Розділ 30

Ставок прокинувся раніше за Марека. Біля берега вже чвиркало й ляскало, хоча, розплющивши очі, він побачив тільки гладеньку воду. Уночі здавалося, що навколо зовсім тихо. Тепер хтось дуже малий і дуже діяльний мав із цим незгоду.

Марек узувся, посидів, чекаючи, поки перестане тягнути стегно. Учора в щілині забив його об край. Нового синця не знайшов, зате старий нагадав, що ще має право голосу.

До високої полиці вирушив після сніданку. Рюкзак узяв із собою. Прямий зв'язок зі стежкою Неме лишився по той бік підкореневої камери, але нижня зовнішня смуга вела назад до людей. Він бачив її з уступу: довший обхід по світлому каменю, без потреби знову лізти під живий дах.

Вода з ранкової трави швидко промочила штанини. Марек обійшов широку свіжу борозну. Поряд на стеблах висіли клапті білих волокон. Дорослий ткач ішов тут нещодавно, але його хід звертав у густе. Людська полиця піднімалася праворуч.

Згори чулося тертя об камінь.

Марек спинився ще під навислою плитою. Поставив ногу назад, у тінь, і почекав. Тертя припинилося.

— Довго ти, — сказав Орд.

Він стояв на верхній сходинці, не ховаючись. Лук тримав низько, але стріла вже лежала на місці. За його плечем виднів сухий хід, яким Марек колись не пішов після бурі. На світлому пилу лишилася свіжа смуга від підошов.

Марек не вийшов із-під плити.

— Ти мене чекав?

— Ти весь час повертаєшся сюди.

— Може, тут гарний ставок.

Орд глянув униз. Ні ставок, ні жарт його не зацікавили.

— Покажи, де вони лягли. І йди собі до води.

Марек спер спис об камінь, не випускаючи з правої руки. Лівою поправив лямку так, щоб мисливець не бачив порізу. Над сходинкою не було жодного місця, де він міг би зійтися з Ордом, не підставившись під стрілу.

— Уже водив на твоє прохання.

— Одну миску поставив.

— Тобі було мало.

Мисливець повільно підняв лук. Не цілився просто в груди; поклав стрілу в напрямку виходу з тіні. Марек посунув ногу глибше під камінь.

— Я дістануся туди й без тебе, — сказав Орд. — Але ти відженеш молодого, як знову почнеш.

— Оце справді мене турбує.

— Ти його вже відпустив. Чого ще хочеш?

Марек міг би сказати про лежанку, про мох, про те, як уперше вдалося просто полежати без давньої розмови в голові. Перед луком усе це звучало б безглуздо. Йому й самому не хотілося віддавати Ордові ті кілька годин.

— Щоб ти перестав заганяти їх до людських доріг.

— Тоді не лізь у середину. Зроблю й заберу.

Десь праворуч рипнула мотузка. Марек не повернув голови. Тільки перевів очі й побачив Іво за нижнім каменем. Той тягнув коротку жердину; з її кінця висіли білі пасма. Не дивився на них, дивився на Марека.

Їх знову було двоє. Обидва знали цей бік краще.

Марек відступив до світлого виступу зліва, зробивши вигляд, що збирається піднятися на нього. Орд одразу повернув лук. Іво подався слідом на своєму рівні.

Під виступом лежала суцільна тінь. Марек присів і пішов назад нею, переступаючи по сухих заглибинах. Плита закрила його від верхньої сходинки. Він не побіг, доки не минув поворот.

Стріла вдарила вже за спиною. Орд стріляв у край, куди Марек щойно показався плечем. Другого разу перевіряти, чи мисливець не втомився, не варто.

На нижній смузі він сів за великою плитою й довго слухав. Зверху крізь камінь нічого не було чути. Натомість у власній голові шуміло так, ніби він пробіг значно далі.

Досягнута полиця була перед ним. Вийти на неї він не міг.

Марек витяг воду. На пляшці лишилися пил і відбитки пальців. Попив, витер губи краєм рукава. Усе спорядження тягло плечі, але й думки лишити щось тут не виникло: довелося б повертатися під той самий лук.

Почекав, доки рука перестала тремтіти, і пішов зовнішнім обходом. На світлому камені спинився тільки раз. Звідси було видно, що Орд не погнався навздогін. Піднявся назад до сухого верху, звідки тримав новий вихід. Іво з білими пасмами зник нижче.

Марек спустився до води вже з іншого боку.

Куртку розстебнув, обмив лице. У мокрій траві поруч із черевиком лежала вузька біла стрічка. На ткачеве волокно вона була схожа, але закінчувалася рівним зрізом. Марек лишив її, де побачив.

Того дня він більше не піднімався. Розстелив вощене полотно на сухому, почистив мотузку від піску. Сейрові доведеться повертати її такою, яку можна взяти в руки, а не разом із підкореневим болотом.

Ліва долоня потроху закривалася. Тонка шкірка на краю порізу була рожева й натягувалася від руху пальців. Марек наклав чистішу частину перев'язі, поїв. Спис лежав поруч.

Наступний ранок він теж провів унизу. Висушив шкарпетки, зняв із куртки засохлу плівку. Потім узявся за шов на кишені, який розійшовся після щілини. Голка весь час хотіла випасти з незручного хвату. Він припинив, перевів голку в праву руку й зробив два кривих стібки.

Виглядало так, ніби кишеню ремонтували під погрозою.

Зате ключ більше не мав випасти.

Під вечір по той бік води з'явилися білі пасма. Вони повільно посунули між стеблами, спинилися, знову пішли. Марек сперся ліктем на коліно.

Зарості під ними не розходилися.

Він дивився, поки біле не зникло за каменем. Ні кроків великого тіла, ні широкого тиску на землю. Тільки зверху раз озвалося сухе постукування, наче дерево торкнулося дерева.

Марек не рушив за ним навмання. Доїв корж, зібрав крихти з полотна. Тепер принаймні знав, на що подивитися зранку.

* * *

Біле знову з'явилося після ранкового вітру.

Цього разу Марек був вище. Не на полиці перед Ордом — на зовнішньому камені, звідки вчора бачив рух. Рюкзак стояв біля колін. Він не торкався списа й дивився, як волокна пропливають над зеленою верхівкою.

Тонка мотузка блиснула між двома стеблами.

Пасма посунули ще трохи, завмерли. Унизу не було ні сліду, ні прим'ятого листя. На мить із-за каменя показалася Івова рука.