Глава десята. Табір.

Таїсія

    Череводор назначив дату і приблизний час, коли мені треба прийти до того клятого табору. Залишалось всього лиш три дні, а я продовжувала вагатися, чи правильно я зробила, якщо на емоціях погодилась прийти до нього. І чому взагалі треба чекати стільки часу? Череводор стільки часу бажав, щоб я прийшла до того табору, а зараз відтягує нашу зустріч. Невже якісь справи? А чи він просто злякався, що я нарешті погодилась, тому й вирішив відтягнути час?

   Вагалась я не тільки через те, що на емоціях вирішила зробити те, що не наважувалась зробити багато часу, відтягуючи цю «велику» подію, а ще й тому. Не тільки тому, що боялась того, що мене там могло чекати. А й тому, що я ніколи не втікала вночі кудись так далеко. Так, до цього я вже провернула подібне, пішовши й забравши «подарунок» Череводора, але то було ледь не під самими нашими вікнами. У той час я могла хоча б спробувати втекти, якби на мене хтось спробував напасти, і, якщо батьки щось прокинуться раніше часу, швидко повернутись додому. А зараз ситуація зовсім інша.

    Беру телефон до рук. Відкриваю чат з Череводором і кілька хвилин дивлюсь на його аватарку, вагаючись. Стільки часу пройшло, а я до сих пір навіть голосу його не чула, і в очі бачила лиш його жалюгідну тінь. Невже він настільки потворний, що вирішив постійно ховатися в тінях? Тоді чому кликати до себе? Чому так довго вмовляти прийти до табору?

    Все ж, відкладаю телефон. Ні. Раз вирішила, значить треба прийти. Треба вирішити цю проблему, і, якщо вдасться, надовго, якщо не назавжди. Треба зустрітись зі своїми страхами і ваганнями очі в очі, а не втікати, як остання боягузка, яка нічого вирішити не може. Але, треба, щоб хтось допоміг мені, підстрахував, якщо щось піде не так.

   На Марину я більше не хочу навалювати свої справи, вона й так доволі багато мені допомагала до цього. Годі користуватись сестрою. Можливо, допоможе Лєра зі своїми друзями, але і їх я не хочу наражати на небезпеку. Череводор вже зміг дістатися Жені, що йому завадить зробити щось подібне з моїми друзями і рідними.

    Що тоді робити? Йти самій не хочеться, знаючи, на що здатний Череводор і не знаючи, що він ще зможе зробити - ніхто ж не знає, що в його хворій голові. Але й кликати когось йти зі мною теж не хочеться все з тих же причин. Не піти? А якщо зробить щось моїм друзям і батькам? Череводор вже сам прямо сказав, що був причетний до поранення Жені в той день. Хоча, може, він не сам його ранив, але точно або був присутній там, або наказав комусь.

   Якщо Череводор має кого зробити це, чи не значить те, що тоді у тінях міг бути не він? Що це була зовсім інша людина, яку сам Череводор послав, щоб самому не з'являтись? Але з'являється ще одне питання - навіщо? Чого Череводор боїться, якщо не хоче вилазити і показувати себе по-справжньому? А якщо він просто намагається просто заплутати мене таким чином? Нічого не розумію...

    Так, ладно. Йдемо далі. Він обіцяв, що й пальцем не троне ні мене, ні Женю, якщо я все ж прийду до цього табору. Звісно, про інших близьких мені людей він нічого не казав, але гадаю, на інших це правило теж розповсюджується. Якщо ж ні... Пора звертатись до поліції. Можливо, вони зможуть чимось допомогти, хоча цей чорт може викрутити все так, наче я спілкувалась сама з собою, або взагалі ні з ким не спілкувалась - в телеграмі ж можна чат у обох видаляти за бажанням.

   А якщо поліція не допоможе, що тоді? Братися самою за справу, хоча я й зараз не можу до кінця. Але, чи зможу я протриматись до кінця, якщо вагають ще з самого початку? Уявляю, що буде, якщо будуть більш жорстокі «ігри» та пригоди. Хоча... Череводор колись казав, що ми якось пов'язані, чи щось таке. Чи можу я скористатись цим?

    Знову беру телефон. Чат з Череводором вже був відкритий. Швидко набираю текст і так само швидко намагаюсь виправити помилки в тексті. Не задумуючись, відправляю повідомлення:

— Слухай, ти казав, що ми колись з тобою добре ладнали, так?

   Хвилини, коли Череводор не заходить в мережу, тягучі. Здавалось, хлопець подивився на це повідомлення в шторці повідомлень, і зараз думає - відповідати чи ні. Але ось, дві галочки. Він увійшов до мережі, і нарешті прочитав моє повідомлення. Кілька секунд тиші, і нарешті приходить коротке повідомлення:

— Так, казав.

    Я вагаюсь ще кілька секунд. З'являється питання - що, якщо я нічого не зможу зробити? Не зможу вплинути на нього, якщо він захоче зробити щось погане? Але через кілька секунд відштовхую цю думку. Якщо Череводор казав, що ми були близькими друзями, чи не значить, що хлопцеві доведеться продовжувати тримати обличчя, щоб досягти своєї мети, аж доки гратися зі мною буде вже марно?

— Ти можеш зробити для мене одну невеличку послугу, раз ми з тобою були такими хорошими друзями? Ну, по старій дружбі, так би мовити.

    Він мовчить кілька секунд. Невже я помилилась у своїй здогадці? Невже він дійсно грався до цього зі мною, а зараз, коли все стає більш жорстоким, відмовиться?

— Гадаю, що зможу, якщо це в межах моїх сил.

   Від полегшення я видихаю. Звісно, це все ще не значить, що Череводор дійсно виповнить моє прохання, але спробувати хоча б треба.

— Розкажи мені, як саме ми з тобою познайомились. Гадаю, пройшло вже достатньо часу, і ти можеш довірити мені таку «велику таємницю».

    Череводор мовчить надто довго. Я дивлюсь на напис «в мережі», намагаючись заспокоїти шалене серце, а всередині зростає надія, що Череводор не зникне, залишивши мене на самоті з купою питань, як робив це до цього вже стільки часу. Ну же... Якщо ти дійсно не брехав мені, або ж вигадав найкращі брехню в своєму жалюгідному житті, скажи вже хоч щось, навіть якщо це буде ще одна клята брехня...

— Нічого особового в нашу першу зустріч не відбулось. - Нарешті відповів Череводор, і я видихнула. - Ми просто зустрілись на вулиці, коли у нас обох був вільний час, і стали багато часу проводити разом. Інколи до нас приходили й інші, але частіше ми були тільки вдвох.