Розділ 32

Неме несла кошик від старої перемички.

За нею йшов чоловік із двома зв'язаними жердинами. Вони не озиралися на дим і не чекали, поки хтось дозволить пройти. Біля широкого повороту чоловік спинився, поправив вантаж, пішов далі сам.

Марек підвівся з каменя.

— Там уже нікого?

Неме поставила кошик, витерла чоло.

— Моїх немає. Воду забрали вчора, що можна перенести — позавчора. Через верх тепер сам Орд нехай ходить.

— Стара основа тримається?

— Тримається. Тева сьогодні ходила. Чого питаєш?

Марек глянув на свій пропалений рукав.

— Не хочу ще щось скинути їм на голову.

Неме теж подивилася на рукав.

— А собі можна?

— Досі виходило.

Вона не всміхнулася, тільки сіла на край кошика. Виглядала втомленою, на комірі засохло темне від води. На своїй стоянці мала роботу, а тут мусила переносити все, що могло б згоріти чи впасти.

Марек дістав порожню вимиту миску.

— Моя лишалася на камені. Прибрав.

Неме взяла глину, подивилася на вичищене дно.

— Цю залиш мені. У печі випалять.

— Не для диму.

— Для квасолі, якщо не трісне. Тільки їсти з неї потім не змушуй.

Вона поклала миску в кошик. Марек відчув полегшення від того, що річ нарешті перестала ходити з ним у рюкзаку й лишати запах у кожному спогаді про той день.

Він купив коржів і трохи сиру з того, що Неме несла для себе й на продаж. Вона не віддала весь пакунок, відламала частину, перевірила марки й забрала решту назад.

— Сейрова мотузка при мені, — сказав Марек. — Поверну через тебе.

— Клади тоді мені в руки. На порожньому навісі не лишай.

— Добре.

Неме потягнула кошик вище, збираючись іти.

Марек показав на нижній камінь під димовою лінією.

— Ота біла смуга виходить до вашої старої дороги?

— Звідси — ні. Огинає воду й вертає до сухої спини. До людей вище.

Вона сказала це, дивлячись на справжній камінь, а не малюючи щось у повітрі. Марек простежив білу жилку до повороту. Далі її закривав виступ.

— Униз зі мною не підеш?

— Ні.

Він кивнув. Питав не заради торгу.

Неме пішла до чоловіка з жердинами. Той чекав уже далі, але рушив, щойно вона підняла руку. Марек лишився на своєму камені, з їжею й власним задумом.

До нижньої смуги дістався того ж дня.

Не спускався в сам загін. Тримався під твердою плитою, де повітря йшло прохолодне, а дим тягло вище. Тут закінчувався хід, який він побачив із попереднього укриття. Далі була коротка відкрита ділянка, за нею — заглибина в камені, де можна було сісти навпочіпки.

Марек пройшов її й зупинився.

Посудина стояла над ним, але не просто над головою. Похилу поличку висунули за край на дерев'яному шарнірі. Її тримав малий бічний засув. Під ним теліпалася вузька планка: коли поличка рухалася від вітру, планка могла затиснути засув назад.

До самого запору Марек не дотягувався. Зате міг підвести праву руку з опорою на камінь і добре бачив його плаский торець. Трохи нижче, на твердому нерухомому краю, лежала вільна частина напрямної. Її вистачило б притиснути, щоб не завернулася в паз слідом за поштовхом.

Марек не ворушив ні того, ні іншого.

Подивився під посудину. Там чорніла лунка в суцільній плиті, глибока й мокра. По її боку постійно стікала вода. На дні лежали темні старі черепки, без листя чи сухого сміття. Вітер тягнув звідти вниз, до порожнього каменя.

Скинуте впало б у воду. Не в молоде коріння.

Марек постояв і послухав. Згори було чути Іво: той тягнув сітку, часом переставав і дихав голосно, сердито. Орд відповідав коротко. Обоє працювали над вузьким живим краєм; стару людську спину від них відділяв кам'яний розрив.

Марек повернувся до нижнього виходу.

Він не обмежився поглядом. Пройшов білою смугою, пригнувшись під твердим кутом, і вийшов у суху виїмку. Між нею й лункою лишалася легка стара стулка над водостоком. Нині стояла відхилена до стіни. Її короткий упор можна було відсунути рукою; Марек підняв і опустив його, не витрачаючи нічого, крім зусилля пальців. Якщо зверху зсунеться дрібне, тут могло притиснути дерево. Сам кам'яний прохід не залежав від молодої опори.

З виїмки було видно шлях назад до його ночівлі.

Марек вийшов ним і більше не повертався того дня. Не пробував запір, не кликав тварину й не перевіряв, чи далеко долетить поштовх. Камінь і так дав побачити досить.

Наступний день провів у сухій тіні.

Виправ рукав біля пропаленого, висушив. Розгорнув мотузку: після підкореневого виходу на ній лишалася темна смуга, проте волокна не перетерлися. Неме віддасть її Сейрові цілою. Марек згорнув бухту, перевірив місце вузла, прибрав у рюкзак.

Опівдні змінив спис на затиск.

Сидів, поклавши праве передпліччя на коліно, доки сіра річ не завмерла. Потім узяв її, відчув знайому вагу. Вона не стане легшою від того, що завтра доведеться нести низько. Не стане й більшою, щоб підтримати весь чужий настил.

Марек відсунув інструмент у сухе. Нагрів воду, розмочив частину коржа. Їв повільно; горло вже не дряпало, а права рука могла спокійно тримати казанок за ручку. На лівій лишилася вузька рожева риска, яку він поки не лишав без тканини на дорозі.

Коли піднявся вітер, ліг на бік і заснув.

Прокинувся до вечора. Ще раз поїв, посидів над водою, дочекався темряви. Жодного нового рішення там не знайшов. Зате наступна ніч була довга й тепла під полотном, яке знову висохло.

Уранці тіло хотіло спершу розім'ятися, а не знову лягти. Марек неквапно сів. Поснідав, склав речі й підняв затиск правою рукою.

Дим над зеленню все ще йшов.

Орд побачив його біля першого повороту.

Марек ще не встиг вийти на відкритий камінь. Підняв голову, шукаючи тінь під плитою, і почув, як стріла чиркнула збоку. Дрібний уламок ударив у комір. Він одразу сів нижче, притиснув затиск до грудей.

Згори було видно край тканини, знайоме плече. Орд перейшов ближче до початку нижнього ходу. Не чекав уже на старій сходинці.