Розділ 24

До темряви Марек знайшов тільки початок північного шляху. Камінь піднімався довгою спиною, далі ховався за високою зеленню. Звідти тягнуло прохолодою. Дим лишався нижче, але його запах і тут часом з'являвся між чистими подихами вітру.

Він повернувся до сушарні, яку назвала Тева.

Низька кам'яна стінка закривала її з трьох боків. Над головою лежали старі жердини, переплетені з тонкими сухими стеблами. Марек вибрав місце ближче до каменю, подалі від живих основ. Заткнув щілину в стінці порожнім лотком, розстелив ковдру й поїв.

Спалося погано. Вітер раз у раз зрушував сухий верх. Жердини тихо терлися одна об одну, а десь над ними відповідало глибше, ніби хтось згинав дуже товсте дерево.

Уранці Марек вибрався на гребінь знову. Небо стало сірим. Не суцільно: між важкими складками ще проступало біле світло, але над дальнім зеленим краєм уже повільно змикалася темна смуга.

Він пройшов до першого високого каменя. Тут вітер узяв його за рюкзак так, що довелося впертися ногами. Далі гола спина гребеня була відкрита з обох боків.

Марек постояв, тримаючи спис близько до себе, й повернув униз.

Коли дійшов до сушарні, з неба впали перші великі краплі. На пилюці вони лишали темні круглі плями. Марек зняв рюкзак, витяг вощене полотно Оскара. Загорнув у нього харч і дрібні речі, сховав глибше під клапан. Телефон, який давно нічого не робив, отримав захист разом із сиром. До такого становища техніка дійшла цілком заслужено.

Ковдру згорнув і підсунув під найсухіший край покрівлі. Поки стінка тримала вітер, тут можна було перечекати.

Дощ почався відразу щільний. За відкритим боком сушарні камінь зник під білими бризками. Марек підтягнув лоток вище, але його вирвало поривом і кинуло на підлогу. Він не став ловити. Сів за стінкою, підняв комір.

Над ним глухо стукнуло.

Товсті живі стебла хиталися всі разом. У просвітах між ними на мить розгорілося біле. Марек опустив голову ще до удару. Гуркіт прийшов так близько, що на зубах відчувся сухий дрібний звук.

Камінь здригнувся під долонями.

На живій основі над сушарнею з'явилася довга світла тріщина. З неї пішов пар. Марек побачив, як по зеленому боці збігає густа прозора рідина. Перша крапля впала на суху жердину й зашипіла.

Він підвівся.

Тонкий верх тріснув. Не весь — тільки з одного боку, але вистачило, щоб жердина впала між Мареком і ковдрою. На ній парувало. По підлозі розбіглися гарячі бризки.

Марек відступив до відкритого краю. Вхопив рюкзак, підняв спис. Ковдра лишилася за жердиною, під живою основою, яка повільно розходилася по тріщині.

Ще один крок туди — і можна буде дістати край.

Зверху впало знову.

Він вийшов під дощ.

Холодна вода ударила в обличчя, потекла за комір. Марек пригнувся й пішов уздовж кам'яної стінки. Сухого низу між стеблами вже не було: там несло воду й гарячий сік. Поряд лежав голий розрив у скелі, відкритий зверху, зате без високої зелені над головою.

Марек спустився туди.

На першому кроці підошва поїхала. Він сів на мокрий камінь, ударився стегном, утримав спис від падіння. Вода відразу пішла в черевик. Підводитися було незручно, рюкзак тягнув назад. Марек зсунув його нижче, дав ногам знайти тверде й далі пішов боком.

У розриві вітер слабшав. Дощ лив прямо згори, але тут принаймні нічого не парувало.

Він знайшов невеликий виступ, став під ним. Умістилися голова й одне плече. Решта мокла цілком. Марек повернувся до стіни, притиснув рюкзак перед собою, сховав під куртку перекладач. Холодний корпус ударив у груди.

Угорі знову розгорілося біле. Цього разу він бачив тільки світло, яке на мить залило мокрі стіни. Гуркіт прийшов пізніше, пройшов крізь тіло й довго не хотів закінчуватися.

Марек заплющив очі.

Дихати доводилося крізь рукав. Вода била об підборіддя, текла до рота. Спис упирався тупим кінцем у заглибину біля черевика. Щоб тримати його рівно, вистачало пальців. Він стежив за цими пальцями: поки слухаються, нічого складнішого від них не треба.

Стало холодно. Потім так холодно, що зуби почали стукати самі.

Марек розстебнув рюкзак під навислим каменем, дістав загорнутий харч. Вощений край усередині був сухий. Він відламав шматок коржа, довго розмочував у роті. Ковтати не хотілося, але з порожнього шлунка тепліше не стане. З'їв ще трохи, загорнув решту назад.

Ковдра Томаса лежала зовсім близько, за стінкою сушарні. Можна було уявити весь шлях: піднятися, пройти каменем, дістати з-під жердини. Марек глянув угору саме тоді, коли за зеленню щось важко впало. Кам'яна стінка відгукнулася глухим ударом.

Він лишився на місці.

Дощ то слабшав, то знову збирався щільніше. У розриві вже бігла вода, але виступ під Марековими ногами був вищий за потік. Він не спускався нижче. Час від часу відводив спину від каменю, рухав плечима, стискав і розтискав кисті.

Одного разу подумав про теплицю й Едині ящики. Туди можна дійти, якщо вийти на відкритий гребінь. Тільки зараз не міг навіть розгледіти його початку за дощем.

Чекати було гидко. Рушити навмання — ще гірше.

Коли пориви нарешті стали коротшими, Марек не вибрався відразу. Дочекався, поки між двома гуркотами почув звичайний стукіт крапель по каменю. Потім підняв рюкзак. Мокра тканина обтягнула спину, пальці майже не відчували лямку.

До сушарні повернувся тільки поглядом.

Жива основа впала боком на старий верх. Темно-зелена ковдра стирчала з-під жердин, затиснута разом із лотком. Поряд парувала густа калюжа. Над нею ще ворушилася розщеплена зелена стіна.

Марек постояв на відстані. Тоді пішов до людського даху.

Еда відчинила, коли він уже вдруге вдарив тупим кінцем списа по каменю біля дверей. Глянула на нього, відступила.

— Куртку знімай тут. Не неси всередину.

Він спробував розстебнути. Пальці ковзали. Еда відсунула його руку, сама розвела мокрі поли. На підлогу потекло.