Розділ одинадцятий

— Мамо? — Ліна прокинулась від турзання  її за плечі.

— Вставай! Ліки, вода!  Супу я зварила! Чого в каструлі вітер гуляв? Їсти не могла собі зварганити, велика дівуля?!

— Не хотілося. — мляво відповіла дівчина. Не казати ж матері, що за два тижні сидіння на вермішелі її нудило на всяку їжу.

— Вермішель надоїла? Марципанів захотілося?

— Надоїла, мамо…

Каріна трохи загальмувала. Сама винна, мало грошей цього разу лишила. Бабця, як їхала, ніколи онуці й на цукерка не давала. Все по приїзді обіцяла. Добре, хоч не страждала маразмом, а таки привозила дитині хоч щось!

— Ліно, чого ж ти собі нічого не купила. Якби раз в тиждень яку булку з сиром з'їла, то місяць з неба не звалився би!

— Я економила. Нам постійно треба економити!

Каріна рота роззявила! Стара карга постійно діставала її за це, то ще й дитині мізки промила. Якось хотіла вона на квартиру піти. Дорого, але економили би! Свекруся гвалт підняла, що вона буде чоловіків туди водити й дитя спаскудить. А сама он яка паскуда! Вона ненавиділа чоловікову матір та злидні, в яких жила через Дарченків. Як не крути, нікуди без тої економії!

— Окей, раціональне ти моє каченятко! І багато нашкребла з того?

— Трохи є.  Там світло подорожчало й вода. То заплатила. А якби на себе потратила, не вистачило би… — пояснила Ліна.

— Стара карга зовсім страх втратила! Як так, то невістка — в горлі кістка, а  комуналку, то хай платить!  — жінка буркотіла і лаялася. — Хай би сиділо те світло  разом з тою клятою водою! Потім би зі старою розібралася хто за що платити в цьому місяці буде!

— Мамо! Не сваріться з бабусею! А як я заважаю, то чому не пустили мене вчитися після дев'ятого класу? Був би гуртожиток, і я рідко приїздила би! Ти влаштувала би своє життя, бабусі би було легше без мене!

— Би-би! Якби в роті росли гриби, то і мати на роботу не ходила би! Дурна ти, Лінко! Мова наївного дівчати! Де  гроші брала би? А це тобі не «ги» та « би»!

— Стипендія!

Каріна розреготалася. Її дівчинка така миленька! Вірить вчителям, які розповідають, що той, хто добре вчиться, вступає до університетів, отримує стипендію, забезпечує себе! А книжок дурних начиталася, то думає, що кругом любов і повага! Вона не знає, як треба прогнутися, підкластися чи позолотити ручку ради того вишу! Якийсь довбаний коледж і той загнув таку ціну, що Варвара Феофанівна за серце хапалася! Думали, мамка — велика багачка! Надіялася, що Каріна буде платити! А скільки та Каріна може тягнути на своїй спині?! Хай би дядечко Мішенька з Москви поміг! Як її сестри Люби здихався й з якоюсь багатенькою москвичкою замутив, то можна було б і аліменти платити! Трохи своїм дітям перекинув би,  трохи її  сиротинці на правах племінниці виділив би! А той Мішенька тільки й знає, як дітей плодити! Свекруся те лиш і робить, що катається до синка, до Мишка! Хай би вже там і осіла!  Ет, ні! Повертається стара додому. Бачте, рідні стіни! Все обіцяє на Лінку хату переписати, мовляв, бідоласі за «такою» матір'ю нічого в житті не світить! Вона ще побачить, як той Мішенька її з Москви попре! Поки діти малі, то «мамо, приїдьте», а потім й знати не захоче! Вовчик теж її до своєї матінки привів, мовляв, благородної душі людина, з дитиною поможе, їх он виростила! 

Стара так помагала, що аж сусіди чули! Тільки не дитя мале няньчила. Невістку виховувала! Внучку тепер  вирішила на путь істинний наставляти. Як жаль! Благі наміри лиш Богові у вуха! В Мішеньки сют-тут діти малі хворіють! А вони з тою Москалихою все в бізнесі. Щось крутять. Тільки мати помогти може. 

— Так-так, Лінко! Ти помолишся — гроші з неба впадуть! Ще й стипендія буде така, що півцарства можна купити! — плювалася сарказмом Каріна.

— Мамо! Не все на цьому світі продається!

— Каченятко! Повір мені! Все! І все на світі має свою ціну! Бідним важче! Вони завжди дорого платять!

Ліна не хотіла доводити маму до крику. Як і бабуся, її мама вважали свою життєву філософію істинним шляхом. Власний досвід — добрий порадник, але робити з нього релігію не варто.

— Твій суп приємно пахне! — похвалила Ліна матір. 

— Дочка розговорилася! Щось нове! Думала, як завжди будеш підтримувати бабусину гру в мовчанку!

З матір'ю говорити  про побутові речі Ліні було складно, тим більше про делікатні. Але часом так хочеться виговоритися! 

— Мамо, дякую, що ти повернулася! Мені було страшно!

—Ти багато фантазуєш! — відмахнулась від Ліниних слів жінка. Вона хотіла спати, а не готувати їсти й вислуховувати розповіді, якими дочка любила заливати вуха бабусі. Карга спокійніше  ставилася до цього.

— Так-с. Хочеш їсти — їж, ні — займайся своїми справами! Я — спать. Ввечері розберемо, що я тобі привезла! 

Каріна вхопила чашку з чаєм й пішла до своєї кімнати.

Ліна угукнула. Хай буде так, як мати каже. Не п'яна, не побита — й на тому спасибі. Було якось, що матір повернулася сама не своя від того Циркунова. Тиждень відходила.  Більше п'яною Ліна її не бачила. Просила тоді маму кинути ту роботу, на якій її побили. Жінка ж кричала, щоб мала не лізла в дорослі справи…

Добре, що мати вернулась. Жива, неушкоджена, навіть радісна. Хоч переживати не потрібно.

Скоро приїде й бабуся. Та хоч щось цікаве розкаже. На жаль, дорослі завжди в своїх проблемах. Навіть не знають, яка вона «популярна» в школі й що вперше в житті закохалася. Нічого страшного. Все пройде. І популярність, і кохання. Тільки б залишилася віра в Бога, віра в краще. 

Ліна встала. Мати піч не топитиме. Втомлена з дороги. А їй добре чи зле, яка різниця? Кого це хвилює?

Александр Бернштейн! Цікаво, якби Ал побачив її життя, щоб подумав? Що вона шукає, як розкрутити його на гроші? Якщо він копійки не подарував продавчині, то чого не простить їй?  Думки так і крутилися навколо хлопця, який сьогодні огорнув її ніжністю і турботою. Вона зловила себе на думці, що їй це було приємно. Їй хотілося обіймів та його поцілунку…

Ні-ні. Так не можна! Вона засвоїла науку, яку виклали якось у спілкуванні з підлітками в літньому християнському таборі. Довгострокової дружби між хлопцем та дівчиною не буває. Хтось обов'язково захоче більшого. Є три варіанти розвитку подій: шлюб, блуд і розрив відносин.