Частина П'ята:Пекло, яке створила хибна думка...

36

Це був не мій темний світ, де я чув зовнішній світ, по за сном. Тут не було чути думок, просто мертва тиша, помер я чи ні, вже було зовсім начхати. Якщо й вижив, то смерть це справді кращий кінець, якого я бажав би собі. Здається пройшло не мало часу після моєї смерті. Тиша заспокоювала душу, однак з часом, доходило, що довго я тут не зможу бути. Кожна секунда, хвилина здавалася вічністю. Чи зовсім тут є час... Наставав той момент, коли самотність поєднувалася з тишею, та ламала твою психікою. Коли я був живий, у снах я відчував доторк комах до мого тіла, холод, тепло - а зараз, й тіла не відчуваю. Де я? В мене було спогади за прожите життя, згадувати їх було не в радість... Не хотів цього визнавати, но на початку я глибоко помилявся. Яка була б радість почути чиєсь голос, прокинутися хоча і розуміючи, що прожиті події, на жаль не страшний сон... Секунда за секундою навіювала страх. Тиша стала страшною, за мить її змінила самотність. За нею прийшло нове відчуття, смуток. Міг би я поворухнути пальцем, це вже була б якась радість. Щось підказувало, що не відчуття тіла, означає що тут його в мене немає. Кепська ситуація:тиша, страх, смуток, самотність, не відчуття тіла, смерть... З глибини мене, віяло дивною білю. Навіть відчути біль, була неабиякою радістю. Підсвідомість формувала ілюзію звуку гелікоптера. Біль ставала небагато сильнішою, звук виростав десь з глини, доки переді мною була темрява. 

-Що з ним? - хриплий голос Сема супроводжував й звук гелікоптера 

-Гордон... Він викинув його з вікна, я чула постріли, здається... - їй не тощо було тяжко говорити, й дихання було доволі тяжке

-Він передбачив такий кінець... Місяць тому він купив острівець, на якому є невеликий будинок. Там нам буде безпечніше

-Поясни мені, що сталося! Чому його убили? Що до чорта відбувається?!! - істеричний крик прорізав вуха

-Прибудемо розкажу, а зараз відпочинь - голос матері стих

-Ні... Там залишилась Емілія - біль супроводжувала мене, загострювалася настільки, що перед очима розмиття заспокоювало мене - Сем, він уб'є її... Не можу я втратити і її

-Твій батько колись сказав "Реальність буває жорстокою, все що відбувається, вже не змінити. Сприймати це треба наявно - змиритися з цією реальністю. Основне не впасти після цього...". Ми не зможемо вже вернутися, це понесе за собою, ще більше смертей. Вибач, тобі теж доведеться відпочити. 

Голка проткнула мою руку: "Будь ласка, прошу! Врятуй її". Слабість, за нею знову темрява. Біль розбудила мене, Сем старався взяти мене під руки. Судячи з того яким було падіння, мене дивує те що я можу пересуватися. Моя спина зазнала великого удару, кожний рух, відплачувався значною білю. Перед собою бачив тільки невеличке розмиття, позаду мене вже йшла мати, яка після сну продовжувала плакати. На жаль, мені дано зрозуміти її. Без жодних сумнів, я почав розуміти її стан, її почуття і той біль який вона продовжувала нести. Вона встала  навколішки, зірвавшись від Сема, я обійняв її. Ми втратили людину заради якої жили, і ту яка жила заради нас. Світ матері й так тримався на ниточці руйнування, а тепер й зовсім став пустим. Мені вдалося підняти її: "Будь ласка, не дай мені ще втратити тебе". У цьому є моя винна... Якби не моя цікавість, впертість, їй би не довелося говорити ці слова. Ні Сем, ні мати не знають наскільки моє бажання померти має велику значність. Якби ж не її слова, можливо це б бажання зараз не стихало. Батько надто добре все врахував, будинок і острів який він приготував для нас, був у його плані. На що він йшов, якщо врахував свою смерть? Чи був інший кінець? Будинок мав бути для нас чотирьох... Всередині ми спокійно сіли за стіл, я вмістився на дивані в очікуванні якоїсь події. 

-Гордон... Розказав мені колись, про те що запускає штучний інтелект. З дитинства він відрізнявся інтелектом від інших, його життя було суцільною наукою і стратегією. В нього було багато варіантів подальших подій, але вибрав більш слушний, коли запустив його. Саймон мав свої наміри та характер. Коли Гордон купив острів, тоді він увів мене в курс діла. Основне, чого варто чекати, що після нашого повернення у місто, ми застанемо картину вимирання людей. Запасів тут вистачить на доволі довгий період, тут буде набагато безпечніше. Декілька днів назад, він сказав, що жаліє про те що колись подумав створити штучний інтелект, але при створенні він і бачив потенціал, з однієї сторони довелося придумати все щоби стримати його. Пристрій у серцевині Саймона, мав вибухнути після натиску однієї клавіші

-Ні! Через зворотний відлік, нам не вистачило часу

-Ти перебив мене, дослухай до кінця. Таймер запустився через тощо Саймон кудись зник, на далеку відстань від будинку. Чим дальше Саймон, тим довше з'єднання з пристроєм. Ось цього я не міг зрозуміти, чому Гордон не зробив пристрій кращим і швидшим. Але що сталося, того не вернути. Нам всім треба відпочити, скоро зайде сонце, я принесу дров. 

Не знаю як не думати про все, що сталося. Через тягар на душі, навіть дихати й думати вже було доволі тяжко. Закриваючи очі, я бачив кожну секунду пережитих подій, які руйнували мене. Сонце сідало за обрій, мене осягнуло бажання побувати на пляжі. Свіже повітря моря підбадьорювало мене. Намагаючись не думати про все, що сталося, я вглядався в пісок думаючи тільки про нього. Ні! Знову й знову я продовжую жити минулим. Я розривав свій голос, кричав як ніколи раніше. Сенсу кричати не було, але все, що накопичилося в середині, рвалося на середину. Голова йшла обертом від нестачі повітря, але зупинитися вже було тяжко. 

-Втомився? Вірю друже, накопилося за твоє життя різного, то ж воно варто цього...

-Я не хочу жити... Моя винна у причині його смерті, найбільша. Не був би я тоді впертим, і жив своїм життям, всього б цього не було

-Майку, всі у чомусь винні. Гордон знав на що він йшов. В дитинстві, він був таким як ти. Добивався свого, аби-якою ціною. Одна думка його, могла змінити світ - він поклав руку на плече. Я розказав йому про клятий блокнот, який можливо й змінив моє бачення - я б з легкістю подумав про безглуздість блокноту. Але якщо так все твердо правдиво. Тоді можливо й цей світ не справжній, не задумувався? Думаєш кристал, який створили Боги, легко знищити та вплинути на час? Якщо й справді він знищений, то ми й живемо у світі який створив цей камінь. Світ де немає його, і зовсім інший потік часу і події. Так звучить безглуздо, але ж це тільки теорія маленької людини.