Розділ 34

До лежанки Марек дійшов під вечір.

На сухому краю росла низька трава, яку великий бік пригнув до землі. Посередині темнів мох. Деякі пасма вже піднімалися, але заглибина тримала форму тіла, як зім'яте ліжко тримає сон після того, хто встав.

Марек не спустився відразу.

Обійшов берег по каменю, прислухався. У зелені шелестіло дрібне, під корінням крапала вода. Ткачі не озивалися, свіжого широкого руху не було. Один великий лист лежав на світлому боці догори темною жилкою. На ньому повільно повзла кругла істота з прозорою спиною.

Марек лишив їй листок.

Вибрав суху нішу над мохом, поставив рюкзак. Звідси було видно вхід і коротку смугу, якою можна вийти на твердий берег. Спис поклав поруч із поклажею. Зняв куртку, в якій досі трохи пахло димом, і розстелив покривало на сухому, щоб не просочити його вологою.

На мох спустився в самій сорочці.

Під ногами було пружно й прохолодно. Він сів, підклав праву руку під спину, потім ліг на бік. Ліва долоня лишилася зверху, вільна, не притиснута до землі.

Нічого не сталося відразу.

Марек чув власне дихання. Десь біля вуха лопнула маленька водяна бульбашка. Під лопаткою муляв тугий шов сорочки. Стегно просило повернутися інакше.

Він повернувся.

Тоді помітив, що чекає.

Досі лежав так, ніби треба дочекатися знака, підтвердити щось і встати, поки не змінилося повітря. У Неме лишилися свої коші. Тева мала насадження. Орд пішов сухим верхом, обидві його лінії лежали внизу. Ніхто не чекав Марекового сигналу на іншому краю.

Він міг не встигнути нікуди до темряви.

Марек розв'язав комір. Подивився на край сорочки, на дрібну засохлу грудку між нитками. Потягнув її нігтем, відчув опір тканини й лишив. Завтра теж буде грудка, якщо не відпаде сама.

Зелень над ним ворушилася від вітру, якого він унизу не відчував. Крізь довгу щілину було видно світле небо. Воно не просило нічого: ні дивитися уважніше, ні зрозуміти, що означає цей колір.

Потроху відпустило груди.

Марек згадав ключ у кишені. Не витяг, не перевірив, чи на місці. Кишеню зашив сам, невдало, але досить міцно. У квартирі могла досі стояти та сама склянка. Міг давно впасти на підлогу стілець. Від цього тут не треба було вставати й починати дорогу назад.

Пам'ятав усе. Адресу, запах під'їзду, сварку, після якої довго не міг заснути. Тепер ці речі мали розмір того, чим були: квартири, під'їзду, чужих слів. Не заповнювали весь простір навколо.

Це прийшло тихо. Марек навіть розсердився на себе за перше бажання втримати й розібрати, як саме. У нього не було посудини для цього відчуття. Зате була ціла вільна ніч.

Він поклав здоровішу руку під щоку.

Коли небо почало темніти, підвівся по їжу. Йти на сухий край виявилося звичайною справою: коліна трохи затерпли, сорочка на спині була волога. Він сів біля рюкзака, натягнув куртку на плечі й розгорнув пакунок від Неме.

Їв, дивлячись на мох.

Над ним світилися дрібні крапки. Не літери й не стрілки. Десь поміж пасмами рухалося мале, і світло на мить пропадало під його тілом. Потім з'являлося знову.

Марек надломив сир. Відкололася тверда скоринка, впала на полотно. Він підібрав, оглянув і теж з'їв. Спокій не зробив його вибагливішим.

Після їжі повернувся на мох. Узяв тільки покривало для плечей, не стелив униз. Ліг зручніше, у неглибокій сухішій западині біля каменя. Спис і рюкзак лишалися на березі, добре видимі з його місця.

Він заснув, не помітивши, коли саме перестав дивитися на світлі крапки.

Прокинувся вже в сірому ранку.

На краю покривала лежала крапля. Вона трималася на нитці, наче хтось обережно причепив маленьку скляну намистину. Марек дивився на неї, поки не поворухнув плечем. Крапля розпалася, намочила комір.

Йому було холодно в лівий бік. Долоня заніміла від незручного положення, і, коли зігнув пальці, шкіра на порізі потягнула. Він сів. Нога відгукнулася тупим болем, голова була ясна.

Не хотілося тікати від пробудження.

Ця думка виявилася настільки простою, що він спершу не знайшов у ній нічого нового. Сидів, дивився, як день проявляє кам'яний берег, як на світлі темніє мох. Потім згадав свої колишні ранки й довго мовчав, хоча говорити тут не було кому.

Марек підвівся по воду. Набрав із чистого струменя вище лежанки, умився, повернувся до рюкзака. Куртку розстелив на камені сохнути. Хліб за ніч не став м'якшим, зате голод був добрий, без нудоти й поспіху.

Після сніданку знову сів на мох.

Міг піти зараз. Міг провести тут ще день. Жодне з рішень не вимагало вистрибнути з місця, доки хтось інший не змінив його умови.

Він лишився до полудня.

Не спав увесь час. Дивився, як кругла істота з прозорою спиною повертається до свого листка. Тепер на ньому сиділа інша, менша. Вони довго торкалися одна одної, потім перша відійшла до краю. Ділити листок, мабуть, було важче, ніж здавалося згори.

Марек усміхнувся. Не захотів придумувати, чим усе скінчиться.

Під кінець почав мерзнути. Тоді встав, забрав висохлу куртку й посидів на сухому, поки зігрілися ноги. Світла риска Системи, коли він на мить звернув до неї увагу, була там само. Прибрав її з очей і взявся складати речі.

Ніхто не повернув йому здорову долоню. Старі події не зникли, а вихід униз іще треба було пройти на власних ногах.

Марек не відчув через це обману.

Місце дало йому ніч і ранок, у яких можна було бути собою без невідкладної потреби щось із цим зробити. Він хотів такого знову. Міг повернутися.

Зібрав рюкзак, підняв спис. На твердому березі постояв, чекаючи, поки поклажа зручно ляже на плече. Думки почали тиснути сильніше ще до першого повороту: куди далі, скільки лишилося грошей, чи не забув води.

Вода була. Гроші теж, хоч і значно менше. Далі він вирішить, коли дійде до людей.

Марек озирнувся на прим'ятий мох. Не пообіцяв берегти його до кінця життя, не попрощався назавжди.