Розділ 20. Новий день

У Залі Ради було людно, навіть занадто. Повітря здавалося густим, наповненим глухим гулом розмов, але кожен інстинктивно тримався на відстані від інших. Вампіри згрупувалися біля входу, перевертні стояли ближче до вікон. Лише нечисленні хранителі зібралися навколо столу. Не вистачало тільки Френсіса, але всі бачили як зі скелі притягли кілька тіл і всі задавалися питанням, чи вижив той хлопець, хімера.

Мартін Лютом стояв посеред кімнати, єдиний залишившийся в живих старший хранитель. Його обличчя було стриманим, але тривожні зморшки на лобі видавали втому і напругу. Він вже повернувся в свій людський облік, і стояв блідий, змарнілий.

- З чого б почати? - тихий голос Мартіна змусив стихнути всі розмови. Люди та істоти обернулися до нього, очікуючи відповідей, яких насправді боялися.

Він зробив коротку паузу, дозволяючи тиші загуснути.

- Почнемо з головного. Арій Картер більше не очолює відділення Ради П’яти в Північній Америці. Його і магістра Каліхора викрито як зрадників, які співпрацювали з істотою на ім’я Тифоейдис. У січні цього року через їхні дії загинули наші брати й сестри. Загинули, тому що супротивнику конче була потрібна хімера і вони її знайшли.

Реакція була миттєвою. Кілька голосів одночасно заговорили, але швидко стихли, коли Мартін підняв руку.

- Всіх, хто будь-яким чином допомагав їм, було відправлено до Вежі. Поки ми не розберемося що до чого.

Мартін зупинився, окинувши поглядом присутніх. Вирази облич змінювалися від стурбованих до наляканих, коли він продовжував:

- Кілька годин тому, на півострові Пелопонес цей Тифоейдис повернув до життя свою дружину - мати всіх істот світу Тіней. Дракайну. Нащо? В мене є кілька ідей. Щоб повернути собі владу над всесвітом, як в старі часи. Що ми робитимемо з цим? Ми якраз це і вирішуємо.

Слова Мартіна зависли в повітрі.

- Нажаль, маю повідомити, що заступника Голови, Томаса Колтона, було вбито вночі. Ім’я вбивці - Клара ДеВір. Томас намагався здобути важливу інформацію для нас і постраждав за це.

Шум дощу за вікнами здавався ще сильнішим, коли зала знову наповнилася тишею. Очі присутніх затуманилися. Постава Мартіна здавалася непохитною в ту секунду, але в очах темніла втома. Він уперше дозволив собі спертися на стіл, коли двері знову відчинились.

У них стояв Натанієль Рід.

Змоклий, виснажений, але з прямою спиною. Його обличчя було як ніколи серйозним, очі - почервонілі, але решта його тіла випромінювала впевненість. Засмаглі руки з довгими тонкими пальцями не тремтіли. З довгої чорної коси не вибилося ані волосини. Він повільно зробив кілька кроків всередину зали й зупинився. Мовчання зависло над усіма присутніми.

Першим озвався Халден і зробив зневажливий жест в бік Ріда.

- А що це за несподіване благородство? - Його голос був насичений отрутою. - Нащо ти приперся, довбню? 

Відповіді не послідувало і чарівник кинув погляд в бік інших хранителів. В тому погляді читалася таке здивування і зневага, що не потрібен був телепат, аби вгадати, що Алохой Халден має на думці.

- І ми його тепер приймаємо назад? Та хай я краще з’їм свого капелюха. Ви ж погляньте - він нарешті прибіг до нас, коли ми перемогли його психованих приятелів.

Рід не зрушив з місця. Але і не відвів очей.

- Халдене, - тихо, але жорстко промовив Мартін. - У нас немає розкоші ділити всіх на зручних і незручних. 

І він звернувся до Ріда:

- Якщо хтось готовий битися за нас, за наш світ...

- Та він утік! - не вгамовувався чарівник. - Посеред бою. Сидів десь у кущах, поки Клара і Адлер різали наших, а тепер... тепер згадав, з ким дружив?

- Саме так, - спокійно, майже сухо озвався Рід. Його голос був низьким і рівним, як крижана річка. - Я згадав, з ким дружив. І кого втратив.

Його погляд зупинився на Мартіні.

- Я не прийшов просити пробачення. І не буду виправдовуватися, бо так, я приніс біду своїм друзям, через те що вагався. І отримав по заслугах. Не встиг врятувати друга. Але я не збираюся тікати знову.

- То чого ти хочеш, придурку? - виплюнув питання Халден.

- Виправити те, що можу, - озвався Рід. - І, можливо, заслужити право знову називати себе друїдом.

Мартін довго дивився на нього. На них обох. Потім важко сів.

- Томас вірив тобі. І я довірюся його інтуїції. Але тільки раз, Натанієлю. Один-єдиний раз.

Рід кивнув. Вперше за весь час у його погляді промайнуло якесь просвітлення, Мартін розтлумачив це як подяку.

- І цього буде достатньо.

Халден лише фиркнув і відвернувся, але більше не сказав ні слова. Мартін піднявся ще раз, напружено тримаючись за край столу.

- Добре. Тоді будь з нами, Ріде. Бо якщо нас іще щось тримає - це ті, хто зараз в цій залі, поруч один з одним.

Рід сів збоку, не привертаючи уваги. Цього разу - щоб залишитися. А Мартін зібрався з думками і продовжив:

- Крім цього…що ж, Джеймс Брістоул, відома нам хімера - живий. Щойно він прийде до тями, ми поспілкуємося з ним, можливо, він зуміє дати нам більше даних про цього Тифоейдиса.