Шукати і карати винних він не мав сили. Не відійшов від війни та полону у Сирії, як вдома розгорнулася справжня трагедія… 

Він залишився в Макіївці, щоб доглядати онкохвору матір, яку після смерті чоловіка розбив параліч, а після звістки про дочку й внука — забрала смерть. Іронія долі — у кардіолога не витримало серце.  З усіх  справжніх нещасних випадків, цей — найгіркіший…

І тепер він один. Чи не один?? 

Якби там не було, та якщо і далі дозволить їм так цілуватися, як вчора — його зірве!  А от завагітніє — і що?  Він зруйнує їхнє життя і їхню віру через  нестримне бажання. 

Почухав червоні запухші від постійного недосипання очі, зарослі  щоки, розім'яв шию.

— Господи! Що мені робити? 

Півгодини Фред ходив із кутка в куток. Він сам себе тримав у місцях смерті. Чи час жити просто життям цивільного?

Ще півгодини він боровся з гризотами. Нарешті єдиним рішенням, яке застукотіло в скронях стало слово «виїзд».

***

Сонячне світло медом скрапувало на сплячу Ліну. Фред не будив її. Вкотре замилувався маленьким личком, потішився довгим волоссям. Згадалося, якою хаотичною стрижкою нагородила його кохану Аріна Давидова...

Вранці, як тільки подали світло та ввімкнувся інтернет, одразу затілінькали усі месенджери. Декілька людей повідомили йому цікаву новину про Давидових і Марченків.  Ті потрапили в автомобільну катастрофу в Підмосков'ї.  Фред не сумнівався, що старий Сип,  його «браття» та Фролови причетні до цього «щасливого випадку». Подробицями  Макс Фролов  обіцяв поділитися по приїзді. Ал написав, що планує виїзд. 

Фред чекав на Макса, як ізраїльський народ визволення з єгипетського рабства. Друг потішив, що через своїх хлопців знайшов Лінині документи.

Фред танцював самбу!  Без тих папірців  ніяк не виїдеш! Гроші і телефон в такий час знайти — марна справа. Фред не мав сумніву в незначних статках молодої вчительки. Але в нього вони є. На перший час буде як облаштуватися.

Танці закінчилися, як в голові клацнуло: «Бабуся». Спочатку він намагався згадати, в кого такий позивний. Лише поглянувши на сонне щастя, він зрозумів, що Ліна не захоче покидати стару і немічну Варвару Феофанівну.  От тобі і «Бабуся». Аби не виникло бажання лаяти каргу на весь Божий світ,  Фред подався на кухню варити каву.  Аромат збадьорюючого напою лоскотав ніздрі, веселив душу, навіював приємні спогади. Це було так давно і так хвилююче. Напевно, кава, бутерброди та булочка із сиром назавжди стануть символом мирного і щасливого життя.

Наливши велику чашку ароматної рідини, Фред завантажив комп'ютер. Варто зберегти важливі файли на декількох носіях.