Глава восьма. Вночі.

Таїсія

— Привіт) - Череводор змушує відкрити мене очі й закотити їх від роздратування.

   Скільки б разів я не намагалась сьогодні спробувати нарешті заснути, завжди знаходиться щось або хтось, хто мене відволіче від цього заняття. Спочатку захотілось пити, потім думки про Євгена і про те, що між нами може відбуватися далі, а під кінець ще й цей написав - вперше за два останніх тижні. Спочатку я вже почала сподіватись, що все почало потихеньку налагоджуватись, що з приходом Євгена, з яким ми продовжили спілкуватись і знову зблизились, і довгим мовчанням Череводора все стане на круги своя. Але ж ні, цьому хрену треба з'явитись і зруйнувати крихкі надії.

    Лежу кілька хвилин з заплющеними очима, вмовляючи тіло якнайшвидше заснути і проклинаючи Череводора за те, що взагалі написав, як чую, як телефон знову вібрує від двох нових повідомлень. Да скільки можна?! Він вгамуватись не може?!

    Звісно, в один час він писав мені ближче до першої години ночі. Але це можна було виправдати тим, що ми обидва не спали з-за школи чи якихось інших своїх справ. А зараз Череводор показує, що він явно ненормальна людина. Бо нормальні люди у цей час сплять. Або хоча б не донімають тебе.

   Беру телефон до рук, продовжуючи подумки лаятись. Дивлюсь на два останніх повідомлення, які прийшли від хлопця.

— Я знаю, що ти не спиш, сонечко. - Від цього нового імені мене легенько пересмикує. Чого це він? - Будь ласка, маякни, що ти тут).

   На цей раз після скобки крапка. Явно терпець потихеньку натягується. Що, якщо я спробую його трохи побісити? Вивести з себе? Змусити почекати відповіді? Звісно, було б трохи нечесного з мого боку, бо Череводор кожного разу відповідав одразу, наче своїх справ нема. Але нехай зрозуміє, що я не завжди рада йому відповідати. Особливо після його... Сонечка.

— Маніпулюєш мною? - Приходить через кілька хвилин. - Дай мені відповідь зараз. Інакше  переломаю пальці твоїй забавці.

    Побачити Череводора було б добре, бо я до сих пір не бачила його обличчя. Але той факт, що він може вже знати, де я мешкаю, мене лякає. Так, Тая, спокійно. Це звичайна маніпуляції, він не знає, де я мешкаю... Але він знає про Женю. Не знаю, як, але знає. Що заважає йому дізнатись, де я мешкаю? І чого це він назвав Женю моєю забавкою?

— Він не забавка! - Стаю на захист свого друга. - Чого ти одразу на образи переходиш?

   Відчуваю, як пальці починають легенько тремтіти. Відчуваю холод десь внизу живота, коли з'являється страх. Перша погроза від нього, а я вже відчуваю, що не готова зустрітись зі справжніми проблемами, які він може на мене наслати. Я знову починаю його боятись, хоча гадала, що страх перед Череводором вже встиг вщухнути. Чому я його боюсь? Він же така ж сама людина, як і я, яка вважає, що краща за інших. Але щось всередині мене каже, що він інших Череводор все ж трохи відрізняється.

— О, відповіла. - І, смайлик з усмішкою. - Я знав, що це спрацює.

  Затримую дихання на кілька секунд. Він знущається наді мною? Чи знову кине якусь погрозу? Я читаю його повідомлення кілька разів, і не розумію - чи то в нього настрій так швидко міняється, а чи він і не мінявся зовсім. Невпевнено відправляю наступне повідомлення:

— Чого ти від мене хочеш зараз?

— Хотів запитати - чи готова ти до своєї першої пригоди? - Наче й не було тієї погрози.

    Я трохи мружусь, не до кінця розуміючи його. Про яку пригоду йдеться? І що Череводор придумав на цей раз? Відповідаю коротко:

— Ні.

— Ну чому? Я думаю, ти вже готова.

    Не втримавшись, пирхаю.

— Та йди в сраку, не готова я ні до чого. - Кажу з сарказмом, але майже одразу жалію, що взагалі відповіла так.

    Не наважуючи видаляти повідомлення, щоб ще більше не розізлити Череводора. Він і так вже все подивився.

— Будь ласкавою - визирни у вікно. - Разом з першою погрозою сьогодні прилетіло ще й перше прохання. Який він «молодець», ще й дякую поставив

— Ага, ще що тобі зробити? - Питаю, розуміючи, що Череводор явно не збирається знову погоджувати мені. Принаймні, поки що.

— Просто визирни. Будь ласка.

    Ну, раз він так просить... Я визираю, дивлюсь на дорогу, де ще світять ліхтарі, і майже одразу помічаю тінь. Знаю, що Череводор, відчуваю, як довкола нього скупчуються неприємні тіні, які готові утворитися в жахливих монстрів тільки за одним його бажанням. З-за цього я не можу побачити його обличчя - стоіть надто далеко від ліхтарів, і при цьому надто близько до нашого дому, щоб бути точно впевненим, що мої страхи тільки підтвердились. Цей виродок знає, де я живу.

    Череводор повільно відриває голову від землі, так само повільно підіймає руку і махає мені, наче вітаючись. Я ніяк не реагую на це, тільки відкладаю телефон в сторону і слідкую за ним. Череводор кладе щось на землю і знову махає мені. На телефон знову приходить повідомлення. Наважуюсь відірвати погляд від хлопця, відчуваючи, як починаю боятись того, що він може ось-ось зникнути. Читаю його повідомлення.

— Це невеличкий подарунок для тебе. Сподіваюсь, він сподобається тобі, сонечко. Бо шукав я його довго.

— Я не збираюсь його забирати. Нехай хтось інший замість мене забере.

— Ну-ну, сонечку. Не треба так казати. Я дійсно старався. Будь ласка, вийди. Я прошу тебе. Обіцяю, що не нашкоджу тобі. Тим паче, тут є також невеличка підказка.

    Мене лякає його оця м'якість і милі імена, які він дає. Невже це якось пов'язано з появою Євгена? Не знаю. Знаю лиш те, що коли на горизонті з'явився Євген, Череводор різко вирішив називати мене милими іменами. Але я точно знаю, що так звабити він мене не зможе, хоча цікавість знову розпалив. Отримати підказку, так ще й якийсь «подарунок»...

— Куди зібралась? - Питає у мене сестра пошепки, коли вийшла до вбиральні, і помітила, як я натягуючи на себе худі, збиралась вийти на вулицю.