4 розділ

Кейтлін

До лікарні я доїхала швидко, завдячуючи цим Оліверу, який дав мені свою машину, запевняючи, що та йому не потрібна. За стійкою при вході мене зустріла привітна брюнетка.

- Ви Кейтлін Сноу? – запитала вона, розглядаючи мене.

- Так. Вас повинні були попередити щодо мого приходу.

- Так, прокурор попередила нас про те, що до міс Дженни приїде її адвокат.

Я киваю і йду за дівчиною по лікарняних коридорах, ще не дійшовши до палати, бачу поліцейського, який пив каву, оглядаючи коридор. Схоже, це був охоронець, якого приставила Рейчел.

- Хто ви?

- Адвокат Кейтлін Сноу, прокурор Бейкер повинна була попередити про мій прихід.

- Так, звичайно вона попереджала мене.

- То я можу увійти? – вказую на двері.

- У міс Марко зараз відвідувач.

- Що? Який ще відвідувач, – різко відчиняю двері до палати і бачу на ліжку дівчину. Вона підтягнула коліна до грудей і обняла їх, темно-русі кучері обрамляли кругле бліде обличчя, під заплаканими очима були синці.

- Хто ви такий? – запитую я в чоловіка, який стояв навпроти зіщуленої дівчини, – і чому ви в палаті моєї підзахисної?

- Вашої підзахисної, – його слова звучали скептично. Він був високого росту і, скажімо так, ну дуже переконливою широкою спиною. Каштанове коротко стрижене волосся. Його фігура лякала, – мене не повідомляли про адвоката міс Марко, як вас звуть?

- Спочатку ви відповісте на мої питання, і лише тоді я буду відповідати на ваші. Хоча мені здається, я здогадуюсь, хто ви такий. Ви Томас Філц – агент ФБР, – на його губах з'являється щось схоже на посмішку, здається, його забавляє те, що відбувається.

- А ви?

- Кейтлін Сноу, і з сьогоднішнього дня я адвокат Дженни Марко. Тому прошу в подальшому майбутньому спілкуватись з моєю клієнткою лише в моїй присутності, беручи до уваги її страх до людей протилежної статті. Чи ФБР не бере до уваги психологічне здоров'я жертви?

- Ну що ви, Кейтлін, звичайно, ми беремо до уваги усі фактори. Нам важливо, щоб Дженна якомога швидше усе згадала та допомогла знайти вбивцю.

- Отже, це були вбивства, – скоріше стверджую, ніж запитую.

- Давайте ми обговоримо це пізніше, – він вказав на зіщулену Дженну на ліжку та вийшов з палати, кинувши на прощання. – Ви чудесно виглядаєте, Кейтлін, шкода що ми зустрілись за таких обставин.

Шоковано дивлюсь на те, як він виходить з кабінету. І як це розуміти?

Дістаю телефон і пишу Оліверу.

Знайди мені всю інформацію на цього агента, все, навіть те, коли він ходить в туалет.

- Дженно, мене звати Кейтлін, я ваш адвокат. Усе гаразд, ви можете довіряти мені, – кажу я, сідаючи на стілець поруч з ліжком дівчини.

Дівчина мовчала, навіть не дивлячись на мене.

- Дженно, я не зможу допомогти вам, якщо ви не будете контактувати зі мною, зрозумійте мене, – м'яко кажу я, розуміючи, що тиснути немає сенсу, адже, натиснувши на неї, я зроблю лише гірше.

- Він знайде і вб'є мене, – шепоче дівчина.

- Хто він? – обережно запитую я.

- Він сказав, що ми всі заплатимо за те, що сталося з його малечою...

- Дженно, ви бачили його обличчя?

Дівчина хитає головою.

- А голос? Він говорив з вами, ви можете впізнати його голос?

- Він був у масці, вона змінювала його голос, але...

- Що але?

- У нього є тату на правому плечі, тату у формі орла.

- Гаразд, молодець. Я залишу тобі свій номер телефону, якщо тобі щось буде потрібно або згадаєш ще бодай щось, телефонуй, гаразд?

Я простягаю їй свою візитку, дівчина лише киває та бере візитку з моїх рук.

* * *

У лікарняний коридор гінекології я увійшла з трохи тремтячими руками.

- Ей, усе буде добре, – сказала Фінна, явно помітивши мою нервовість. Я лише кивнула, сподіваючись, що буде.

Я сіла на стілець в коридорі, поки Аманда сиділа навпроти мене та свердлила мене недовірливим поглядом. Вона не вірила в мою вагітність. Звичайно, не вірила, адже вагітності не було. Це була брехня, пастка, у яку вона повинна була потрапити, як муха в павутину.

Це була моя гра, у яку я грала професійно, адже усі козирі були в мене і на моєму боці було більше дієвих гравців.

Аманда вміло грала людьми, але в мене була перевага: люди на моєму боці робили це з власної волі, справді маючи бажання допомогти мені.

У коридор вийшов лікар і запросив нас з Амандою до свого кабінету. Аманда увійшла перша, хоча увійшла – м'яко кажучи, вона буквально влетіла, як фурія.

- Ну, що я можу сказати, обстеження ми провели усіаналізи в нормі, є певні відхилення але у вашому стані все в рамках норми – почавдобре поставленим голосом лікар. – Вітаю вас, Кейтлін, ви станете мамою. Термінпоки маленький – п'ять тижнів, тому будьте обережними. Зараз є великий ризик викидня. Я випишу вам рекомендації та вітаміни, більше гуляйте на свіжому повітрі, не вживайте алкоголь, але якщо дуже хочеться, можна вжити в дуже маленьких кількостях.

Він говорив так впевнено та серйозно, що якби я особисто не знала, що це брехня то повірила би.

Я посміхнулась, дивлячись на перекошене від злості обличчя Аманди.

Оооо, вона була зла, дуже зла.

- А вас, Амандо, можу привітати з майбутнім онуком або онучкою. Добре ставтесь до своєї невістки, – він простягнув їй фото УЗД, і ми з Фінною ледь подавили сміх.

- Дякую, – зло сказала вона та вийшла з кабінету.

Як тільки вона вийшла, ми з Фінною пирскнули від сміху.

- Здається, повірила, – сказала сестра.

- Ще б пак. Дякую вам, – кажу я лікарю та тягну сестру з кабінету.

- Ти думаєш у нас вийде? – запитує сестра.

- Повинно вийти, інакше – все дарма, – кажу я.

- А що якщо не вийде, що тоді? – ми зупинилися поруч з ліфтом.

- Вийде. У нас обов'язково вийде!

Фінна обійняла мене.

- У будь-якому випадку ти моя сестра і я на твоєму боці.

Я завмерла, саме ці слова вона сказала мені десять років тому, коли ми дізнались правду.

10 років тому