Розділ 23

До старої виїмки Марек повернувся наступного ранку.

Речі лишив на сухому місці, як раніше. Зняв куртку, бо після підйому стало жарко. На спині новий шов збирав тканину в тугу складку. Коли він відводив плече, складка тягнула, проте шкіра під нею була ціла. Подряпина на щоці вкрилася тонкою кірочкою й заважала тільки тоді, коли хотілося потерти обличчя.

На лежанці все ще зеленіло.

Марек обійшов край. Розпізнав камінь, біля якого ставив рюкзак, вологу заглибину під ткачевим тілом. Свого сліду вже не побачив. Поверх нього пройшло щось широке й потягло за собою молоді стебла.

Він сів там, де минулого разу.

Мох охолодив крізь штани. Марек зручно поклав руку на коліно, сперся спиною на складену куртку. Глянув на просвіт у стеблах.

Чекав.

З поля ще долинав сухий стук. Учора Тева сказала не лізти до зламаного краю, а потім сама довго відбирала рослини. Марек пригадав її долоню з водою. Уже знав, що пояснюватиме, як звір звернув униз. Можна було сказати: зовнішня смуга вільна, я ж не вів його через людей. Усе правда. Ринва від цього не зростеться.

Він повільно видихнув. Рука знову стискала тканину на коліні.

Марек розтиснув пальці й пересів глибше.

Тут мох був густіший, але під ним тягнуло порожнім. Він натиснув долонею. Зелений шар просів, а знизу ворухнулося сухе кришиво.

Біля самої скелі земля розійшлася довгим свіжим розривом. Мокра основа, яку раніше прикривали стебла, тепер висіла над темною щілиною. На одному боці ще блищав сік. На іншому він уже взявся тьмяною плівкою.

Марек провів пальцями по моху. Верх лишався прохолодним. З краю виступили маленькі краплі, змочили шкіру. Він сів ще раз, тепер боком до розриву.

Зручне місце. М'яке. Сидіти приємніше, ніж на камені.

Думки йшли своєю дорогою.

Він дістав їжу, поїв, попив води. Сподівався, що тіло просто надто втомилося й треба трохи часу. Поки сидів, сонце в просвіті зрушило, світла смуга дісталася його черевика.

Нічого не змінилося.

Марек спер лікті на коліна. Хотілося підняти мох, знайти під ним цілу частину, покласти назад так, як було. Він навіть нахилився до краю. Потім побачив, як волога основа тягнеться тонкими живими нитками через розрив. Якщо потягти, лишаться в руках.

Він прибрав пальці.

У сухій Чаші колись розсипалося зовсім мертве. Тут зверху ще росло, але щось важливе вже було порване під ним. Марек не знав, чи заросте розрив. Від його нетерпіння швидше не стане.

Підвівся, обтрусив зі штанів вологе сміття й пішов до людей.

На крайньому полі стояли порожні коші.

Тева вже встигла зняти частину опор. На землі лишилися світлі гнізда від кілків, а між ними — рослини з підрізаними довгими листками. Еда носила до двору невеликі мокрі згортки. Оскар сидів біля столу й відбирав корені. Його хвора нога лежала на перевернутому ящику.

— Де поставити? — спитав Марек, піднявши порожній кошик.

Тева глянула на нього.

— Біля сухого краю. Тут під ногами не лишай.

Вона показала на одну з грядок. Земля на ній посвітлішала. Вода, яка раніше йшла під самим листям, зникла. На розламаному відводі висіла мокра мотузка. Нижче, в тріщині, шуміло.

Марек поставив кошик.

— Згори до неї не вивести?

Тева випросталася, витерла лоб рукавом.

— Звідки згори? З того, що живить решту? Відведу сюди — втратимо дві замість однієї. Тут край просів. Ставити нову ринву нема на що.

Вона нахилилася, взяла рослину під самою землею й обережно вивільнила корінь. Той був довгий, блідий, із тонкими нитками по боках. Частина обірвалася.

— Тримай полотно, — сказала.

Марек розгорнув мокрий клапоть над кошиком. Тева поклала в нього те, що витягла, накрила краєм. Вони зробили так із наступним. Далі корінь вийшов надто легко, вже м'який. Жінка потиснула його пальцями й відкинула.

Коли кошик наповнився наполовину, вона випросталася й більше не стала копати.

— Оцю грядку лишаємо.

Еда спинилася з порожнім полотном у руках.

— На дальньому кінці ще є.

— Є. Тільки далі край піде, поки тягтимемо. Досить.

Вона сказала це без крику. Еда постояла, подивилася на рослини й пішла до двору. Оскар відсунув від себе повний лоток, звільнив місце для врятованого коріння.

Марек ніс кошик обережно. Він був не такий важкий, як здавався спочатку. Частину ваги вони лишили в землі назавжди.

Коли повернувся, Тева стояла біля живої опори. Її товстий зелений вигин виходив зі скелі, тримав над собою решту насаджень і перегинався над нижнім людським ходом. Звідси було видно, як під опорою проходить жінка з відром. Пригнула голову, не зупиняючись.

— Цього не чіпати, — сказала Тева.

Марек кивнув.

— Там можна було б відкрити ширше, але тоді піде весь цей бік. І дорогу вниз складе. Хай мисливці собі іншого місця шукають.

Вона не питала, чи згоден він. Підняла порожню ринву, яка лежала на сухому, й понесла до складу. Марек узяв другий кінець, коли вона сама подала.

Біля дверей поставили її до стіни. Тева випустила край.

— Порожнім гребенем ходи. З цього боку вже нікому заважати.

Вона дивилася на покинуту грядку. Марек стояв поряд і не знаходив слів, які не звучали б спробою зменшити її втрату.

— Я бачив, як він звернув, — сказав нарешті. — До голосу. Ринва була нижче, він на неї вистрибнув.

Тева кивнула, не повертаючи голови.

— Ти його випустив. Він і пішов.

Марек прийняв це. Вона не назвала його мисливцем, не прогнала з двору. І дякувати за таку стриманість було б зараз якось гидко.

Він заплатив за ще одну ніч. Допоміг змочити полотно над перенесеними коренями, потім сів під своїм навісом. Оскар простягнув йому миску з теплою їжею, Тева пройшла повз, несучи зняті зав'язки.

Увечері над крайнім полем стало тихіше. Відвід більше не дзюрчав. Чути було воду під схилом, там, де до неї вже не дістатися з ринвою.