Розділ 29

Зранку Марек пішов до старої перемички.

Він бачив її знизу, коли повертався з огляду: короткий сухий перехід між двома товстими основами. З нього мисливці виходили на свій верх, а далі вже на живий край із сітками. Якби прибрати ближню частину, Ордові довелося б спускатися й обходити довго, не тримаючи нижню полицю перед луком.

Марек не підходив до Тевиного зеленого вигину. Той лишався далі, над людською дорогою. Хотів узяти тільки старе дерево, яке на вигляд уже нічого живого не тримало.

На сухому камені змінив спис на важіль. Сів, дочекався, поки сіра річ стане нерухомою. Пораненою рукою не підпирався. Важіль узяв правою, загорнувши натерте місце в м'який край тканини.

Ближня опора переходу стояла на малому клині. Марек присів, придивився до зав'язок. Одні були нові, мисливські, інші давно вросли в темне дерево.

Він зрушив тільки клин.

Над головою рипнуло. Нижче відповів короткий стук, і по старій мотузці, яку він спершу прийняв за вільний кінець, пройшов натяг.

Марек одразу відпустив важіль.

Під перемичкою йшла людська дорога. Цією миттю нею проходила жінка з відром. Вона підняла голову на звук, спинилася. Вода гойднулася по краю, вдарила в її рукав.

— Що там робиш?

Марек тримав клин пальцями правої руки, не даючи вийти далі.

— Зараз назад поставлю.

Вона не рушила під ним. Марек втиснув клин на місце, коротко притиснув важелем. Дерево перестало рухатися. Жінка ще почекала, тоді пройшла, дивлячись угору до самого повороту.

Марек сів на п'яти.

Звідси нарешті було видно стару мотузку цілком. Вона не закінчувалася на мисливській дошці. Стягувала нижній бік разом із живою опорою, яка тримала дорогу й насадження. Сухий перехід просто наростили зверху. Забрати зручний для Орда край окремо не вийде: він потягне за собою чуже.

Марек прибрав важіль.

До поля дійшов зовнішнім каменем. Тева саме накривала перенесені рослини, а Еда тримала край полотна, щоб не лягав на молоде коріння. Обидві подивилися на коротку сіру річ у його руці.

— Біля дороги хтось стукав, — сказала Тева.

— Я. Хотів забрати мисливський перехід. Він зі старим зв'язаний.

Тева відпустила полотно, випросталася.

— Я тобі про опору казала.

— Пам'ятаю. Думав, це тільки суха прибудова. Зрушив — унизу теж пішло. Назад поставив.

Вона довго дивилася на нього. Марек не додавав, наскільки мало зрушив і як швидко зрозумів. Те, що жінка з відром встигла спинитися, не робило перевірку кращою.

Тева показала за поле.

— Порожній гребінь там. Каменем проходь. Цього більше не пробуй.

— Не пробуватиму.

Еда опустила край тканини. Під ним рівними рядами стояло те, що перенесли після втрати грядки. Щоб урятувати теперішнє місце для моху, Марек міг відняти в них і це. Від одного чужого зручного рішення вони вже не відновилися.

Він пішов до порожнього краю.

Звідси видно було людський хід. Той огинав старшу опору й виходив до стоянки Неме, до діжки та кам'яного настилу. Молодий мисливський виступ лежав окремо, над темним розривом. До нього треба було підходити ближче, знизу, не ламаючи того, що тримало людей.

Там не вийде просто вийняти один клин і стежити здалеку.

Марек сів на камінь, поклав важіль біля себе. Права кисть втомилася, ліва під пов'язкою лишалася суха. Він дістав їжу, з'їв залишений на ранок корж. Довго дивився, як угорі Іво перетягує вузьку темну тканину між каменями. Поруч стояв Орд. Обоє лишалися на своїх ногах, при своїх луках. Ніякої перемоги від того, що Марек не зруйнував дорогу, їм повідомляти не довелося.

Перед виходом повернув важіль у спис. Чекав сидячи, не пробував робити щось інше, поки сіра поверхня рухалася. Потім натягнув чохол і забрав рюкзак.

У Теви купив хліба на дорогу. Воду набрав із діжки, поставив черпак на місце. Тева взяла марки, віддала пакунок, знову взялася за своє полотно. Він не просив, щоб вона йшла дивитися, де тепер безпечніше.

До Сейрової стоянки дістався під вечір.

Під навісом було порожньо. Віхи забрані, на камені лишилося кілька жовтих крапель. Не було ні пакунка, ні ковдри, ні казанка біля вогню. Сейр таки вирушив додому.

Марек постояв на вході й вибрав місце ближче до суцільної стіни. Розгорнув власне тонке покривало, дістав хліб і сир. Мотузку, яку ще мав повернути через Неме, поклав біля рюкзака.

Їв без гарячого. З темного боку навісу тягло прохолодою, зате під ним нічого не капало. Марек підсунув ноги під край, посидів, поки розслабилися плечі, і ліг.

Ніхто не лишив йому кімнати. Місця на одну ніч вистачило.

* * *

Уранці на жовту краплю біля Марекового черевика сіла комаха. Покрутилася, помацала фарбу передніми лапками й полетіла. Фарба її не зацікавила. Марекові б так уміти відразу відмовлятися від невдалих задумів.

Він доїв корж, звільнив покривало від сухого листя. Під навісом більше нічого свого не лишив. Сейрову мотузку поклав зверху: сьогодні вона могла знадобитися раніше за казанок.

До нижнього ходу дійшов, поки в тіні ще трималася нічна прохолода. Знайомий настил не рухався. За ним Марек звернув під товсту основу, що вигиналася над каменем, як перекинутий човен. Знизу лишалася світла смуга. На другому її кінці шелестіли широкі листки.

Звідси до молодого краю можна було пройти, не виходячи перед Ордовим луком.

Марек постояв біля входу. На землі лежали сухі білі волокна. Широка борозна звертала вбік, під зелене, де людині довелося б повзти крізь гострі пасма. Він туди не пішов. Його смуга трималася каменю й закінчувалася видимим світлом.

Усередині пахло мокрою корою. Стеля була висока посередині, зате обабіч майже торкалася землі. З довгих прозорих мішечків падали краплі. Деякі були порожні, зібгані; в інших під тонкою шкіркою щось повільно ворушилося. Марек обминув їх. Не хотів ні знайомитися, ні пояснювати згодом, чому потурбував.

На світлому камені перевірив перев'язь. Край порізу лишався сухий. Він міг зігнути пальці, але, спробувавши затиснути лямку, одразу послабив хват. Рюкзак накинув вище на праве плече й рушив уздовж стіни.