Розділ 27

До води Марек спустився після світанку. Ліву руку тримав біля грудей. Під тканиною засохло, і тепер кожен крок віддавав у долоню, наче шкіра зібралася в чужий твердий вузол.

Він обійшов робочий двір нижньою дорогою. Повернутися туди, де Орд знав усі виходи, не хотілося. До Тевиного поля дістався повільно, зупиняючись там, де можна було сісти на рівне.

Оскар побачив перев'язь і підсунув лаву, нічого не питаючи.

Еда принесла воду. Поставила на окремий камінь, подалі від розсади.

— На стіл із цим не сідай.

Марек кивнув. Змочив присохлий край, почекав, поки тканина відпустить. Під нею відкрився короткий розріз. Він промив його, обережно зігнув пальці й одразу перестав.

— Хтось різав? — спитала Тева.

— Сам зачепив. Коли від Орда виходив.

Вона подивилася на нього.

— От уже й на людей час знайшов.

Марек не знав, про кого з них вона це сказала. Тева принесла чистий клапоть і поклала поряд. Потім пішла до теплиці. Воду під покинуту грядку ніхто не повернув; повз неї тепер ходили каменем.

Марек лишився на день. Заплатив за їжу й сухе місце, а коли хотів підняти повний казанок, Оскар просто відсунув його праворуч. Сам теж ходив не так швидко, як раніше, проте палицю вже лишав біля лави.

— Дай краю зійтися, — сказав він. — Хоч сьогодні.

Марек дав.

Спис лежав поруч. Іноді він торкався його правою рукою, перевіряв шорстку сіру поверхню. Річ повернулася цілою, а ліва долоня — ні. Від цього розклад між ними став на якийсь час простішим.

Наступної ночі спав уже без холодного каменю під спиною. Вранці пов'язка лишилася майже суха. Пальці рухалися, хоча замикати хват не хотілося. Марек поїв, перевірив воду й пішов на гребінь.

До старої мисливської стоянки дійшов, коли сонце вийшло над скелею.

Сіток там більше не було. По землі тягнулися сліди жердин, під каменем лишився один зав'язок. Марек не став збирати чуже покинуте. Дивився, куди волокли важке.

Сліди йшли до північного проходу.

Вище натягнули легку огорожу. Здалеку вона здавалася продовженням зеленого краю: на сітку накидали стебел, повісили темні плетені щити. Свіжа тканина висіла клаптями. Того широкого сірого прикриття, яке забрав Левін, тут не було.

За ближнім щитом ворухнулася людська тінь.

Марек присів за каменем.

Іво стояв у вузькій ніші, поправляв край прикриття. Лук висів поряд. З цього місця він бачив низьку полицю, якою Марек збирався підійти до проходу. Знизу самого стрільця не було видно: щит мав рівно стільки щілин, щоб дивитися крізь нього назовні.

Марек простежив огорожу далі. Напрямні лінії зникали за прикриттям, далі над розривом ворушився зелений край. Людський хід ішов осторонь, по старшій товстій опорі й суцільному каменю.

Ближня миска з димом стояла саме над розривом, за прикриттям. До неї він звідси не дістанеться. Зате міг прибрати те, за чим Іво ховав лук.

Марек опустився нижче. Хотілося просто відійти, знайти ще один кут для погляду. Орд устиг зробити зі знайомої дороги місце, де Марек мав або показувати слід, або сидіти за каменем. Якщо залишити щит, завтра тут нічого не стане кращим.

Він знайшов суху заглибину поза Івовим поглядом, поклав спис на коліна й змінив його на важіль. Дочекався, поки сіра річ перестане рухатися. Лівою рукою не стискав, тримав її на рюкзаку. Рюкзак лишив тут, у тіні.

До ближнього щита можна було підійти вздовж нижньої стінки. Його підпирала легка похила жердина, а внизу тримав малий дерев'яний упор. За ним не було ні людей, ні живої грядки — тільки порожня кам'яна полиця.

Марек перейшов до неї, не підводячи голови над стінкою.

Іво почув камінчик під черевиком.

— Ти знову тут?

Марек став ближче до основи.

— Під щитом більше не сидітимеш.

— Це не твоє.

Згори хруснула зав'язка. Іво посунув прикриття, намагаючись глянути вниз. Марек коротко натиснув важелем. Малий упор вийшов, жердина ковзнула по твердому.

Щит нахилився від вітру.

Іво вхопився за верхній край. Його стало видно від плечей до пояса. Лук з'їхав убік, стукнув об камінь. Молодший на мить потягнувся до нього, і важке плетиво пішло ще нижче.

Він знову схопив край обома руками.

Марек відступив за стінку. Не стільки швидко, скільки вчасно. Ліва долоня сама шукала опори, він торкнувся нею каменю й відразу відчув мокре під перев'яззю.

— Постав назад! — гукнув Іво.

Марек не повернувся до упора.

Щит із шумом ліг на порожню полицю. Іво відскочив угору, схопив лук. Але тепер, щоб подивитися на нижній підхід, йому доводилося виходити з ніші всім тілом.

Марек уже стояв за суцільним каменем.

Він чув, як молодший лається. Потім щось різав: суха тканина затріщала, кінці зашурхотіли по землі. Іво не побіг униз за ним. Лишився перетягувати вцілілий шматок прикриття до вищого місця, де хоч частину голови можна було сховати за скелею.

Марек піднявся на сусідній безпечний край. Звідси стара ніша була порожня й добре видима. Відкрився також кут за нею: обидві лінії загону тягнулися до того самого тонкого живого виступу над розривом. Людська дорога лишалася осторонь, не на ньому.

Орд з'явився далеко на верхній стежці. Подивився на впалий щит, на Іво, який уже махав йому рукою. Марек не чекав, поки мисливець займе нове місце для пострілу. Спустився каменем до власного рюкзака.

Прикриття він прибрав. До диму так і не дістався.

На сухій полиці перев'язав долоню свіжішим краєм тканини. Крові було мало, але рана знову нагадала, що вчорашній спокій нічого не зростив остаточно. Марек поїв, посидів довго. Важіль лежав на камені біля коліна, мовчазний і задоволений своєю частиною роботи.

Назад у спис повернув його вже перед виходом до нічлігу. Сіра річ повільно подовшала в правій руці. Марек тримав її над сухим, поки вістря знову не стало тонким, тоді натягнув чохол.

Ордові тепер доведеться рухати й свого стрільця. Марекові — шукати підхід, якого не видно з нового місця. Перша зміна бодай не була лише його турботою.