Розділ 33

Надвечір Марек дійшов до ширшої сухої ніші й лишився там на ніч.

Воду взяв із знайомої чистої цівки, не з лунки під приманкою. Поїв, змінив мокру від поту тканину на долоні. Коли спробував зігнути пальці лівої руки, тонкий край порізу потягнув. Цього вистачило, щоб не починати ще й прання.

Спати ліг до темряви.

Прокинувся від холоду в ногах, підтягнув покривало й заснув знову. Без луків, без ткачевого боку, який заповнює все перед очима. Уранці згадав його вже сидячи. Після цього деякий час не міг проковтнути перший шматок.

До краю загону пішов не відразу. Дочекався, поки з'явиться сонце й на протилежному камені стане видно свіжі падіння. Рюкзак узяв. Спис ніс, накривши вістря, щоб не зачепити себе в тісному повороті.

Знизу все виглядало більшим, ніж учора.

Сезонний виступ уже не висів вузькою полицею. Темна жива маса лежала нижче, перекручена, зі світлими розривами на зламі. На ній заплуталися обидві напрямні лінії. Один їхній кінець можна було простежити до старого вузла, другий зник під сіткою. Жодна більше не тягнулася поперек ткачевого шляху.

Від високої позиції лишився короткий пень. На ньому не вистачило б місця поставити дві ноги. Далі був розрив, на дні якого ворушилися зламані стебла. Спустити людину туди з луком можна було б хіба що на нових довгих снастях. Таких на березі не лежало.

Марек не підходив до нестійкого краю. Дивився з твердого каменя, де закінчувався його нижній вихід. Стулка водостоку лишалася відхилена до стіни; малий упор випав у мокрий пісок. Зверху на неї більше нічого не сипалося.

У лунці стояла вода.

Глиняний бік посудини стирчав над нею коротким уламком. Гніт чорнів на дні, диму не було. Вітер приносив мокрий запах зламаного зеленого й трохи старої смоли, але спрямованої гарячої смуги над тваринами вже не тягнуло.

На іншому боці показався молодий ткач.

Він ішов уздовж відкритого схилу, не вертаючи до колишнього загону. Дорослий виднів далі: спина нерівна, поранений бік нижчий за здоровий. Зупинився, почекав, поки менший обмине широку яму, потім знову рушив.

Між ними й людьми лежав розрив. Не тонка огорожа, яку можна відсунути. Весь близький хід, яким мисливці трималися над парою, згорнувся разом із молодим краєм.

Марек провів їх поглядом і не пішов слідом.

На сухому верху з'явився Іво.

Ніс лук і згорнуту темну тканину. Зупинився біля твердого виступу, подивився вниз. Орд ішов позаду з коротким пакунком за плечима. На ньому не було сітки чи горщиків. Вони лишилися тут, унизу, де Марек бачив їхні уламки.

Мисливець теж помітив його.

Якийсь час обоє стояли. Відстань була завелика для розмови звичайним голосом. Марек не піднімав спис. Орд не зняв лук із плеча.

— Тут усе, — гукнув Іво, дивлячись на згорнутий край.

Орд відповів щось коротке. Марек не почув слів.

Іво ще раз подивився туди, де пішли ткачі. Потім поправив пакунок і рушив до сухого верху. Орд пішов за ним. Не вниз до нової приманки — туди, звідки прибули. Далі їхній слід лишався на відкритому пилу, добре видимий із каменя.

Марек дочекався, поки обидва зникнуть за поворотом.

Не вирішив, що вони стали іншими людьми. Орд міг повернутися в Сарн із новим луком, людьми й снастями. Але готового загону вже не було. Запас приманки він утратив біля води, остання посудина лежала в мокрій лунці, а сама пара вийшла за розрив, куди не вів короткий сухий хід.

Це полювання продовжити з того місця, де вони вчора спинилися, не вийшло б.

Марек опустився на камінь. Посидів, дивлячись на порожній верх. Виявилося, що тіло досі чекає наступної стріли. Плечі підняті, щелепа стиснута, праві пальці вже болять від хвату, якого й не треба.

Він поставив спис поруч і розтиснув руку.

Дорогою до людей не звернув до зламаної сітки. Її можна було б різати, витягати, продавати. Разом із тим довелося б лізти на молодий край, який ще рухався під власною вагою. Марекові вистачало мотузки, яку він мав повернути цілою.

Старий людський хід стояв на місці.

На ньому лежали вчорашні сухі листки, висіла знайома мотузяна огорожа, а нижче трималася товста жива основа Тевиного поля. На повороті Марек побачив жінку з відром. Цього разу вона не спинилася й не дивилася вгору: пройшла до своїх дахів, стежачи, щоб вода не вихлюпнулася на ноги.

Марек перечекав збоку, дав їй дорогу.

Біля поля стояли перенесені рослини. Накриття вже прибрали, між короткими рядами виднілася свіжа волога земля. Далі, на місці втраченої крайньої грядки, темніла нерівна суха смуга. Нічого не виросло назад за те, що вчора зник мисливський виступ.

Він не заходив туди зі своїм результатом у руках. Пішов до води, умився й сів у тіні.

Після заходу камінь під зламаним краєм почав світитися.

Точніше, світилося те, що лишилося на ньому: дрібні свіжі нарости між мокрими тріщинами. Їх було видно й раніше, тільки тепер зверху не затуляла густа зелена спина. Світло не ставало яскравішим від Марекового погляду. Воно повільно проявлялося в темряві, як колір на мокрій тканині.

По зламаному стеблу перебігла довга тонка істота. Спинилася над світлим, повернула голову й зникла під корою.

Марек ще посидів. Їсти хотілося, нога мерзла, але вставати відразу не став.

Потім забрав спис і пішов шукати вечерю.

* * *

Тева зустріла його біля втраченої грядки.

У руках мала маленький порожній ящик. Не копала й нічого не садила: збирала ті дерев'яні позначки, які ще можна було використати на новому місці. Одну відкинула — на тонкому кінці пішла глибока тріщина.

Марек спинився, не заходячи на суху землю.

— Пройшли, — сказав він. — За розрив.

— Бачила верх. Там тепер порожньо.

— Сітку потягло разом із ним. Обидві лінії теж.

Тева поклала позначку до ящика.

— По нашому сьогодні ходили. Не рухається.

Марек кивнув. Від її спокійного тону стало легше, але не настільки, щоб ступити ближче й почати розказувати все від початку.