Частина Перша: Хамелеон

1

Голова страшено розколювалася. Дивний сон розбудив мене - тільки ось я мало, що його пам'ятав. Протерши очі, я оглянувся обабіч:робочий день закінчився. Закривши ноутбук, годинник пробив дванадцяту ночі. У вікно били краплі дощу, не було жодного бажання виходити в таку погоду на вулицю, але й бажаня залишатися тут, не сильно гріло душу. Цей тиждень видався тяжким: дощ, туман, прохолода - погода по душі. Я був надто ослаблений, сон навідував на три години, після чого на дві доби я забував про сон. Не знаю що відбувається зі мною, дивне відчуття:тільки яке саме не можу зрозуміти. Ліфт їхав надто довго, з кожним разом, час для мене йшов все повільніше й повільніше. Цифра зупинилася на "21", зайшовши в ліфт, мій палець повільно потягнувся до клавіши "1". Двері розчинилися, я покинув будинок корпорації... Підходячи до мосту, який з'єднував місто та острів, один з охоронців глянув на мене: "Майк, все гаразд?". Я пропустив ці слова крізь вуха. Ви спитаєте скоріше всього:як це ти, який казав, що проти корпорації, працюєш на неї? Так, я працюю на неї заради виживання. Тільки все почалося сім років тому - на той час мені було шістнадцять. В той складний час, мій батько пішов проти корпорації - хотів зруйнувати її. Дядько Сем видав його ж при першій нагоді, щоб корпорація не убила мене і матір. Він не хотів цього, тільки й водночас знав на що ішов. Однак.. Мама здалася, як і її психічний стан. Сильне вживання алкоголю, а ще більш наркотиків, які вироблявляють місцеві. Це все й погубило її. Мене забрав до себе Сем, він був правою рукою Олівера. З десяти років, я надто добре розбирався в комп'ютерній системі, знаючи мову програмування на пам'ять. Олівер назначив мене як того, хто буде відповідати за комп'ютерну безпеку:серверів корпорації, банків, безпеку самого будинку. В перший кращий момент я міг знищити все, ось тільки мій інстинкт самозбереження, проти таких виходків. Мої руки в будь-яку мить могли нагріти кожний сервер, щоб той зніс цей будинок до чорта. Але, страх взяв контроль. 

Все... Я знаходжуся поза островом, рука потягнулася до рюкзака. Знявши пістолет із запобіжника, я сховав його під светр. Тепер моє життя, знаходилося в небезпеці. В будь-яку хвилину мене можуть убити, або ж пограбувати, не залишивши в живих. Закинуті вулиці, люди які сплять прямісінько на вулицях, можливо деякі вже й мертві... Я ніколи не ходив центральними вулицями. Тяжко спостерігати за цим всім, мене весь час тягнуло до провулків. Зайшовши за один з таких, я пожалів: поліція знущалася над безхатьком, вони лупцювали його всюди де тільки можна було. Він кричав від болю, звірячі крики ехом доносили його біль, оточуючим які проходили крізь в страху перед владою. Його спіткала доля стати іграшкою поліції, якому залишилося благати про допомогу. Я тікав! Від чого? Сам не знаю, мені було страшно. В моїх руках все! Все для того, щоб зруйнувати цілу корпорацію. Олівер довірився мені, чому? Після того як він убив мого батька, він думає що я з великою радістю буду помагати? Так, я це роблю! Я спіткнувся, дощ був надто сильний. Лежавши на дощі з розбитим носом, очі сльозилися. Я слабкий, зовсім ніщо в цьому світі! Чому? Чому я нічого не можу, чому мною керує людина яка убила мого батька!? Чорт! Та не тільки батька, маму теж! Він забрав все дороге, що мені було. Він убив всіх хто хотів так жити, хотів свободи! А що я? Я можу тільки плакати, я егоїст! Який боїться за своє життя, ну все рівно говорить як всіх шкода. Можливо вистачає? Скільки було героїв, які помирали через того що так хотіли волі!? Їх було вдосталь, щоб навіть слабка людина, в руках якої була велика зброя, могла відати своє життя за інших. Вистачає бути егоїстом! 

2

В деяку мить я зрозумів, що мій страх минув, я мовби пробив бар'єр, крізь який в голову прорвалися десятки ідей, як знищити корпорацію. Ноги самі понесли мене додому. Сема ще точно не було дома, то ж можна було глянути, на що я здатний поза межою будинку. Хоча, зрозуміла річ, що я нічого зробити не зможу, мою систему не відключити з простого ноутбука, навіть не зломати, а якщо захочу - зразу видасть моє місце знаходження. Цю систему я створював довгий час, її майже не можливо обійти, но є одне "Но". Я не сказав не можливо, я сказав "Майже". Потрібен комп'ютер набагато потужніший і то, не один. Тоді можна буде завдавати удару, тільки я хочу жити, і маю розуміти що:маю придумати план, з допомогою яким, знищу корпорацію і сам лишусь живим. Я маю обійти систему, знищити її з середини, відіславши вірус, який буде мати величезну силу для удару. Невже я зможу врятувати цілий світ, дати всім ту волю яку вони так прагнуть. Тільки хто б це не хотів робити, вмить гинули. Я зможу повторити їхню долю - долю мерця, зараз я на шляху до самогубства. Якщо план вийде із під контролю, цей самий шлях в одну мить як почнеться, так і закінчиться. 

-Що ти робиш? - голос Сема пролунав позаду мене

-Я? - він зрадить мене, Сем бачив що я роблю, скільки він тут стоїть? Мені доведеться його убити, щоб він не мішав плану? Всьому є своя ціна... - нічого

-Для чого ти створюєш вірус, що ти надумав? - Сем не такий дурний, незадовго до мене, системою керував він, тільки я її надто сильно зміцнив. Все що я написав на екрані, він зумів зрозуміти - не кажи що для корпораційної системи? Хоча... Ти її саме для цього робиш. Чорт! Вистачає... Зрозумій! Сотні загинуло йшовши до цього! А ти хочеш один знищити все?! 

-Так! Ті всі не мали такої влади в руках як я! Всі були слабкими, хоча і так старалися! 

-Ти не розумієш... Я не хочу, щоб ти пішов як твій батько. Живи з цим, виходу іншого немає, а якщо хочеш взяти цей шлях, то скажу одне, це тільки самогубство! 

Мені закортіло пройтися, в голову лізло все що не хочеш. Тільки це саме "Все", вело в один кінець. Сил не було, моє тіло підводило мене.

 Вивіска кафе "Чекаємо Вас!", Так і вабила до себе. Відкривши двері, на мене кинулися погляди двох людей. М'яке крісло тягнуло мене на сон, но спати ще не час. До мене під'їхала бляшанка на колесах, яка називала себе "Офіціантом". За декілька хвилин, бляшанка мала привезти найміцнішу каву в цьому районі. Зараз вона була б доречна, в моєму стані. Головне не заснути. Не пам'ятаю добре, но здається, сон я бачив два дні назад. У кафе увійшла рудоволоса дівчина, її погляд кинувся в мить на мене. Бляшанка попрямувала до неї. Здається їй не вистачило на їжу, як тільки вона вийшла, я зупинив її. Оплативши їй їжу, вона сіла коло мене. Погляди тих двох, кинулися на мене. Їхня реакція очікувана, моя доброта для них здалася дивною, довіра до оточуючих зникла в кожного. Її поведінка для них, теж здалася безглуздою, адже я міг бути убивцею або ж крадієм. Довіритися мені, ризикова справа. На її руці було татуювання найголовнішої банди "Демони Ночі" або як вони себе називають "Дено".