Розділ 28

Старий людський хід починався там, де показав Сейр. Широка сходинка входила під скелю, далі звужувалася. З одного боку була суцільна стіна, з іншого — низький кам'яний край, за яким шуміла вода.

Марек ішов, торкаючись списом темних місць перед ногами. Перший поворот пройшов легко. За другим камінь під стежкою розійшовся.

Проміжок був неширокий. Якби по той бік лишилося рівне, Марек спробував би переступити. Але там сходинка починалася вище, з вузького краю, над яким нависала скеля. Стрибати сюди з рюкзаком і хворою рукою він не збирався.

Колись через розрив перекидали короткий дерев'яний настил. Він досі тримався з того боку, піднятий навскіс. Опуститися йому не давав малий засув. Той виступав збоку, зовсім близько на вигляд, і саме цим найбільше дратував.

Марек присів на суху сходинку. Простягнув руку — не дістав. Посунувся ближче, відчув під підошвою мокрий дріб'язок і відразу відступив на тверде.

Спробував списом.

Довге древко вперлося у верхній камінь раніше, ніж вістря стало навпроти засуву. Знизу вдавалося зачепити тільки його край. Марек натиснув, сіре вістря ковзнуло по дереву, дрібна тріска впала в розрив.

Він прибрав спис.

Рука почала нити від незручного хвату. Якби доповзти ще трохи, можна було б притиснути долоню до плоского боку й дати короткий поштовх. От тільки під тим «ще трохи» не було надійного каменю.

Марек сів рівно. Відсунув рюкзак до стіни, поклав спис поруч.

Засув стояв так, ніби його хтось лишив саме для його долоні. Достатньо відштовхнути вбік, і вага настилу доробить решту. Марек дивився на плаский дерев'яний бік. Не знав, чи дійде поштовх без дотику.

Спробував.

Відчуття пройшло крізь руку знайомо, але обірвалося десь за пальцями. Засув не ворухнувся. Під грудьми стало порожньо, наче він підняв важке й одразу випустив.

Марек повільно опустив руку.

Між ним і деревом лишався той самий темний проміжок.

Він не спробував удруге.

Дістав воду, попив. Поїв сидячи, притуливши спину до стіни. Пальці тремтіли трохи довше, ніж хотілося. Під перев'яззю долоня була суха; за цю маленьку вдачу не довелося платити новою кров'ю.

Марек лишив біля повороту світлий скол каменю, щоб бачити край, коли повернеться. До сутінків знайшов сухе місце вище, поза водяним холодом. Там і розгорнув тонке покривало.

Увечері їв звичайний корж із сиром. Без Сейрової приправи було якось сумно, зате язик охоче погодився на відпочинок.

Спав довго. Прокинувся, коли на вході вже лежало ранкове світло.

Засув нікуди не подівся.

Цього разу Марек не почав із простягнутої руки. Поставив обидві ноги на тверде, відсунув від ліктя рюкзак. Знайшов місце, де праве передпліччя можна було сперти на сухий камінь і не висіти всім тілом над розривом.

Плаский бік засуву відкрився трохи вище. Долоня лишалася перед ним через короткий проміжок. Марек не тягнув пальці до дерева. Дивився, куди має піти малий край, щоб перестати тримати настил.

Дав поштовх.

Засув сіпнувся вбік.

У плече віддало важче, ніж від близької дії. Марек притиснув спину до каменю й не рушив слідом. Перед ним дерев'яний край ще повільно йшов униз, скрипів у старих кріпленнях.

Настил упав на кам'яну опору.

Марек сидів, поки перестав стискати зуби. Потім підняв праву долоню. До дерева вона й тепер не дістала б. А засув уже лежав відсунений.

Він видихнув і поклав руку на коліно.

Переходити почав не відразу. Перевірив ближній край настилу, повільно переніс на нього ногу. Дерево трималося на старих кам'яних виступах, а не висіло на одному засуві. Марек перейшов боком, не спираючись на поранену долоню.

З того боку хід повертав униз. Далі за скелею було видно світло і нижню відкриту полицю. До неї вела вузька тверда смуга, захована від верхнього мисливського підходу.

Марек поставив рюкзак, сів на нього боком. Вперше ця коротка щілина лишилася позаду.

Рука була важка. У голові не з'явилося жодного готового способу перемогти Орда. Зате тепер можна було відсунути малу річ, до якої бракувало саме останнього короткого проміжку.

Він посидів, дивлячись на нижній вихід. Потім дістав воду. Перш ніж іти далі, хотілося просто попити й дати тілу прийняти вже зроблене.

* * *

На плоскому камені росли квіти.

Марек помітив їх, коли наступного дня вибрався на сонце. Дрібні, майже без стебел, вони тулилися до теплих тріщин. Пелюстки були складені так щільно, що з першого погляду здавалися білими зернятами.

Він сів неподалік. Рюкзак лишив у тіні, ліву руку поклав зверху. Тепло поволі діставалося крізь перев'язь до шкіри.

Над каменем загуділи сухі стебла.

Звук тримався рівно, наче хтось дув у порожнє горло посудини. Край однієї квітки розійшовся. За нею ще кілька розкрилися й повільно показали жовтувату середину.

Вітер стих. Пелюстки лишилися відкритими, тільки крайні знову почали сходитися.

Марек посидів, дочекався наступного гудіння. Цього разу відкрилися ті, що були ближче до скелі. Не разом, не всі. Одна біля його черевика взагалі не змінила вигляду.

Він не чіпав її. Може, мала свої справи.

До вечора так і не став підніматися до мисливського верху. Поїв, перемінив тканину на долоні, залишивши сухий край вільним. Коли знову ліг, рука вже не пульсувала сама по собі. Боліла тільки від незручного руху. Це був достатньо переконливий успіх для дня, який почався з квітів.

Уранці взявся за дорогу.

Старий настил лежав там, де опустив. Марек перейшов через нього, пройшов перший поворот і поставив рюкзак на суху полицю біля стіни. Зверху нависав суцільний камінь, речі не було видно з мисливського підходу. Узяти їх назад можна було й нижньою зовнішньою смугою.

Він забрав пляшку, лишив покривало й мотузку всередині. Спис ніс правою, вістрям униз. Далі простір звужувався: з одного боку старий камінь, з іншого — рідка зелень і денне світло.