3 розділ

Кейтлін

Цього ранку мене розбудило не вранішнє сонце, яке безжалісно світило в моє вікно, і не мама, яка вимагала, щоб я вставала та починала працювати.

Мене розбудила господарка будинку Гріффінів, Аманда Гріффін нависала наді мною та Вільямом, наче грозова хмара. Її прекрасно нафарбовані червоним вуста були стиснуті в одну лінію, а з очей ледь блискавки не летіли.

Вільям ліниво перевернувся, і я відчула, як кам'яніє його спина, коли він бачить свою матір.

- Що це означає, – шипить вона.

- Те, що ми з вашим сином переспали, – кажу я, трохи встаючи та тягнучи простирадло, щоб прикрити своє оголене тіло.

- Я запитувала не тебе, бісове стерво, ти з самого початку хотіла влізти в ліжко до мого сина, – говорить вона і раптово хапає мене за волосся, тягнучи з будинку, Вільям приголомшений дивився на дану картину, болісно скривившись та прикривши голову руками, – та я тебе розчавлю, як комашку.

Вона і далі тягне мене за волосся, а я намагаюсь втримати покривало та встигнути за цим стервом, щоб не залишитись лисою до свого весілля.

Шум, який вона створила своїми прокльонами в мою сторону та словами щось на кшталт того, що я звабила його сина, змусив усіх мешканців будинку вийти назовні. Я бачила, як на балкон виїхав Майкл, а поруч з ним стояла Фінна.

- Ти зараз же збереш свої речі і заберешся з мого дому, – кричить Аманда, жбурляючи мене на землю. Ледь стримую насмішку.

- Не вийде, – кажу я гордо, піднявши підборіддя, – це не перша наша ніч з вашим сином, і я вагітна від нього.

Сказати, що мої слова призвели до фурору, – це нічого не сказати. За свою недовгу адвокатську кар'єру мені доводилось брехати, недоговорювати та перегинати палку, але обличчя Аманди в цей момент ні з чим не зрівняється.

Здається, її перекосило від злості, на лобі виступили сині вени, вона нервово стискала і розтискала кулаки.

- Якщо не вірите мені, це можна легко перевірити, – кажу я, встаючи. Я знищу тебе, Амандо Гріффін.

- Повія, – чую голос матері і, коли розвертаюсь у ту сторону, де вона стояла, бачу, як вона йде до мене. Щока одразу починає пекти від ляпаса матері, на очі знову, як колись, навертаються сльози, та я не дозволяю їм навіть з'явитись, не те, що стекти по гарячій щоці.

- Вашому сину доведеться одружитись на мені, а інакше я розкажу ЗМІ, що він змусив мене переспати з ним і не приймає малюка.

Перша бомба вже підірвалась, Амандо.

- Це знищить репутацію всієї сім'ї. Сумніваюсь, що ви цього хочете. Я даю вам три дні на роздуми, - не дивлячись на матір, йду в дім, на ходу роздумуючи, куди мені краще поїхати зараз: до Рейчел чи в нашу з Олівером контору.

Дістаю зі своєї шафи дорожню сумку, а з неї чорні класичні штани та того ж кольору лонгслів. Одягаю сережки-крапельки та дістаю срібну підвіску з птахом.

У двері настирливо стукають, тому зашнурувавши чорні ботинки, які не дуже вписувались в образ, але були мега зручними, відчиняю двері, стикаючись з мамою.

- Мені здається ти вже виразила свою думку щодо того, що сталося, вислуховувати те, що я повія і гуляща дівка, знову я не збираюсь.

- Бісова дівка, – вона оглядає мене з ніг до голови. – Куди ти зібралась?

- На роботу, – просто відповідаю я, намагаючись обійти її, та вона, наче скеля, закрила прохід.

- Твоя робота тут!

- Знаєш, я не бачу більше сенсу приховувати від тебе правду, у мене немає ні бажання ні сил. Я вступила в Бостон на юрфак, закінчила навчання і стала адвокатом, а не вчителем математики, як ви з сестрою думали.

- Що? Як ти посміла брехати мені, я заборонила тобі навіть думати про кар'єру адвоката, – вона знову підіймає руку, щоб дати мені ляпас, та я зупиняю її, перехопивши руку.

- Більше ніколи не смій підіймати руку на мене. Я класифікований спеціаліст, найкраща з курсу і один з найуспішніших молодих адвокатів і, що б ти не сказала мені, мамо, я не покину це.

Підіймаю свою сумку та, штовхаючи її в плече, виходжу з кімнати.

- Якщо ти підеш і почнеш займатись адвокатською справою, у тебе більше не буде матері.

Заплющую очі і важко вдихаю трохи затхле повітря приміщення.

- Наче ти колись була мені справжньою матір'ю, лише одна назва.

Я йду, не озираючись, намагаючись, зрозуміти, що я відчуваю. Але всередині пусто. У мене залишилась лише моя оболонка, всередині порожньо. Жодних емоцій, крім бажання помсти за те, що в мене відібрали. Те, чого мені так і не дали відчути.

Виходжу з будинку, на ходу набираючи повідомлення для Олівера.

Я: Де ти?

Олаф: їду в суд, у мене сьогодні слухання. Щось сталося?

Виходжу за межі будинку і прямую на зупинку, намагаючись згадати, який саме автобус прямує до офісу або хоча б у тому напрямку.

Я: Ні, усе гаразд, зустрінемось в офісі.

Додаю смайлик, який підморгує, та вимикаю телефон.

Через кілька хвилин на зупинку приходить Фінна, її темне, майже чорне, волосся заплетене у високий хвіст, на ній довга приталена сукня.

- Куди ти?

- Я їду до лікарні, – почала вона. – Мене взяли на стажування до одного з найкращих кардіохірургів.

Мимоволі посміхаюсь, дивлячись на те, з якою дитячою радістю та блиском в очах вона говорить про це. Знаю, що бути кардіохірургом було мрією Фінни з підліткового віку. І вона нарешті так близько до своєї мети, як і я.

- А як же Майкл? – питання звучить швидше, ніж я розумію, що це не повинно мене хвилювати. Доля цього інваліда мене не стосується.

- Я продовжую заняття з ним, нещодавно він зміг сам сказати своє ім'я.

Я лише киваю, намагаючись не думати про те, як він запитував моє ім'я, цікаво, він досі не знає його чи вже дізнався. Як швидко він зможе вимовити ім'я моєї сестри?

-  Пробач, Фінно, та мені час.

Швидко заходжу в автобус, навіть не поглянувши, куди саме він їде. Я просто хочу втекти від сестри, від її питань, від погляду карих очей.

Фінна була така чиста та невинна, її любили всі навколо. Студентка медичного з хорошим майбутнім, дівчина з планами стати кардіохірургом та рятувати життя.