Розділ 25

Північний гребінь за день підсох, але Марек усе одно йшов повільно. На темному камені лишалися мокрі плями. Там, де вітер не діставав, дрібні стебла лежали пласко, наче їх причесали в один бік.

Куртка після дворового тепла пахла димом, воском і трохи сирим рукавом. Марек розстебнув її на ходу. Щока свербіла під тонкою кірочкою. Він торкнувся краю, згадав мокрий дзьоб над головою й прибрав пальці.

Далі гребінь спускався до старих вимитих коренів.

Звідси не було видно поля Теви. Лише високий зелений вигин над ним і сіра латка покрівлі на дальньому краї. У той бік він більше не озирався. Перед ним відкривалася широка улоговина, в якій після дощу блищало багато дрібної води.

Марек зійшов до неї боком. Списом перевіряв темні місця перед ногами. Під одним коренем лежав перевернутий шматок моху. Зверху сірий, знизу ще зелений, він повільно стікав у мілке заглиблення.

Марек присів поряд.

Можна було б забрати. Покласти під себе, намочити, дати час. У кишеню, правда, не влізе, зате є цілий рюкзак, якому досі бракувало ваги.

Він усміхнувся й пішов далі.

Власного кришива з сухої Чаші й зеленої, але вже порваної лежанки йому вистачило. Цей шматок лежав сам по собі, з обірваними нитками на краю. Обіцяв тільки мокрі штани.

За коренем земля ставала м'якою. Тут довго лежало велике тіло: з обох боків лишилися втиснуті лінії, а посередині мох пригладило до самої основи. Дощ вимив із краю дрібний ґрунт. Під зеленим проступала щільна волога тканина, з'єднана з живим коренем.

Марек провів пальцями по краю. Не тягнув. Нитки відходили вниз і губилися в темному, між ними повільно виступала вода.

Тварини тут уже не було. І запах стояв слабший, ніж на свіжій лежанці. Поряд не лежало ні стріли, ні мисливського зілля.

Марек озирнувся на свій вихід. Камінь ішов угору відкрито, без вузького повороту. Він поставив рюкзак на сухий виступ, сів на прим'ятий край.

Спершу просто відпочивав. Зняв лямку з плеча, витягнув ноги, притулив спис до кореня. Тут було прохолодніше, ніж нагорі. Вода в заглибині ворушила дрібний листок, який ніяк не міг вибратися з кругового руху.

Тоді Марек помітив, що перестав подумки повертатися до поля.

Він пам'ятав Теву. Бачив зламаний відвід, знав, що крайня грядка втрачена. Тепер міг дати спогаду полежати окремо, поки сам дивиться на воду.

Марек видихнув.

Дорослий ткач пішов. Під мохом лишилося живе, ціле, пов'язане з цим коренем. Тут відпускало. На зеленому верху над розривом — ні.

Він не знав, що саме лишила тварина й скільки це триматиметься. Не міг би зараз показати пальцем на одну нитку й сказати: ось вона, потрібна. Але копати залозу з пораненого плеча для цієї тиші не знадобилося.

Марек сидів, поки в черевику не затерпли пальці. Пересунув стопу, розтер ногу крізь штанину. Тіло мало свої звичайні потреби й нагадувало про них без поваги до відкриттів.

Поїв він уже на камені. Зелений край під собою лишив цілим.

Далі улоговина вивела до високого кореня, під яким простягався старий широкий прохід. Знизу його було видно далеко: темна земля, гладкі боки, низька трава, зім'ята давніми слідами. На іншому кінці відкривалася порожня смуга. Там не стояло ні теплиці, ні людського даху.

Марек піднявся вище, щоб роздивитися.

Посередині проходу виросло молоде переплетення. Світлі товсті пагони впиралися один в одного, між ними застрягли чорні обпалені кінці. Нижче були старші корені — темні, цілі, на них тримався високий зелений вигин у бік людського поля.

Ціле й молоде тут зрослося з тим, що вже пошкодили.

Марек не пішов під саму перемичку. З каменю бачив достатньо: широкий шлях закрився не скелею, а живим ростом після випаленого краю. Якщо ткач знову піде цим боком, упреться в молоде або поверне до мисливського диму. Поряд трималася людська опора, яку Тева заборонила чіпати.

Він сів над проходом. Із рюкзака дістав пляшку, зробив ковток. Запам'ятав широку порожню смугу за переплетенням і кам'яний підхід до неї. Не пробував зрушити нічого, що міг дістати списом.

Далі треба було знову дивитися на Ордову роботу. Рама вже не тримала молодого, але дим і вільний верх лишали мисливцеві напрям. Одного доброго проходу тварині могло не вистачити, якщо перед ним знову запахне смолою.

Марек сховав пляшку й відійшов від краю.

Ночувати лишився на сухому камені над улоговиною. Без високих стебел угорі. Щоб вийти з ніші, вистачало просто встати й пройти вперед. Після сушарні така проста властивість житла подобалася йому дедалі більше.

Вечерю зігрів на малому вогні. З'їв із хлібом, казанок обтер краєм звичайної ганчірки й поставив поряд. Вощене полотно Оскара розгорнув під рюкзаком, нове покривало Неме — на колінах. Воно було тонке. Доведеться вкладатися без великої свободи для ніг.

Коли світло над улоговиною погасло, на мокрому камені з'явилися зелені плями.

Марек спершу подивився під ноги. Подумав, що щось повзе. Пляма тремтіла, розходилася дрібними колами й збиралася знову. Він нахилився.

У неглибокій кам'яній чашечці стояла дощова вода. В ній відбивалося світло рослин по другий бік улоговини. На темних стеблах повільно відкривалися вузькі світлі краї. Нижні вже сяяли, верхні лишалися чорними, і відбиття з'являлося тільки там, де вода дивилася під потрібним кутом.

Марек підвів голову.

Над ним було звичайне темне небо. Унизу, серед коріння, густішало зелене світло. Розгорталося поволі, від одного стебла до наступного.

Він пересунув ногу, випадково зачепив кам'яну чашечку носаком. Вода затремтіла. Відбиття стало довгим, розсипалося й знову зійшлося в невеликий зелений листок.

Марек сидів, тримаючи долоні на теплому казанку. Нікуди не тягнувся. Подумав, що Еда тут, мабуть, спершу перевірила б, чи не капає на ящики. Оскар знайшов би, куди відбити ще трохи світла. Самому йому вистачало, що воно було.

Перед сном він накрив плечі покривалом і ліг обережно, не тиснучи на забите стегно. Зі свого місця ще бачив крайню чашечку. Вода в ній заспокоїлася, і зелений листок лежав рівно, не торкаючись каменю.