Розділ 31

На порожньому гребені ніхто не стояв.

Марек дивився на нього знизу й не бачив причини, чому ткачі не пішли далі. Стебла лежали низько, між ними відкривалася широка смуга. З одного боку її закривала скеля, з іншого вже починався розрив. До мисливської огорожі звідси не вело нічого, крім їхнього власного повороту.

Дорослий вийшов із зелені першим. Поставив передню лапу на голе, зупинився. Молодий ішов майже впритул, потім обминув його й витягнув уперед вузьку голову.

Марек завмер за каменем.

У молодого на боці ще виднілася смуга, де колись тримала петля. Біле там злиплося й було коротшим. Він постояв, швидко повернув голову й відступив до дорослого. Той посунувся боком, затулив його від відкритої смуги.

Загінний дим ішов далі, ліворуч. Тут повітря було чисте.

Марек спустився трохи нижче. Не просто до тварин: хотів побачити, що лежить за ближнім виступом. Звідти дорога могла бути не такою відкритою, як згори.

Молодий почув камінець під його ногою.

Повернувся всім тілом. Дорослий різко ступив між ними, розвів передні лапи. У волокнах на шиї щось глухо завібрувало, і Марек відчув звук у грудях раніше, ніж добре почув.

Він одразу відступив. Не махав списом, не пробував видатися більшим. Сів за каменем, дав тваринам перестати дивитися в його бік.

— Усе, — тихо сказав собі. — Провідник із мене вже був.

Коли визирнув знову, дорослий стояв майже там само. Тільки тепер його голова була повернута до Марекового укриття. Молодий потягнувся в інший бік — ближче до огорожі.

Марек відійшов зовнішньою смугою. Тут було видно низ гребеня й камінь із довгою білою жилкою.

На ньому лишалася миска.

Він упізнав її не відразу. Гніт згорів давно, край покрився пилом. З темного вмісту стирчав засохлий листок. Камінь навколо був чистий; ні свіжого попелу, ні сліду ноги поруч.

Власний дим. Поставлений так обережно, щоб нічого не підпалити.

Марек присів за виступом. Вітер пройшов від миски до його обличчя, приніс слабку солодкість. Нагрітий сонцем смоляний залишок іще пахнув. Дорослий міг не боятися самої глини; молодий спинився саме там, де цей подих ліг поперек відкритого шляху.

Марек дочекався, поки вони підуть від каменя в тінь. Рюкзак поставив поруч із твердою стіною, в межах руки. Зняв із нього мокру ще зсередини тканину, якою вчора витер казанок, і взяв холодну миску через неї.

Глина була важча, ніж здавалася. Смола приклеїла до неї дрібне каміння, а під дном лишила темний кружок.

Марек поніс миску до водяної ями в голому камені. Та лежала нижче гребеня, за товстою плитою, й не виходила на ткачеву дорогу. Краї вкривав білий сольовий осад; пити звідти він не став би й без смоли.

Тут зішкріб залишок із дна пласким уламком. Не все відставало. Довелося довго терти мокрим піском, змінювати воду в самій мисці, знову виливати в глибоку яму. Чорне опустилося на дно. Марек накрив його піском і важким камінням, а порожню глину забрав із собою.

Далі повернувся по темний кружок. Зібрав те, що пристало до каменя, в миску й відніс до тієї самої ями. У куртці лишився легкий запах, який змивати треба було вже з власного рукава.

Він не підпалив нічого нового.

Коли повернувся до рюкзака, миску поклав окремо, загорнувши в промиту тканину. Неме, може, віддасть її тому, хто вміє випалювати стару смолу й робити з такого посуду щось пристойне. Нести недалеко. Лишати вдруге не хотілося.

На гребені тим часом ніхто не зрушив.

Марек сперся спиною на камінь і випив води. Холодна посудина зникла, а велика тварина не отримала від цього наказу перейти відкриту смугу. Дорослий обгризав темні кінці листя, молодий терся боком об гладку основу. Міг навіть не знати, що Марек щойно прибрав власну давню помилку.

З іншого боку залунав голос Іво.

Слів було не розібрати, тільки нетерплячий тон. Марек не підводився. Тінь повільно посувалася по його черевиках. Над порожнім каменем сідали дрібні золотаві комахи, злітали, поверталися. Вони теж не мали наміру довести йому, що тепер усе зроблено правильно.

Першим знову рушив молодий.

Вийшов на край, завмер. Дорослий витягнув шию, повільно переставив лапу. Обоє довго стояли. Потім менший пройшов трохи вперед — не до огорожі, а до світлого порожнього схилу.

Марек не гукнув і не встав. Дивився, як піднімається біла спина, як велике тіло повертається слідом. Крок, ще пауза. До іншого боку вони могли дійти самі.

На високому місці з'явився Орд.

Спершу він подивився на ткачів. Потім на голий камінь із жилкою. Нахилився вперед, ніби відстань заважала впізнати те, чого там більше не було.

Марек зсунув рюкзак ближче до себе.

Мисливець підняв руку до Іво. Показав униз, зник за тканиною й невдовзі повернувся з вузькою жаровнею. Не став спускатися до старої миски. Пішов у протилежний бік, до другої лінії.

Марек ще не бачив вогню, але вже розумів, що довго сидіти йому не дадуть.

Дим піднявся, коли дорослий ткач уже ступив на відкриту смугу.

Не стіною. Тонкий білий язик ліг уздовж низького краю, згорнувся й потягнувся до молодого. Той різко підняв голову. Передня лапа ковзнула назад, по каменю сухо зачиркало.

Дорослий розвернувся раніше, ніж Марек устиг підвестися.

Великий бік пішов поперек відкритого шляху. Молодого відтиснуло в зелене. Звідти почувся хрускіт, і між стеблами знову почав рухатися дим.

Марек затягнув лямку на рюкзаку. Тепер Ордів запах ішов із другої лінії — тієї, до якої можна було дістатися від молодого краю. Він бачив її низ із полиці. Збирався підійти до легкого кріплення збоку й скинути підвішену посудину, коли мисливці підуть вище.

Вони не пішли.

Іво тягнув лінію з твердого каменя, Орд ніс жаровню сам. На поясі мисливця не висіло запасних горщиків; запас він утратив унизу. Зате тепер не чекав зручного великого кола. Ставив те, що лишилося, просто перед новим поворотом тварин.