Частина Четверта: Твоєї смерті не уникнути...

26

Ніяк не хотілося вірити в цю маячню в блокноті, тільки все-таки він мій і писав я - це факт. Те що мене мучило, мучить тепер ще гірше. Підсвідомість не вірила в цю маячну, та й я ніколи не вірив в щось подібне, тим паче в такі хаотичні події описані в блокноті. Одначе хочеш вірити ти, чи ні, воно насправді. Час підмінив мої спогади на фальшиві, ні! Вони не фальшиві, для мене спогади з блокнота виявляються фальшивими. Зупинись, чому я думаю за це, якщо той я зміг все зробити, то чому мені переживати? Кристал знищено, час поставив все на свої місця. А ось Олівер Байтрод дивний письменник - його заперли в психіатричну лікарню, він написав книгу про ці події, чорт! Тоді це вже не збіг, тільки замість Олівера в книзі, був хтось інший, не пам'ятаю, одне знаю - книга стала бестселером. Це ще більше напружує, мені ніхто не зможе відповісти на питання, на жаль в цій же лікарні він помер. Після того як він відав кристал, все поклалося на свої місця, але він нічого не забув? Голова розривається від думок, як це можливо? Боги знову зіграли в чергову гру? Чого вони добиваються? Зупинись... Мої питання, це даремна трата часу, відповіді не знайти, в мене тільки блокнот який, ніяк на питання не відповість. Забудь! Варто мені забути це, що було те було, не зміниш. Мене це мучить! Одначе тут всі живі:батьки, Емілія. Емілія, до неї я відчував те, що ніколи не відчував до людини. Мирним сном вона спала на моєму дивані, доки мене тут розтерзали ці кляті думки. Дзвінок на телефон: "Майку, не буду тягнути кота за хвіст, тож скажу коротко. Мені вдалося запустити штучний інтелект, тільки не обійдусь без твоєї допомоги. Чекаю тебе в офісі". 

27

-Ти вже тут? Пройдімо зі мною - посеред кімнати стояв здоровезний екран, з нього стирчало з десяток кабелів, які вели до одного сервера. Батько запустив його

-Мене звуть Саймон, чим можу бути корисний пане Гордон? 

-Поговоріть тут хвилинку, мені треба відійти - він покинув кімнату, доки я залишився віч-на-віч із цією машиною 

-Ви я так зрозумів, син Гордона? - як для машини він ввічливий

-Звісно, хотів спитати, які в тебе є здібності? - цікаво на що він зараз здатен

-Я маю доступ до повноцінного інтернету. Досліджую і вивчаю все, що можу

-Що можеш сказати про сучасний світ? - його думка важлива, бо мені варто зрозуміти, на що він зараз настроєний

-Гордон створив мене, щоб його змінити, можу тільки сказати, що ваш світ доволі незрозумілий. Війни, убивства, правлять вищі - звичайно він правий, водночас він нагадує Олівера, можливо він і помер, но здається ця машина наслідує його дії. Батько зайшов в кімнату, під руки і я повів його з неї. 

-Мені здається, ця машина небезпечна - знову я починав сваритися з ним, це взялося як за звичайне діло

-Майку, знову ти недооцінюєш мої здібності. Завжди критикуєш мене з гіршої сторони

-Тощо по той бік, й справді не іграшка. Ти створив механізм дводії, можливо ти правий, він врятує світ. У всього є темна сторона, він може й знищити світ

-В будь-якому випадку, в мене є все, щоб стримати, то ж радий буду завтра бачити тебе на роботі. 

Що від мене хотів батько, я так і не зрозумів. Моє переживання брало верх, я ніколи не помилився у своїх передчуттях поганого. То ж Саймон таки може наслідувати Олівера. Чим тільки думає батько, завжди дивився на все тільки зі світлої сторони, а коли доходило проявлення темної, він опускав руки та не знав що й зробити. В цьому випадку, опущення рук буде безглуздо. Розуміючи, що Саймон швидко розвивається, його сила буде неперевершена - отримає доступ до будь-якого пристрою, жодні війська йому тоді не рівня. Робот не може відчувати емоцій, то ж кого і як убивати, буде не в його інтересах. Чим більше поглиблюсь в ці лячні думки, тим більше мене це мотивує знищити Саймона, то ж назвемо це - "Кінцева Місія". 

28

Нічне місто завжди зачаровувало своєю тишею та красотою. Спокійне кафе і кінці кварталу, привабливо манило до себе, запахом кави. Дзвін над дверима, кинув на мене погляди відвідувачів. За декілька метрів знаходилась й моя квартира, на диво це єдине місце в якому не ступала моя нога. В самому кафе сиділа Емілія, на душі виступив стид, оскільки я залишив її одну дома, пішовши без жодних пояснень. 

-Куди ти зник? Оу... Щось сталося? На тобі лиця немає... - окрім неї, я нікому не міг довіритися. Судячи з блокнота, довіряти їй варто

-Батько запустив штучний інтелект, навіть давши йому ім'я, Саймон. А мене обдирає паніка, бо знаю, що це до добра не доведе. Проти батька сил в мене немає, він не зупиниться ніколи, того і вирвався на вершину... 

-Рахуючи по тому, що ти пройшов таке пекло, не опустивши руки - можна сказати, ти не поступаєшся батьку. Маю право сказати, що ти можеш на більше, ні ж ти думаєш

-А що у моїх силах, можливо той я був сміливішим за мене теперішнього. Вірно скажу, що я і той, відрізняються всім

-Опустивши зараз руки, ти знову можеш втратити батьків. В цей момент вирішується не твоя доля вирішується, а батьків. Якщо ти так дорожиш ними, то не зупиняйся. Достукайся до серця батька, думаю він має зрозуміти тебе

-Я тебе практично не знаю, але вільно можу сказати, що сама ти сильна людина, можливо й сильніша за мене

-Не говори про людей, того що погано знаєш - її обличчя обвіяв смуток - гаразд, бери в руки ситуацію, а мені час додому

-Останнє питання, як ти мене знайшла? - вона усміхнулася

-Дурнику, ти ж залишив номер та адресу на першій картці блокноту. 

За нею зачинилися двері. Спокійну музику на телевізорі, перебили новини: "Протестний мітинг за скинення влади диктатора Афганістану, закінчився безпощадним розстрілом мітингарів". Більше я не чув телевізора, слух мовби перекрили думки. Сам я завжди хотів миру на планеті, рівноправ'я, без расизму, війн та вбивств, та так далі. Одначе ідеальний світ створити не можливо, як би я не хотів, або якби цього не хотіли люди, всерівно прийдуть ті, хто захоче протилежного. Світ не змінити ким би ти не був, презентом, керівником світу... Це під силу тільки Богам, які затіяли цю гру. Попри все, що написано в блокноті, я збагнув, що це все мені далося, на дивно задарма. Тільки ось одна проблема - це Саймон. Якби не хотілося це казати, але Саймон мав рацію, на рахунок незрозумілості цього світу. Мабуть, це я не розумів Олівера - він хотів змінити світ по своєму. Його злом правив кристал, який спрямував силу Олівера і прагнення на всі сто відсотків зла. Через, що він пішов на це все. Попри все він йшов до мети, а я весь час себе недооцінюю, то ж в цю мить мені треба перевершити свої можливості, та самого себе. Вібрацію телефона почув я не зразу: пропущені від мами та залишене голосове повідомлення : "Батько звичайно не хотів сам казати. Після завтра він хоче влаштувати презентацію Саймона, думаю ти прийдеш. Майку, тобі потрібно поговорити з батьком, помиріться". Помиритися з батьком? З цією людиною як не хоч говорити, його не переконаєш, а про примирення зовсім мовчу. Мама не переставала намагатися нас помирити, навіть не скажу коли почалася ця розбіжність. Здається давно, на початку створення компанії, я не дооцінював батька. Пішла якась зневага до дорогої людини. Мама була доволі витривала, терпіла часте пропадання батька на роботі, вірила в нього до посліднього. Навіть зараз вона любить його попри все, мені б її стриманість... Гаразд, забагато думок, так себе й в яму легко загнати.