Він просто є

Ось ти мовчиш,

а він питає,

про зустріч каже він тобі,

а ти киваєш та тікаєш.

Себе питаєш, та не знаєш:

«А чи потрібен він мені?»

А він - дивак, настирний дуже,

про тебе хоче більше знать.

Останнім часом всіх дивує -

змінився дуже цей юнак.

Та ти не певна, ти не знаєш,

чи в серце знову підпускать.

Бо вже бувало - обіцяли,

а потім вчили забувать.

А він стоїть, не відступає -

без пафосу, без зайвих слів.

Він просто є. І лиш чекає,

щоб ти повірила у див.

І ти вже дивишся інакше,

немов уперше - без броні.

І, може, все не так вже й страшно…

А раптом він - для тебе? Ні?..

А він мовчить. Та в тому слові -

більше, ніж у сотні фраз.

Не квапить, не ламає волі -

він просто тихо поряд… вас.

І в серці щось тремтить незвично,

немов весна на фоні снігу.

Невже буває все логічно,

коли Господь веде без бігу?

Ти дивишся: уже не страшно.

Не так вже й треба все збагнуть.

Бо іноді - мовчання важче,

ніж будь-який прямий маршрут.

І ти вже крок зробила сміло -

не в нього, ні - у бік тепла.

Бо іноді дорогу в серце

веде не пристрасть… а простота.

І він не кличе, не тривожить,

не рве тебе на «так» чи «ні»,

він просто - світло, що поможе

у найтемнішій глибині.

Не обіцяє він безмежжя,

не носить слів, як пишний грім.

Він - як вода, що тихо межить

між серця берегом твоїм.

А ти ступаєш зовсім тихо,

неначе вперше - не одна.

Бо поруч - не вогонь, не крига,

а просто - правда. І вона -

не кличе в мрії, не втікає,

не грає ролей, не кричить.

Вона в очах його палає -

така, що болем не болить.

Тепер вже ти питаєш серце,

а не тікаєш від думок…

І Бог, здається, трохи дверці

відкрив, де знов почнеться крок.