Глава дев'ята. Рана.

Таїсія

    Чомусь сьогодні я прокинулась дуже рано, хоча такої звички протягом літніх канікул я намагаюсь позбавитись, щоб хоч трохи виспатись. Встала близько сьомої ранку, і сиділа на кроваті, думаючи, що треба робити далі, і що я взагалі маю з інформації. Паралельно з цим пишу Євгену з надією, що ми зустрінемось ще й сьогодні. Відкидаю телефон в сторону. Так, добре.

    Тепер у нас може бути одразу три персони - якщо, звісно, та примарна третя персона існує, і я собі нічого не надумала. Вони кружляють довкола однієї історії - смерті того начальника відділку і невідомої дівчини. Можливо, цією дівчиною є Настя, якій писав вірші один з невідомих. Але хто? Ця сама невідома персона, якої може навіть не існувати а я просто собі все вигадала, щоб легше йшло, чи начальник відділку? Гадаю, що точно не останній, бо на дворі двадцять перший вік, навіть такі речі мало кого з дівчат тоді влаштовували. І я б ще зрозуміла, якби дівчина була достатньо дорослою, щоб точно цінувати таке від Дмитра, бо вже провела з ним достатньо часу, але ж коханці в більшості випадків не вбивають одне одного, якщо їх щось влаштовує.

    Значить, десь там є хтось третій, хто міг написати цей невеличкий вірш, але як щось, що прилягало до «головного» подарунка. Але яку роль він відіграв у всьому цьому? Чи хотів він зупинити Рагнара, а чи взагалі знав про «заборонений» зв'язок між Настею та цим чоловіком? Я легенько смикаюсь. Нагадує нас з Череводором - він теж повний псих, який не бачить нічого окрім своїх цілей. Чи може це бути натяком на те, що ці люди якось пов'язані з ним? Може, якісь далекі родичі? Не знаю, і шукати, гадаю, їх марно буде. Рагнар і теоретична Настя давно померли, та третя персона може взагалі не існувати. Я знову зайшла в глухий кут.

    Але ось у чому питання - чим таким нагрішила Настя, через що її захотіла вбити така велика і відома людина? Це явно не було звичайне вбивство чи якийсь інший гріх, який карається законом нашої країни, бо тоді б дівчину однозначно посадили до тюрми і наврядчи написали в газеті і повідомили в новинах - я знайшла старі новини, в яких казалось про цей інцидент, але нічого цікавого не знайшла. І тоді би про це точно дізнались її батьки - дві людини, які так довго запевняли інших, що їх дитина зникла кілька місяців тому. Гадаю, їх би одними з перших повідомили про цю подію.

    З'являється нова думка. Чи не могли батьки покривати свою дитину, а потім вона зробила необережний крок, і Рагнар, спробувавши її зупинити, помер і сам? Не знаю. Але руки самі тягнуться до телефону.

— Чуєш, ця Настя крутити двома чоловіками одразу? - Питаю я у Череводора перше, що мене турбує.

   Він швидко заходить до мережі. Ну, хоч щось в цьому житті стабільно. Знаю, що він нічого мені не скаже, бо в його манері вести за ніс і давати підказки лиш в рідкісних випадках.

— Бачу, в правильному напрямку думаєш, сонечко. - Від цього імені мене пересмикує, я змушую себе читати далі. - Так, вона крутила одним чоловіком. Але потім інший почав крутити нею.

— Що ти маєш на увазі? - Питаю я.

— Бачиш... Життя - така штука, де спочатку ти кохаєш, а потім кохають тебе. Перед тим, як я продовжую, хотів би запитати тебе про дещо... Що б ти обрала - бути коханою, чи кохати?

    І знову ці загадки. До чого взагалі це питання?

— Ну, мабуть, бути коханою... - Невпевнено відповідаю я.

— Чому? - Швидко прилітає питання.

— Ну, якщо кохаєш ти, то не факт, що кохають у відповідь тебе. А якщо кохають тебе, то зрозуміло, що можеш в один момент закохатись у цю людину й ти.

— Добре мислиш, з тобою буває цікаво розмовляти. - Продовжує Череводор. - Я б теж обрав другий варіант, якби тільки міг. Але мені дістається тільки жалюгідний огризок першого варіанту.

    Тій дівчині, яку він кохає, явно не дуже пощастить, якщо Череводор спробує підкотити в один момент до неї яйця. Мені навіть школа її. Але я мовчу, згадуючи першу й мови останню погрозу від цього хлопця.

— Я знав, що ти здогадаєшся про те, що ту дівчину звали Настя. - Продовжує тим часом хлопець. - Пишаюсь тобою. У відповідь я розповім тобі невеличку історію того, як же так сталось, що вона померла такою молодою. Її насправді викрали, дівчини не було кілька місяців вдома, через що вона намагалась повернутись назад, додому, ледь вирвавшись з пащі Рагнара. Той спочатку не відпускав її, утримуючи, як міг, але пізніше все ж дозволив відчути коротку частку свободи і надії на те, що не все ще втрачено. Але повернувшись назад, усі її знайомі, які могли хоч якось допомогти їй, померли, залишив її і жінку років п'ятдесяти на самоті. Вийшло так, що Настя й сама вирішила померти, вбивши разом з собою ще й Рагнара, щоб зупинити його і не дати поширити його панування. Бо помре одна жертва, і на її місце можуть поставити іншу. Але... Син цих двох залишився живим.

— У них був син?! - Не втрималась я.

— Так, був. Але про нього мовчали. Уяви собі, як би себе почували твої батьки, якби дізнались, що ти вагітна від монстра?

— А... Що сталось з цим хлопцем?

— Ніхто не знає. Навіть я. Але ж одне місце, де ти можеш знайти більше відповідей. Покинута вулиця, де колись був трохи нелегальний Ринок. Якщо хочеш - можеш піти туди, і спробувати про все дізнались.

    Я на кілька секунд заплющую очі, думаючи над тим, чи варто мені знову ризикувати і підкорятись Череводору, спробувавши залізти туди, куди я не повинна була сувати ніс. За весь цей час він тримав слово і залишав щось на тому місці, куди посилав мене, і навіть якісь додаткові підказки давав.  Та й зараз, дивлячись на його балакучість, можна подумати, що хлопець дійсно стає все більш налаштованим на те, щоб допомогти мені.

    Гадаю, варто спробувати. Але треба вигадати якусь відмазку, щоб на цей раз у матері не виникало питань про те, чому мене не було вдома стільки часу. Сиджу, думаю кілька секунд, а потім мені в голову приходить геніальна ідея - вмовити Марину. Тільки сестра може допомогти мені.