Глава 2

У цій главі містяться детальні описи жорстокого насильства та вбивства (18+). Також присутні елементи нездорових і неприйнятних стосунків між 17-річною дівчиною та 30-річним чоловіком. Автор не підтримує і не пропагує такі стосунки  - вони не є нормою. Будь ласка, не романтизуйте подібні ситуації.

Люди так відчайдушно чіпляються за чужі почуття. Вам боляче поруч із цією людиною — чоловіком чи жінкою — але ви залишаєтесь. Бо кохаєте. Бо боїтеся зробити боляче їй. І зрештою ламаєте себе.

Я цього не розумію.

«Ти просто не кохала. Закохаєшся — зрозумієш», — казала мама.

Можливо. Але я не хочу розуміти світ, у якому люди добровільно обирають біль.

 

- Катюша, ти ж розумієш, що тебе будуть шукати?

Дівчина лише розсміялася. У цьому сміху не було радості - тільки глухий, виснажений сум. Їй ще навіть не виповнилося сімнадцяти, і вона почувалася сиротою. Ні, батьки в неї були - просто вони залишили її ще малою на бабусю з дідусем і поїхали «будувати своє життя».

Та бабуся з дідусем довго не прожили. Вона втратила їх, коли їй було десять. Потім повернення до матері -  і відчуття, що вона там зайва. Вона часто тікала з дому, аби не бачити вітчима й матір, не чути їхніх голосів, не відчувати цієї чужості.

На одній із таких вечірок вона й зустріла його. т

Красивий. Впевнений. Уважний - принаймні на перший погляд. Вона була певна, що він навіть не подивиться в її бік - таку звичайну, розгублену, невпевнену. Але він подивився. І це здавалося дивом.

Хтось нарешті звернув на неї увагу.

Йому було тридцять. Їй - сімнадцять.

І це вже мало насторожити.

Але почуття не питають дозволу. Вона кохала. Сліпо, відчайдушно, так, як кохають, коли бояться залишитися зовсім самими. А він... він не кохав. Іноді здавалося, що в нього замість серця - холодний метал.

- Ні. Мене не будуть шукати.

Його рука ковзнула вище по її стегну. Вона не відсторонилася.

Можливо, вона й не хотіла цього. Але ще більше вона не хотіла сказати «ні». Не хотіла, щоб він пішов. Не хотіла знову залишитися на самоті.

А він це бачив. І користувався.

- Ходи до мене, Катя.

І вона пішла.

Тому що кохала.

...Шкода цю дівчину.

Михайло:

Вітрина була заповнена квітами - різними, яскравими, живими. Але з усього цього різноманіття мені потрібно було обрати лише один вид.

Можливо, лілії?
Ні... вона ж казала, що вони їй не подобаються.
Тоді троянди?
Ні, занадто банально.

- Добрий день, вам щось підказати? - до мене підійшла флористка.

- Так, будь ласка.

- Кому обираєте?

- Дівчині, -  з легкою гордістю відповів я.

Вона розуміюче кивнула й почала підбирати варіанти разом зі мною.

- Як вам троянди?

- Банально. Мені потрібно щось... щоб вони росли в... як це називається?

Я зам'явся.

Вона любить лише живі рослини. Перші квіти я подарував їй три дні тому - це були лілії. Але їй не сподобалося. Вона засмутилася через те, що вони швидко в'януть.

- У горщику, - підказала флористка. - Тоді вашій дівчині можуть сподобатися ось ці.

Вона дістала невеликі фіолетові квіти в горщику. Маленькі, акуратні.

Так. Це саме те.

Фіолетовий - її улюблений колір.

- Так, це те, що потрібно!

Флористка усміхнулася й пішла до каси. Я оплатив покупку й майже одразу вибіг із магазину, стискаючи горщик у руках.

До неї.

До свого кохання.

Занепокоєній голос Олесі вивів із спогадів. Я сидів вітальні і чекав її із робити. Щоб поговорити про квіти які приніс сьогодні вранці кур'єр. Ці кляті тюльпани от якогось пана сусіда. У нас в районі живуть тільки бабушки та дідусі.

Так що я хотів допросити Олексію що за козел їй квіти присилає.

-Коханий, все добре ? у тебе обличчя похмурне, дивися щоб зморшки не з'явились.

Я обняв Олесю та усміхнулась, вся така ідеально красива. Але у неї є один мінус вона завжди думала про когось, не про себе. Каже що подобает допомагати людям, тому вона і вибрала професію лікаря. Тільки яке направлена, я цього не пам'ятаю.

Може її пацієнт квіти прислал? Може сусід якісь дідусь якого вона лікувала. Так може вона зовсім педіатр так якій дідусь? Може внука дідуся?

-Зі мной все добре Олеся.- брешу, поки у мене внутри розривається серце від ревнощів.

Олеся дуже не добре на мене подивилась, дала зрозуміти що не повилась на мою брехню. Наче добре мене знает. Але вона мене кохає відкрила мені серце своє, а я у відповідь нічого. Я боюсь кохати знов, після неї...

Але це зараз не важливо. Важливо лише те що ЦІ КЛЯТИ КВІТИ. Тюльпани.

-Олесю, що за квіти нам приніс кур'єр?

Я махнул головой к стільниця письмового столу де лежать це прокляття. Я уважно дивився на вираз обличчя дівчини боявся пропустити емоцію яку колись бачив на іншої дівчини. Олеся лише устала подивилась на стіл і присіла поряд зі мной та подивилась в очі.

- Міша, я не хотіла тобі розповідати... думала, сама впораюся, але відчуваю, що більше не можу це тримати в собі, - вона нервово стиснула мою руку - До мене на прийом приходив чоловік. Ну, з ангіною чи чимось подібним, вже й не згадаю. Я допомогла йому, вилікувала, а він... він наче з ланцюга зірвався. Почав за мною упадати.