Розділ 19

Уранці Марек обійшов темний виступ і побачив білу спину.

Тварина стояла нижче, у широкому заглибленні між скелями. Її задня частина ховалася за зеленню, а передні лапи впиралися в голий камінь. Велика голова була опущена. Щоразу, коли ткач переносив вагу, уздовж боків ворушилися світлі волокна.

Здалеку тіло здавалося гладким. Тепер Марек бачив під білим короткий густий ворс і темні вологі смуги. Від однієї передньої лапи до грудей тягнулася нерівна чорна пляма. Краї навколо неї почервоніли, волокна злиплися.

З плеча стирчала стріла.

Ткач повільно повернув голову. Тоді Марек побачив око, маленьке поруч із важким вигином чола. Тварина дивилася в інший бік, на низький прохід між стеблами. Звідти час від часу тягнуло повітрям, і світлі пасма на морді ледь ворушилися.

Марек присів за каменем.

Молодняк у загоні був великий. Дорослий поряд із ним умістив би ще одного такого під грудьми. Коли ткач підняв лапу, під нею залишилася глибока мокра вм'ятина. Пальці розійшлися й знову зібралися, повільно, з незвичною обережністю.

Тварина спробувала рушити. Нахилилася вперед, зачепила боком стіну й різко відвернула голову до пораненого плеча. Крізь щільно стиснуту пащу вийшов короткий звук. Марек відчув його грудьми.

Він опустив очі на спис. Без картонного чохла, який зняв перед поворотом, вістря мало значно переконливіший вигляд. Користі для цього плеча від нього все одно не було. Підійти й витягнути стрілу з живої тварини завбільшки з віз — непоганий спосіб закінчити знайомство.

Марек залишився за каменем.

Поряд із ткачем темнів низький вологий килим. З краю на ньому прим'ялася трава, далі серед моху лежав широкий відбиток тіла. Свіжа лежанка була тут. Нарешті він бачив місце, до якого йшов, і воно виявилося зайняте тим, хто мав на нього значно більше прав.

Доведеться почекати.

Він обережно відсунув рюкзак від плеча. Хотілося сісти зручніше, але під ногами посипалася крихта. Ткач підняв голову.

Марек завмер.

Тварина дивилася просто на його край. Світлі волокна вздовж шиї розійшлися вбік. Потім вона повернулася до проходу й зробила ще один крок. Хвіст повільно протягнувся по моху, лишивши темну борозну.

Зверху коротко свиснуло.

Стріла вдарила в камінь біля Марекового коліна. Відскочив гострий уламок. Марек притиснувся до стіни ще до того, як почув голос.

— Відійди від нього!

Орд стояв на високій стежці по той бік заглиблення. Звідси було видно, як вона огинала суху скелю й виходила до старих сходів. У руці він тримав лук. Другу стрілу вже поклав на тятиву.

— Ти мене бачиш? — крикнув Марек.

— Бачу. Назад іди.

Стріла біля ноги ще хиталася. Схоже, Орд поклав її сюди навмисне. Від цієї думки легше не стало.

— Я не в твоєму загоні.

— То й не ставай під руку.

Ткач ступив у вузький прохід. Його поранена лапа підігнулася, тіло важко хитнулося вбік. Зі стіни посипався зелений дріб'язок.

Марек подивився на дорогу назад. Щоб повернутися за виступ, доведеться підвестися й перетнути відкриту полицю. Орд дивився саме туди. Лук лишався піднятий.

— Дай мені пройти, — сказав Марек. — Я зараз піду.

— Угору. До сходів.

Туди, де стояв сам мисливець.

Марек відчув, як у грудях піднялася злість. Допомогти раз, посваритися, розійтися — було б надто по-людськи. Тепер він сидів за каменем, а Орд вибирав, куди йому дозволено піти.

На лівому боці заглиблення темнів боковий хід. Його затуляла нижня кам'яна губа. Ткач ішов повз неї, і за білим тілом часом з'являвся просвіт. Якщо спуститися нижче, мисливець не бачитиме Марека через суцільний камінь.

— Звідси до сходів не дістатися, — сказав він.

— Дістанешся.

Орд зробив крок уздовж верхньої стежки. Не натягнув тятиву дужче, але й не опустив лука.

Марек підтягнув рюкзак ближче. Закинув праву лямку, ліву притиснув до боку. Крок униз здавався коротким, аж поки не довелося перенести вагу на ногу й намацати нижній виступ.

— Я сказав, угору!

Марек опустився за кам'яну губу.

Наступна стріла пройшла над головою. Він не бачив, куди вона влучила: поруч ударила по стіні біла тварина.

Волокна ковзнули так близько, що торкнулися рукава. Від тіла йшло тепло й різкий запах мокрої шерсті. Марек притиснув обличчя до холодного каменю. Лапа ткача стала нижче, широка, з темними загнутими кінчиками пальців. Від неї до його руки було менше, ніж довжина списа.

Тварина не дивилася на нього. Вона шукала місце для пораненої ноги й повільно протискалася далі. Тісний прохід під черевом зникав разом із тінню. Марек відступив глибше в бокову щілину, щоб не опинитися між тілом і стіною.

Вгорі щось тріснуло.

Старе сухе стебло, на яке натиснув ткач, прогнулося й зірвало край кам'яної полиці. Уламки впали біля Марекового черевика. Тонший бічний відросток перекосило впоперек щілини, він затулив прохід на рівні грудей. Марек відсахнувся. Далі лишалася відкрита сходинка під Ордовим луком.

— Стій там! — долетіло згори.

Марек глянув на перекошений відросток. Лівий кінець завис вільно, правий уперся під кутом у стіну. Знизу його затиснув невеликий уламок. Сам відросток ще пружинив, стискаючи камінь.

Він натиснув плечем. Біль ударив аж у шию.

Марек відступив, втягнув повітря крізь зуби. До голови ткача лишалося кілька кроків, позаду мисливець чекав, коли він висунеться. Гарний вибір: з одного боку тебе можуть не помітити, з іншого дуже добре бачать.

Він поставив спис уздовж стіни, притримав його коліном і присів біля затиснутого уламка. Звичайним поштовхом зрушити не вдалося. Долоня ковзнула по каменю, забравши трохи білого пилу.

Ударити по ньому можна було тільки збоку. Марек уперся правою стопою в суху нерівність і поклав на уламок долоню. Не навалювався всім тілом, щоб не провалитися слідом.

Короткий поштовх віддав у руку.

Камінь вилетів з-під відростка й застукав униз. Суха гілка різко розігнулася, вдарила об стіну вище. Марек пригнув голову. По волоссю пройшов жорсткий пил.