Частина Сьома : Тиха Мрія

44

На душі панував спокій. Опанувавши свої емоції, мені варто було тільки дочекатися зеленого світла. З декілька десяток людей очікували зеленого вогника, щоб перейти цю жахливу дорогу. Час доволі сильно розтягувався, вперше в житті бажання переходити дорогу зникло. Кожний хто в цей момент мав переходити дорогу - переходив її, з надією що вони дістануться тієї сторони живими. Беззаконня сильно лякало людей, особливо лякало це на дорозі. Багато законів зникло, але саме світлофори залишилися, що інколи збивало з пантелику. Ніколи не було страху не перейти на іншу сторону, а зараз ноги не помітно трусилися. Серце видавало дивні удари, які вгамувати сил в мене не вистачало. Знову це дивне чуття перед чимось невідомим. Інший бік мене, підбивав, щоб я покинув цю дорогу, і чхав на все і не переходив. Інша ж сторона, так і рвалася до будинку. Варто тільки перейти й міст буде перед тобою як і самий будинок. Ось і загориться зелене світло. Як найшвидше всі хотіли пройти першими заспокоївши б тоді свій страх, до наступного переходу. Останнім дорогу мав перейти я, зробити тільки двадцять кроків і я на інший стороні. Крок за кроком, хвилювання зростало... Дика біль ламала кожну кісточку в моєму тілі. Перелітаючи через машину, сотні поглядів навколишніх впали на мене. Описати цю жахливу біль, було неможливо. Мозок практично помер, але крізь силу я старався триматися. Упавши на землю, сила удару була в раз сто болючіша. З ноги кістка виглядала на зовню, ніхто навіть не намагався мені допомогти. Всі знали, що я тепер мусор який зберуть в мішок для трупів. Деякі навіть просто обходили не дивлячись, ніби то це звичайна річ яку вони бачать що секунди. Хоча це так, на вулиці таких як я було вдосталь. Триматися на цьому світі сил більше не було. Все більше й більше я втрачав крові. Нічого ж страшного, так? За декілька секунд знову стіни кабінету будуть мозолити мені очі. Але все ж зараз я на крок до своєї мети, ця чергова смерть не загроза до початку кінця, який вже ось наступить. 

45

Включивши комп'ютер. Пальці швидко бігали по клавіатурі, за декілька хвилин, сервери нагрівалися до кінцевого стану. Вибух був грандіозний, знаючи що зараз знову прокинусь, я обдумував чим закінчити чергове пробудження. Поверх піді мною провалився. Знову й знову я прокидався убиваючи себе різними способами. З часом це починало набридати. Декілька раз мені вдалося застрелити охоронця, якого лице було схоже на м'ясо з м'ясорубки. Цікаво було підпалювати кожний куток цього будинку. Здається я добряче їхав голову... Довелося нарватися на банду Бена в надії, що він допоможе щось зробити. Натомість у своє тіло отримав декілька сотень куль. По декілька днів доводилося шукати Емілію, але пошуки набридали, і знову продовжував творити хаос. Декілька разів вдавалося убити з десяток поліції, рятуючи людей. Кожних з тих кого доводилося убивати, через страх кляли мене і нарікали мене зрадником Інфейну. Цікаво було це слухати, знаючи що за мною правда. Мені було начхати на Олівера. На мить мені здалося, що я отримав владу над цим світом. 

Сівши на крісло, в кімнату увійшов Олівер: "Вистачає... Думаю настав час тобі все дізнатися". Тут мене щось заставило угамувати себе: "Чесно кажучи не знаю навіть з чого почати. Здається з самого початку, тоді коли я вперше розплющив очі, продовжуючи бачити темряву. Зі всіх сторін давило щось надто сильне. До невідома велика сила, яка стискала зі всіх сторін. Вона була далеко не із цієї темряви, вона була поза її межами. Пройшло доволі багато часу, хоча навіть самого часу ще не існувало. Однієї миті з'явилося маленьке світло посеред пустоти. Її світло було вщент мале, але сила була настільки могутня, що однієї миті все змінилося. В темряві з'явилося мільярди житів, звуків, кольорів і всього різного. В моїх руках була могутня сила цілого всесвіту. Однак я знав, що за її межами хтось стоїть осторонь, з силою в сто раз сильнішою за мою. Йшов час, я розумів що мою силу щось висмоктує. Це щось, щойно народилося на дивній планеті, яка була дивовижною. Доторкнувшись до тебе, мене окинуло страхом, який я ніколи не відчував. Ти відібрав в мене половину моєї сили. Мені довелося заточити тебе в одному проміжку часу, народження і смерті. Мені довелося випробувати тебе, на міцність і зрозуміти, що ти таке. В один шматок кристалу мені вдалося вмістити за ледь не всю силу, яка вимотувала мене. Я відчув себе більш вільним, водночас і слабким як ви люди. Створивши такий світ яки є зараз, я закрив тебе вже в цьому проміжку часу. Коли ти мене убивав або ж хотів знищити кристал, я встигав створити для тебе ілюзію, тобі вдалося це зробити, але насправді це було не так. Доки ти жив ілюзією декілька секунд, я вертав все назад. Але в один момент все змінилося... Тоді коли ти впустив у світ щось неймовірної могутності. Воно було сильніше за нас обох. Забравши із собою справжній кристал, я втік із Браяном кудись у тихе місце. Я розумів, що то створіння прийшло далеко не по мене. Тоді я закрив тебе в кристалі, і ті світи в яких ти був, були просто твоїм сном. Але все ж з кожним разом мені ставало гірше. Я не знав що буде, якщо я помру. Але все ж, мені був потрібний той хто зможе продовжити існування всесвіту. Це був ти, який відібрав у мене всю мою могутність. За цей час, я зрозумів що ти над сильний. Ось, однак що здивувало, що ти кудись зник недавно. Мене це сильно налякало. Після твого повернення, саме тут і зараз я розумію, що ти вже не той кого я знав. Ти щось інше. Від тебе віє тим, що ти впустив тоді в цей світ. Якимось чином я зміг тоді все вернути, ніби то створіння і не сперечалося, хоча вщент могло знищити всесвіт. І таки я хочу дізнатися, що ховається в тобі. Крізь страх до своєї смерті, бажання дізнатися що ти таке, більше за страх. Вибач... Но останні сили, я хочу віддати для деяких речей", - "Виходить... Я тільки твоя іграшка, якою ти грався, щоб дізнатися що я таке? Тоді якщо ти так боїшся мене, я в змозі тебе знищити як тільки захочу цього?". Він зник як і зникли всі меблі з цієї кімнати. Двері повільно відчинялися, у кімнату увійшла Емілія. Бліде лице і тіло яке було повністю в ранах. Її фальшива усмішка в мій бік, застопорила мене в землю. Кожна рана стікала кров'ю, роздерте ледь не на шмат тіло, все ближче і ближче вона наближалася до мене. В моїх можливостях було тільки стояти, оскільки тікати я не мав куди, я почув її хриплий голос: "Чому ти мене не врятував?". Своїми холодними пальцями вона видавлювала мої очі. Моє тіло не слухало мене. Мені не вдалося поворухнути навіть й пальцем. В голові проносилися десятки варіантів її смерті, кожна смерть була виною моїх рук. Все що ставалося із нею, було на моїй совісті. Однак я нічого не міг змінити. Доки вона продовжувала вдавлювати мої очі в середину, я благав Олівера, щоб він зупинився. Ти так просто здаєшся Майку? Ні! Він заплатить за те що зробив! Біль в очах стихла, я знову міг бачити. Двері в кімнату зачинилися, потягнувши за ручку, за дверима була пустота. Закривши двері, я сів в куток стіни, як в дитинстві ховаючись від цілого світу. Постукування у двері відвернули мене спогадом з дитинства. Цим дивним ритмом стукав тільки батько: "Втомився?". Обійнявши його, я розумів що він не справжній: "Думаю ми зможемо звідси вибратися, подумай як Майку". Жодної думки не спадало на голову, він продовжував дивитися в мої очі з надією. В голові з'явилася кривава дірка. Його бездиханне тіло впало на землю: "Знову він все псує. Як можна було вивести на світ таку нездару як ти?". Це був не Сем, це всього тільки ілюзія. Я маю бути сильнішим за нього: "Ти хочеш бути сильнішим за мене Майку? Ти ж уже програв у всьому. Так хотів правди, ось вона твоя правда. Олівер розказав її, і що? Що змінилося? Нічого, бо ти ганчірка яка ні на що не здатна" - "Не намагайся Олівер... В тебе не вийде мене зламати!" - "Ми давно це зробили Майку, ти зламаний. У твоїх руках сила Бога, а ти навіть звідси й вийти не можеш. А твої слова це тільки даремні крики, які нічого не варті як і ти" - "Насправді... Олівер був справжнім боягузом, який ховався завжди від мене закриваючи в цих ілюзіях. Він боїться мене, і тільки й говорить що закриває мене, заради того, щоб перевірити мої можливості. Завжди мені вдавалося втекти від всього, знайти вихід зі всіх світів. А ось ти, незграбна ілюзія, не доведеш мені що я пусте місце!" - "Твої слова це безглузда маячня друже. Зараз тут ти, а не Олівер. Думаю я знаю як тебе можна зламати". Він вчепився за мою руку, мертвою хваткою. Кинувши мене за двері, він сів коло мене. Сотні тіл всіх кого я знав, палали у вогні, деякі ще були живі: "Це ти винен, у всьому винен ти!". У чому я, чорт забирай, винен? Я нічого не розумів, від цього й ставало гірше. Але я повинен бути сильнішим, ні що мене ще не зламало. Я завжди був сильнішим за всіх, завжди добивався свого: "Майку навіть не намагайся, в тебе немає жодного виходу, звільни свої емоції. Варто тільки стати сильнішим, і вийти з цієї ілюзії. Тепер ти став сильнішим". Я не розумів що відбувається. Він кардинально поміняв свою думку: "Здається, він намагається звільнити твою силу, щоб побачити її. Той хто був за стіною, це був ти Майку... Олівер хоче зрозуміти, хто той інший. Чому він так ховається в тобі. Ти ж відчуваєш його Майку? Він завжди був з тобою... " - "Ні, немає іншого мене. Я це я! І тільки я". Зайвий голос лунав здалека, він був все ближче до нас з Семом. Силует все більше й більше показувався з темноти. Світло від вогню освітило йому лице. Інша копія мене вглядалася мені в очі. Його злі очі, дивилися крізь мене. Сема коло мене вже не було. В прямому сенсі я був на сам із другим собою: "Тобі тільки варто протягнути мені руку, і все закінчиться. Олівер стоятиме перед нами навколішках: - "Що ти таке?", - "Дурню, без мене тобі звідси не вийти. Я твій єдиний вихід. Просто дай мені руку'', - "Що буде після того, на що ти здатний?" - "Ось і дізнаєшся. Так що Майку, нумо створювати нову історію?" - "Набрид ти мені, але все ж якщо ти твердо стоїш на своєму, я піду за тобою" - "Молодець". Його рука була надто холодна, як і його злий погляд.