Частина Друга:До зустрічі знову?

15

Здається з такою головною болю, треба звертатися до лікаря. Скоріше всього це було від недосипання, клята робота доволі сильно мене виснажує. За вікном була вже північ, а я лиш закінчував робочий день, доки вже всі засинали у своїх ліжечках. Варто зараз подумати про сон, бо щось мені підказувало, що скоро я побачу батька. Нажавши "Завершити роботу", та щільно закривши двері, я захотів покинути цей клятий будинок. Ліфт все ближче був до мого поверху, очі самі по закривалися. Варто мені подихати свіжим повітрям перед сном. Знову похмура погода, вона вже як до душі припала. Баолас був позаду, пістолет був на підготові, а я був схожий на ходячого мерця. Центром було швидше до моєго будинку, але попри те, що я не любив ходити центром, хотів піти провулками. Но в якийсь момент, мозок направив мене пекельним центром. Краєм вуха я схопив звук гітари. Юнак років двадцяти, грав стару пісню групи "Rolling Stones" - "Pain it, black". Музиканти мали шанс на майбутнє, та це не мої слова, а Олівера. В інтерв'ю, він зазначив "Я та людина, яка обожнює музику з самого народження". Поліції він заборонив, доторкатися без причин до музикантів. Навіть різні убивці, крадії, і так дальше - не дивляться на музикантів, як на жертву. Можна сказати, що музиканти в теперішній час, та сама сильна нація людей, який так любить Олівер. Ще довго я слухав різні пісні, які так заспокоювали душу. Здавалося, що навколо жодної людини, тільки я та цей музикант, в якого так сильно опухлі пальці, він повсякденної гри на гітарі. Цей світ нікого не жаліє, світ який змінив Олівер. Інколи здавалося, що це все великий сон, коли я прокинуся, все буде добре. Надпис "Запрошуємо вас" зацікавив мене. Разом зі мною зайшла дівчина, я не звернув на неї уваги, доки її замовлення не прийняли:їй не вистачало на сендвіч. Вона здається була наркоманкою, якби це грубо не звучало. Що ж, моя добра душа помогла її. Без дякую, вона сіла за стіл, неглянувши навіть у мій бік. Гаразд, різні люди бувають. Бляшанка прийняла моє замовлення:сендвіч та міцну каву - як без неї. 
-Смачно? - голодний погляд цієї дивачки, кинувся на мене
-Звісно, велике дякую! Я Емілія, а тебе? - з великою цікавістю вона чекала доки я відповім
-М-м - мені здалося, що вона знала як мене звуть, після мого заїкання, вона начебто забила болта і продовжила їсти - Майк. 
Незнаю скільки ми ще часу розмовляли, вона була цікавою для мене. Ніколи не захоплювався людиною, настільки сильно. Бажання спати зникло, більше з'явилося бажання прогулятися. Вулиці опустіли, тільки ми двоє, як заблукавші душі посеред світу. Вона зупинилися, своїми голубими очима, вона глянула мені в душу. Різька головна біль, збила мене з ніг. В одну мить, перед очима проплило тисячі варіантів смерті Емілії:я тримав її тіло на руках, вона палала у вогні і так дальше. Все продовжуться начебто вічність. Голова розривалася від болі, доки я бачив ці жахливі картинки невідомого походження. Я відчував як моє тіло, вкривається холодним потом. Кров немовби застигає в жилах. У всіх цих незрозумілих спогадах, вона вмирала. Промайнула й справді одна мить, а я встиг побачити, те що б ніколи не хотів. Розплющив я очі на колінах, біль стихала, а я досі не міг забути, всієї тієї жорсткості. Ноги підняли мене, оговтавшись від всього, мої вуха ледь зловили її голос: "Що сталося?", - я вирішив змовчати - "Недосипання - через це і головна біль". Вона щось продовжувала говорити, а перед очима я й досі бачив її скривавлене лице, тяжко навіть й глянути на неї: "Ось і мій будинок", - мені здалося, що я тут був - "Гаразд, мені час... Вибачай". Мене розривало від думок, можливо це все від втоми? Звісно, це все від втоми. Варто тільки відпочити деякий час, більше сну і здорової їжі. Сходи до квартири, вдалися доволі тяжкими, начебто передімною справжній Еверест. Паралізуюча біль в ногах, зупиняла мене, приковуючи до землі. Дотягнувшись до ручки дверей:двері розченилися - Сем, встиг мене зловити: "Дурень! Просив тебе відпочивати!". Він вложив мене в ліжко, знову головна біль розриває мозок. Здається моя голова зараз лусне, в очах потемніло від шокової болі. Знову... Знову ці кляті видіння, Сем тримав надімною пістолет. В деяких інших, він стріляв в мене або ж зовсім, лупцював до півсмерті... Сонце било в очі, біла стеля, та збоку лікар який щось записував. 
-Недосипаня, недоїдання - голос лікаря був таким спокійним - то ж, два дні він перебуватиме у нас під наглядом
-Надіюся, нічого серйозного немає? - Сем доволі сильно переживав. Як ця людина могла таке робити зі мною, в тому що я бачив? 
-Прокинувся - єхидна посмішка лікаря, впала в очі - як ти друже? 
-Все начебто добре - що якщо я розкажу про те? Мене ж зразу запхають в найближчю психіатричну лікарню. 
Мене знову потягнуло на сон: він був доволі дивний.
-Пацієнт номер 21 прокинувся - світло фонаріка заважало щось розгледіти - як ваше самопочуття? Що ви бачили в цей раз? 
-В сенсі? Ви про... Здається це були нові под...
Після пробудження, моя свідомість почала керувати тілом, в надії найти ручку та карточку. Цей сон насправі... А що в ньому було? Чому моя підсвідомість, хотіла так записати сон? Здавалося, що моїм тілом керував не я. Що зі мною? Чим більше таких проявів галюцинацій, тим сильніше воно мене заводить в заблудження. 

16

Пройшло декілька днів після виписування з лікарні. Здається та подія навчила мене пітримувати здоровий сон, та дбати про свій стан. Все продовжувалося як завжди: сніданок, робота, сон - вічний пекельний круг, здається з якого виходу зовсім й немає. Я відчув себе в новому тілі, тільки одного разу все знову вернулося:головна біль розривала мозок прямісінько за робочим столом. За спиною я почув тільки дивні слова, цей голос був доволі знайомий, но страх не давав його розпізнати: "Майку, ми так багато пройшли разом, а ти все ж таки вирішив піти по своєму" - постріл... Це всього навсього були галюцинації. В кабінет постукали: "Майку ходімо на кружку кави". У Сема мав бути номер до психіатра, треба розказати йому про це, надіюся я не один такий в сім'ї. 
-Сем, тут така справа... - його погляд різько перевівся з кружки на мене - все почалося до тижня назад, я почав бачити тощо не ставалося, но я розумію що це й не галюцинації. Наприклад гуляв з подругою, раз і я бачу сотні варіантів її смерті перед очима, того разу коли ти мене рятував коло дверей, я бачив як ти мене убиваєш
-Здається твій батько колись мав щось подібне, думаю варто звернутися до Оскара, прекрасний психіатр і психолог, ось тобі номер, можеш подзвонити - Сем подзвонив до Оскара, пояснив йому що до чого, після чого дав мені телефон
-Доброго дня, вам варто обстежитися, мене не має на місці, буду за тиждень. Но можу підозрювати, що це Делірій, визваний тяжкими хворобами - я кину в повідомлення вам назва деяких ліків, щоб успокоїти ваші приступипи, допобаченя 
-Майку, я можу піти взяти тобі ці ліки, тільки якщо ти звичайно хочеш - ніколи не приймав ліки, ну тільки, якщо воно того варте
-Авжеж, думаю вони поможуть, дякую Сем - вперше за довгий час я йому подякував.
Сем купив лікарство, після чого я вернувся до робочого місця. Все як завжди: до чорта величезний банківський рахунок який складає 100 трильйонів доларів, зменшується на виплати людям, хоча то і виплатими тяжко назвати. Всі гроші світу знаходяться в  "Інфейна". Вчорашній день людям приніс втіху, виплати підняли на декілька доларів: тепер мінімальна за годину це дев'ять, а максимальна це одинадцять - невже хоча б трохи совісті вернулося до Олівера. Камери показували одне й те саме. В окремих програмах: з'являються імена мертвих людей, людей. Новини і різні речі. 
Ця робота ідеальна, практично нічого не робиш, а тобі платять:зранку запустив систему у всіх мережах будинку, вечором виключив, і нагляаєш за кожним працівником будинку щоб той не зливав інформацію про корпорацію. Мені легко знайти будь яку людину. Декілька постукуваннь у двері, занесли в кімнату Сема: "Ось твої ліки". За секунду, його й духу тут не було. Взявши в руки цю отруту, я думав чи вживати її мені. Ніколи не було проявів якихось хвороб, тут враз і є. Тисячі варіантів смертей Емілії, та вбивств мене Семом, навели мене на думку, що це не галюцинації - це були мовби й справді якісь ведіння. Начебто стараєшся щось згадати, після чого перед очима цей спогад. Стоп! Тоді якщо це можуть бути спогади того що не сталося, то можливо воно вже було? Так, тоді чому за таке довго життя, згадав я це тільки зараз? Ефект "Дежавю" - ось що так довго на язику крутилося. Це як фільм "День бабака", тільки там він все пам'ятав, а я ні. Тобто щось стається в тих прожитих варіантах, що я вертаютсь або ж, час вертається назад. Тоді від коли він вертається назад: від мого народження, чи від початку всесвіту? Якщо й так, то скільки разів це все ставалося? Що до цього привело? Коли Сем сказав, що батько теж бачив таке як я, Сем сприйняв це за хворобу, оскільки він цього не бачив. Тоді якщо батько теж щось бачив, тоді скоріше всього це почалося до мого народження, невже й справді від самого початку всесвіту? Ну або ж від народження батька, а що якщо ні? Погані справи: багато питань, відповідей нуль - це погано. Зі своїми думками я й не збагнув, як закінчився робочий день, знову черговий спогад, супроводив він мене без головної болі:той прибиральник Бен, заніс вірус у систему, коли я залишив двері розчиненими. Що ж це єдиний шанс зрозуміти чи мої думки були правдиві. Прибирав він близько до моєї кімнати, я вийшов з дверей придурившись надто соним. Заховавшись за кутом, він й справді зайшов в кімнату. Я все ж таки мав рацію! Посмішка на лиці налякала Бена, одночас я був радий, що я не психічно хворий, одночас ми обидва могли знищити б корпопацію. Авжеж зараз невдалий момент, щоб робити щось велике, без будь якого плану. Ніколи не відчував настільки великої сили, щоб викинути з кімнати, доволі старшого за себе чоловіка і в раз більшого за мене. Він втік. Він буде переховуватися, більше не з'явиться на роботі, но я ні в якому разі не видам його. Бен точно не міг створити сам вірус, який з легкістю знищив систему, за його спиною хтось сильніший.