Глава четверта. Відмова.

Таїсія

   Кожного разу, як мама давала мені пігулки, я більше не пила їх. Тільки робила вигляд, що приймала, а потім позбавлялась їх. Або викидала на вулиці в смітник, якщо йшла кудись, або смивала. Ніколи я не викидала пігулки в домашній смітник - помітити можуть, так ще й за це покарати. Можу в такому випадку відділатись «легкою» розмовою, але шанси на більш важке покарання є завжди.

     Не те, щоб я хотіла повністю підкоритись Череводору, показавши, що готова слідкувати за ним при будь-яких обставинах. Ця вся ситуація стала пусковим гачком для того, щоб нарешті наважитись діяти. Батьки ніколи не сказали б мені всієї правди, якби взагалі хоч щось сказали. А значить, треба вирішувати все самій.

    В голові до сих пір інколи блукали слова того незнайомця, який майже одразу видалив після відправлення чат - не довіряй Череводору. Звісно, я і без нього розуміла, що довіряти подібним людям по першому слову не варто, всяке ж можуть учинити... Але мене лякає те, що він так різко з'явився, і так само різко зник, наче його й не було. Просто видалив чат, коли побачив, що я прочитала. Не знаю, чи зможу колись йому написати чи про щось запитати, бо невідомо, чи він просто видалив чат, а чи заблокував мене.

    Хто він? Чому написав мені, і як дізнався, що я до цього спілкувалась з Череводором? Чи могли вони бути знайомі до цього? Яку роль грає у всьому цьому і чи буде продовжувати з'являтись?

    Усі ці два тижні я ігнорувала Череводора. Не тільки тому, що хотіла показати, що забила на нього в сподіваннях, що він ще хоч щось напише, а й через те, що ці тижні були дуже навантажені. Багато роботи в школі в останні кілька навчальних днів, шкільна лінійка, на яку наша власна керівничка попросила прийти всіх. Дев'ятий клас, все таке. Потім ще й екзамен здавали. Клятий ДПА, перед яким я хвилювалась так, як ніколи в житті і який додали одразу після закінчення війни.

    Війна закінчилась двадцять років тому, а діти страждати продовжують до сих пір. Раніше, коли в школі ще в ті часи вчились наші батьки або їх знайомі, вони часто могли розповідати про те, що екзамени тоді були менш жорстокі, ніж зараз. Як мені не пощастило народитись в ці часи в плані екзаменів... Може, зараз я би давно вже працювала кимось і не знала тих турбот про те, що можу чогось не знати, а потім з-за цього завалю екзамени.

    За весь цей час мого ігнорування, Череводор наче намагався повернути мене назад, повернувши хоч якось мою увагу. Спочатку казав, що знову очікує мого повернення, мабуть, трохи ображений тим, що я тільки дивилась його повідомлення, але нічого не відповідала. Інколи міг розповідати щось пов'язане з тим табором. В останній раз запитав, як у мене справи, і просто зник.

    Хотіла я було вже видихнути з полегшенням - нарешті відлип від мене, мабуть, знайшовши нову жертву, - але до мене на цей раз прилипла моя подруга. Сівши поряд зі мною на лавку і просунувши пляшку з водою, яку я у неї замовляла купити для себе, вона сказала:

— Може, скоро багато чого нарешті виясниться.

   Я з нерозумінням подивилась на неї. Я поділилась з нею вже багато чим. І про те, що вирішила не пити більше пігулки, і про те, що мені написав якийсь тип, і про те, що тепер Череводор у ігнорі. Звісно, дівчина не дуже зраділа тому, що я почала його ігнорувати, але від нього всеодно толку як від козла молока. Так що не дуже й багато втрачаю.

— Я вийшла на одного хлопця... Він в минулому хакером був, або щось схоже. Коротше, за інформатику добре шарить. Може, допоможе нам з нашою... Проблемою.

    Це слово «нашою» мене трохи заспокоювало. Також, я була рада, що подруга вирішила добровільно допомогти мені, і зараз могла просунути справу з Череводором вперед.

— І... Коли і де ми з ним зустрічаємось? - Питаю я у неї, трохи стишивши голос - могли почути.

— В середу, о четвертій годині вечора. Де - ще не знаю, назначить.

    Супер. Шанс хоч щось прояснити і зрозуміти значуще зростав, і мені це сподобалось. Раз від Череводора ні слова пояснень про те, що взагалі відбувається нема, значить, треба робити все самій. Ну, разом з подругою, точніше.

Череводор

    Ця сука дізналась, що ми спілкувались з Таєю. Не знаю як, але він має свої методи. Ненавиджу його ще з того моменту, як ми тільки познайомилось. І зараз він намагається відгородити мене від дівчини. Але у нього нічого не вийде. Раз я поклав на неї око, значить вона мені потрібна. І ніхто не посміє стати мені на шляху.

    Відкидаюсь на спинку стула, кілька секунд думаю над моїми наступними кроками, при цьому прислухаючись до звуків довкола. Батьки ще сплять, тільки п'ята ранку. Значить, ніхто не буде заважати мені дві найближчі години, якщо батько не захоче знову встати трохи раніше, ніж до цього. Тоді доведеться робити вигляд, що я, як чемний хлопець, увесь цей час спав, виключивши ноут, чого робити мені зовсім не хочеться.

    Тая мовчить вже який час. Мабуть, з тиждень, якщо не більше. Ігнорує мене, наче ми були не знайомі. Спочатку, коли вона ще хоча б мої повідомлення читала, я сподівався, що вона відповість мені. Що навіть не дивлячись на попередження цього виродка, дасть знати, що ще жива. Що вона згадає хоч щось і напише мені про це. Поділиться здогадками, і все таке.

   Але реальність більш жорстока, ніж я хотів би. Навіть якби цей виродок, який надокучав мені вже скільки часу не написав дівчині, Тая всеодно не писала б мені в найближчий час так, наче ми з нею знали одне одного багато років. Вона не довіряє мені, бо не пам'ятає. Може, навіть трохи боїться з-за невідомості того, що нас може пов'язувати в минулому, і що я можу зробити у випадку тимчасової поразки чи неправильних дій.

    Кілька секунд посміхаюсь. Вони теж боялись мене, аж до того моменту, доки не згадали мене. Бачачи те, з якими острахом і обережністю вони відносились до мене, коли я тільки-тільки надавав про своє існування і запропонував приєднатися, щоб одного разу відновити минуле, я завжди знаю, що вони будуть прислухатися до мене, як до єдиного інформатора. Ну, ще, окрім того виродка...