Глава одинадцята. Поміч.

Таїсія

   Я довго вертілась з боку на бік після нашої зустрічі, коли повернулась ледь не під самий ранок, але заснути змогла Лиш на годину. Було багато думок про наші розмови, було багато спогадів про нашу недавню зустріч.

    Чай тоді я все ж не випила. Просто погодилась по інерції, а пізніше не наважилась його пити - хто його знає, що Череводор міг туди підсипати. Коли він приніс чай, я лиш інколи позирала на чашку, а під кінець взяла її в руки. Відчуваючи її тепло, я піднесла її до губ, але все ж не наважилась пити. Хлопець ніяк до цього не віднісся, здавалось, йому було плювати на це.

     Спочатку розмова взагалі не йшла. То він щось запитає у мене, а я відповідаю, то я запитую у хлопця щось, а він відповідає. При тому, я помітила, що Череводор наче відчував себе більш відкритим, коли був певен, що нас окрім Олівії ніхто не зможе почути - якісь різкі рухи, ледь чутні видихи, інколи він дозволяв собі відкинутись на спинку свого стільця, як справжній господар цієї кімнати. Схоже, він довіряє Олівії трошки більше, ніж іншим. Що в ній такого, що сам Череводор довірився їй?

   У той час розмова почала текти більш спокійно - і хоч він майже нічого більше не розповідав про табір чи про те, навіщо я тут, він інколи міг розповідати щось зі свого життя чи коли ми ще перебували в цьому таборі. Ми обидва трохи розслабились, хоча я все ще відчувала легкий страх перед хлопцем. Він все ще був сильним не тільки фізично, а й у комп'ютерах. Хто його знає, що він там ще може зробити...

    Додому я поверталась, коли вже була шоста ранку. Череводор спеціально назначив нашу зустріч, кажучи, що мені так буде зручніше, якщо мої батьки не підуть на роботу і не будуть вставати рано з-за цього. І, хлопець був правий. Бо зазвичай мій батько прокидався якраз о шостій ранку, бо їхати йому на роботу треба було далеченько, а мама десь о сьомій чи восьмій. Тому варіант з вихідним був самим ідеальним.

   Коли я йшла, я боялась, що мене хтось помітить. Постійно здавалось, що люди, яких на той час було дуже мало, були або маніяками або знайомими моїх батьків, які могли б спалити мене батькам. Через це я намагалась обходити місця, де можу зустріти їх, і при цьому не йти по досить темних, бо навіть попри такий час, на вулиці було ще не надто яскраво.

   Коли я вдома нарешті змогла заснути, мені приснився доволі незвичний сон - настільки реальний, що мені на кілька секунд здалось, що я дійсно бачу все в реальному часі. Що я все ще у тому таборі, і мені показують якесь збочене шоу. 

    Уві сні в полум'ї стояла висока постать в черепі мертвої тварини - бика чи когось такого. Він стояв, як жрець з минулих літ, в одній руці тримаючи тушку ще живого зайця, який інколи ледь смикався від страху, а в іншій ніж, приготований спеціально для цього зайця. Навіть попри череп я знаю, хто ховається під ним. Хто намагається ховати обличчя, але його око все же наче випромінює темряву, що створює густий туман довкола дерев лісу і старих, скрипучих будинків, в яких наврядчи буде ще хтось жити.

    Череводор заносить ножа над бідною тваринкою, але я не можу поворухнутись. Навіть погляд не можу відвести. Щось всередині мене кричить, що якщо заяць ще раз смикнеться куди сильніше і втече геть, на його місці можу опинитись я, але щось - або хтось, - змушує мене дивитись на цю «виставу» аж до того моменту, доки я не відчуваю біль на своїй шиї, наче мене дійсно ранять і не прокидаюсь.

    Зник табір, зник ніж, зник заяць, зник Череводор. Я ще довго роздумувала над тим, що значить цей сон. Звісно, я не сильно вірю в те, що сни можуть давати якесь знання на майбутнє, але, може, це зовсім не майбутнє, а минуле? Може, я колись вже зустрічалась з Череводором, але через пігулки все забула? Зітхаю, розуміючи, що Череводор був правий - треба перестати пити пігулки. Бо якщо станеться щось погане, і це буде пов'язано з моїм минулим, я зможу якось допомогти, бо згадаю щось важливе - щось, чого не знали або могли не пам'ятати інші.

    Коли я беру телефон до рук, бачу єдине за останній час повідомлення від Череводора:

— Радий був з тобою поспілкуватись вживу. Сподіваюсь, ще зустрінемось)

   І знову ця посмішка зі скобкою, але без крапки. Чомусь, коли я тільки переписувалась з Череводором, мені здавалось, що він має більш активний характер попри всі ті слова в переписці - якісь жарти, посмішки, зайві погляди, як на подругу, з якою він радий знову зустрітись через стільки часу коли він думав, що я ніби не бачу. Що з іншої сторони погроз будуть стояти більш... Легкі слова і фрази. Ну, як до тієї, які він дійсно був радий побачити і з якою хотів би поговорити. Але ні.

    Череводор здавався параноїком і людиною, яка до себе так просто не підпустить. Якщо взагалі підпустить... Тільки коли я почала згадувати нашу зустріч, я почала помічати деякі цікаві моменти, пов'язані з його поведінкою та довколишнім світом, який оточував хлопця в той момент. Вікна були закліяні скотчем зсередини, а ззовні я бачила три дерев'яні балки, які не давали б такої легкої можливості залізти всередину. Хлопець часто озирався то на вікно, то на двері, і рідко затримував на мені погляд, наче боявся чогось. Хотіла було я запитати, що з ним відбувається і чого він так боїться - бо чого може боятися такий здоровий, як бик, хлопець? - але не наважилась. Ми були не настільки близькі. Тим паче, я в якійсь мірі все ще боюсь Череводора. А те, що вже він когось боїться змушує мене боятись ще більше.

    За сніданком я виглядаю трохи млявою через те, що в останній час спала дуже мало. Сказалось усе це хвилювання, так ще й зустрічі з Череводором додались. Але, насправді, в якійсь мірі я задоволена тим, що змогла зробити такий великий прорив у справі. Тепер, у мене було більше їжі для роздумів, а значить, є ще куди тягнутись.

— У тебе все добре? - Запитала занепокоєна мама, зиркнувши на мене з легкою підозрою. - В останній час ти виглядаєш, як сонна муха, їй богу.