Розділ сімнадцятий

Макіївка, Донецька область,

 Україна 

Жовтень, 2001

Осінні вечори створені для затишних розмов. Попити чаю з булочками та поговорити з мамою  або полежати разом під одіялом, читаючи вголос книгу — бажання кожної дочки.  Лінина мама не любила читати. Не любила чай. Про пиріжки не варто було і заїкатися. Вона відмахувалась, мовляв, накуховариться у Циркунових.

В Ліни не виходили ні пиріжки, ні вареники. З того мізеру домашніх інгредієнтів зліпити щось путнє вдавалося не завжди. Наташка раніше сміялася над кулінарними вигадками подруги. З минулого року почала  запрошувати готувати разом. Недавно, вони пекли піцу, тушкували рибу, навіть пельмені такі-сякі зліпили. Ще літом вони  були справжніми невміхами. Ледве не спалили казанок з пловом, забулися про тісто для хліба, яке поставили в духовку підійти. Вершиною кулінарної майстерності став торт «Мочалка». Меду  в тісто ввернули стільки, що тільки на поталу  осам віддавати! З «мочалками» зав'язали. Вирішили спочатку готувати щось простіше й практичніше, а потім опановувати смачні шедеври.

Ліна не раз розмірковувала про життя в іншій сім'ї, хоча б такій, як у Наташки. Спокійні, веселі, доброзичливі батьки. Дорослі, які дбають про сім'ю не лише через забезпечення необхідним, а й даючи відчуття потрібності та значимості. Ідея синього одіяла належала мамі Шимі. Наташка розповідала, що вони й досі мають задушевні розмови з матір'ю під ним. Якось Ліна пропонувала так посидіти своїй мамі. З цього нічого доброго не вийшло. З бабусею такі посиденьки перетворилися на спогадування минулих часів та розмови про раннє заміжжя, як вершину дівчачих мрій та вирішення жіночих проблем. Більше не просила. Не хотілося. 

Коли був тато, той хоч вислухати міг. Брав із собою в Маріуполь. Разом з його другом вони виходили в море половити риби. Напевно, від того, найкращі Лінині страви з риби. Тато вчив.

Ліна, засидівшись у Наташки, очікувала маминих нотацій. Каріна не любила Шимонових. Називала лицемірами. Порівнювала їх з тими, хто в часи Ісуса хотів побити камінням жінку, спійману на перелюбі. Ліна прекрасно розуміла, чому вона недолюблює Шимонових і чим, ймовірно, займається. Люди теж не сліпі. Шима могла побачити червоний плащик та дорогі чорні капронові колготи з цікавими візерунками. В мами в шафі були заховані красиві речі. Не всі з них були для щоденного виходу.

В хаті світилося. Неприємної розмови не обминути. Тіло дівчини зігнулося, ніби вона несла важку ношу.

Зітхнувши, прочинила двері.

— Де ти швендяєш? Попередити можна? — кинула Каріна, перебираючи взуття в коридорі.

— До Наташки ходила.

—  До Наташки, до  Наташки! Жидяра і штундяра! Весела парочка!

— Мамо! Не можна так!

— Не дзявкай! В святоші записалася? Батько понавчав, скотина! — дорікала Каріна.— І чого ти туди поперлася слаба? 

— На пироги ходила. — спокійно відповіла Ліна. Не вперше мати розходилась за найменші дрібниці. Дівчина ж і не думала відкривати Каріні свої таємниці. 

— Пироги, такі-сякі!  І як?

— Добрі. 

— Ти там менше по сусідах лазь і не тріпай язиком. Бо вони  плетуть всілякі нісенітниці про нас.

— На чужий роток не накинеш платок, мамо!

— Ой-ой! Крепко ти посміліла за ці декілька тижнів! Хай би пирогів напекла до мамочкиного приїзду!

— Ма, ти пила?

— Яка різниця, пила не пила! Ти б менше шастала, де треба і не треба!

Ліну зірвало. Мама обіцяла. Ну що це за день такий?! Наче навмисне вибиває усі клепки з розуму.

— Я шастаю? Це ви з бабусею колесите по всіх світах, залишаючи мене саму на господарстві з декількома гривнями! І ще дивуєтесь, що я не проти пирогів поїсти замість довбаної вермішелі!

— Ах ти невдячна! Навчилася в Шимонових до матері просторікати? Чи бабка нараяла?— Каріна не добирала слів.

Брязнули ворота. Так заходила лише Варвара Феофанівна.

— Згадай гімно, от і воно.

Ліна вискочила в двір зустріти бабусю. Каріна махнула рукою. Про що говорити, коли маленьке дурненьке каченя вірить в щось добре в цьому смердючому світі з гнилими душами.

***

 Тренер Тендо мовчки спостерігав за хлопцем, відзначивши про себе, що  Александр  агресивно працював у парі сьогодні. Здавалося, юнак готовий зірвати свою злість на будь-кому. 

Чоловік покликав його. Ал видихнув й поплівся за тренером у його комірчину. Тендо витягнув із шухлядки свого письмового столу шмат тканини й голку з нитками. 

— Заправляй, яку бажаєш, — сказав тоді. 

Ал вибрав червону.  

— Червона —то любов, а чорна — то журба. — наспівуючи, прокоментував тренер.

Ал звів брови. Від Тендо не сховаєш поганого настрою та його причини. 

—  Фреде,— почав мову Тендо.— Моя мама була швачкою. Я часто сидів разом  з нею, дивився як вона працює. Хоч який не був важкий день і ситуації, ця робота її заспокоювала. Мама казала: той хто володіє собою, кращий за завойовника міста.  Шиття дає напрям на самозаглиблення. Це корисна вправа для зосередження уваги та концентрації сили на кінчиках пальців.  Не забувай про неї ніколи. Можливо, не кулаки, а саме твої пальці будуть керувати людськими життями.

Ал заправив нитку в голку. Злився. Шив.

Накинувши не знати скільки петель, Ал відновив душевну рівновагу.

— Іди туди, куди тебе кличе серце. — дав останню настанову тренер.— Сьогодні ти маєш перемогти його на полі бою, яке воно вибрало, інакше воно тебе погубить.

***

Ал стояв добрячих півгодини під ворітьми Дарченків. Репет, сварки, биття посуду свідчили про атмосферу в цьому домі. Ось одне із пояснень її логіки про гроші й воші. Вона думає, якщо він дізнається про її сім'ю, то відкине?!

Хіба він такий?

Такий.

Навіщо було таїтися з почуттями, говорити двозначно? Сьогоднішній ранок чого тільки вартує!

Ясна річ, Ліна йому не вірить. Батьківський дзвінок докинув сумнівів. Він впевнений, вона наслухана чуток (і не тільки!) про Бернштейнів.