Розділ 1

Марек прокинувся від спраги. Ще не розплющивши очей, він провів язиком по зубах і зрозумів, що вставати доведеться. Домовитися з тілом про додатковий сон не вийде.

Під щокою зім'явся край подушки. У кімнаті пахло вчорашньою смаженою цибулею, а праву ногу холодило: шкарпетка сповзла й трималася на пальцях. Марек поворушив ними, стягнув її остаточно і посунув руку до стільця біля ліжка. Склянка мала бути там.

Пальці знайшли телефон, зім'яту серветку, ложку. Склянки не було.

Він обережно розплющив очі.

Перед очима світилися літери.

Система. Первинна перевірка.

Марек примружився. Текст був надто близько, щоб читати його спросоння, і надто яскравий для такої голови. Він відвернувся до стіни. Літери лишилися перед ним.

Ну звісно. Тепер і в телефоні щось зламалося.

Він заплющив очі. До горла підступила нудота. Коли вона трохи відпустила, спробував сісти. Підлога хитнулася назустріч, але зупинилася вчасно. Марек уперся ліктями в коліна, обхопив голову долонями й посидів, дихаючи крізь ніс.

Перевірку пройдено. Ви — користувач Системи.

— Дуже радий, — сказав він.

Власний голос подряпав горло. Користувачеві насамперед потрібна була вода.

Замість повідомлення з'явилися нові рядки.

Оберіть стартову допомогу. Зброя — для негайного захисту. Навичка — потребує освоєння й енергії. Випадкова нагорода — користь не гарантована.

Марек устиг вихопити слова «допомога» і «нагорода». На решті погляд не втримався. Він потягнувся до останнього рядка, як тягнувся до кнопки, що прибирала нав'язливе вікно, — аби воно вже зникло.

Палець пройшов крізь літери. Тієї ж миті напис змінився.

Отримано інструмент зі змінною формою. Початкова форма — спис.

Біля стільця щось глухо стукнуло.

Марек завмер із простягнутою рукою.

На підлозі лежала темна палиця з широким вістрям. Її тупий кінець торкався ніжки стільця, а гострий дивився під ліжко. Щойно там були тільки шкарпетка і паперовий пакет від вечері.

Марек повільно опустив руку. Потім обмацав ковдру, наче міг знайти під нею щось, що пояснило б появу списа. Телефон досі лежав на стільці. Екран був чорний.

Він узяв його. Натиснув бічну кнопку, зачекав і натиснув ще раз, довше. Нічого. Шнур від зарядного пристрою лежав поруч, на підлозі. Звечора він так і не приєднав його до телефона.

Це принаймні пояснювалося легко.

Марек поклав телефон назад і потер очі. Напис про спис потьмянів. Коли він подумав, що його треба прибрати, літери зникли зовсім.

Спис залишився.

Від нього довелося відсунути босі ступні. Марек нахилився, але торкатися не став. Сів рівніше і подивився на вхідні двері, які було видно крізь передпокій. Ключ лишався в замку. Вікно за сушаркою було зачинене зсередини. Він згадав, як повернувся, скинув черевики, поставив їжу на стіл. Усе це було. Нікого із собою не привів.

На мить він навіть подумав про жарт. Спробував уявити людину, якій заманулося б прокрастися до його квартири з такою штукою, і нікого не згадав. Та й написів перед очима це не пояснювало. У кімнаті стало задушливо. Марек відтягнув комір футболки від шиї, ковтнув і відчув, як часто б'ється серце. Йому зовсім не хотілося знову дивитися вниз.

Але спис лежав біля його ліжка. Переступати через нього весь ранок теж не вийде.

Марек знав, як виглядають його руки після випивки: трохи тремтять, коли треба втягнути нитку в голку чи запалити плиту. Знав і неприємний провал у животі після занадто швидкого підйому. Але речі з повітря раніше не падали. Пам'ятати це було зараз чомусь дуже важливо.

Він накинув на вістря серветку й підняв спис за середину.

Важчий, ніж здавався. Кисть потягнуло вниз; древко лягло в долоню прохолодною, ледь шорсткою поверхнею. Воно не було схоже на дерево. Сірі смуги вздовж нього переходили у вістря без шва й кріплень. Марек нахилив спис до світла, обережно стягнув серветку. На тонкому краю за неї зачепилося паперове волоконце.

Гострий. Перевіряти пальцем не хотілося.

Він поставив тупий кінець на підлогу. Вістря сягнуло йому приблизно до грудей. Для квартири навіть це було забагато: варто було повернути руку, і спис уперся в сушарку з білизною.

Марек відвів його назад, притулив до стіни вістрям угору й підвівся сам.

Коліна тримали. Голова теж трималася, хоча користі з неї поки було небагато. Він перевірив, чи не порізав долоню, і пішов на кухню, притримуючись одвірка.

У мийці стояла вчорашня сковорідка. Марек відсунув її, взяв із шафки склянку й відкрутив кран. Труба кашлянула. На скло впало кілька крапель, потім зашипіло повітря.

Він залишив кран відкритим, дістав із шафки пляшку, в якій мав бути залишок води, і потрусив. На дні щось хлюпнуло. Ковток вийшов теплий, із присмаком пластику, але язик нарешті відлип від піднебіння.

Другий ковток довелося розтягнути. Більше не було.

У трубі стишилося й повітря. Марек закрутив кран і посунув порожню склянку на стіл. Рукою зачепив чайник. Усередині хлюпнуло.

Він підняв кришку. Вода була. Небагато, але чиста, без крихт і чайного листя. Учора він збирався заварити чай та передумав. Марек налив у склянку, випив повільніше, ніж хотілося, і почекав. Шлунок поки не заперечував. Тоді він перелив решту в пляшку. Води вийшло менше половини, зате вже не порожньо.

Зі склянкою в руці Марек повернувся до мийки й тільки там помітив, що знову тягнеться до крана. Прибрав руку. Звичка виявилася впертішою за нього. Він поставив склянку поряд зі сковорідкою, витер рот і прислухався: може, труба все-таки зашумить? За стіною теж відкрили воду. Звідти долинув той самий короткий свист, а тоді хтось сердито стукнув по металу.

На вулиці завила сигналізація. Вона кілька разів збилася на довге скиглення, тоді стихла, і крізь вікно долинули людські голоси. Один чоловік гукав когось на ім'я. Далеко, за будинками, почувся важкий удар.

Марек підняв голову.